12. Флорентійський живопис другої половини XV ст.

Три основні тенденції розвитку: 1) реалістична з яскравим побутовим елементом; 2) придворно-аристократична; 3) зародження нових рис, притаманних мистецтву Високого Відродження.

Доменіко Гірландайо (Ghirlandaio, Domenico Bigordi, detto; Доменіко ді Томмазо Бігорді; 1449 – 1494) – центральна постать серед живописців першої лінії, продовжувач традицій Філіппо Ліпі та Беноццо Гоццолі. Майстерня Гірландайо – головний центр монументального живопису Флоренції. Творчість Гірландайо як синтез, як упорядкування художнього досвіду і технічних досягнень мистецтва кватроченто. Проблема визначення інших майстрів, які брали участь у розписах разом з Гірландайо. Погляд Вентурі на цю проблему. Характерні риси художнього стилю Доменіко Гірландайо. Фреска “Призивання апостолів Петра і Андрія” (1481 – 1482. Рим. Домашня каплиця папи Сікста IV). Зображення біблійного сюжету як побутової сцени з сучасного художнику життя. Портретні зображення в названій композиції членів флорентійської колонії в Римі. Основні фрескові цикли Доменіко Гірландайо: 1475 р. – розписи каплиці Фіни собору Сан Джіміньяно; 1480 р. – фрески в церкві Оньїсанті у Флоренції; 1486 – 1490 рр. – фрески хору церкви Санта Марія Новелла у Флоренції. Яскраве відтворення в релігійних сюжетах сучасного життя Флоренції.

Сандро Боттічеллі (Botticelli, Alessandro di Mariano Filipepi; 1444/5 – 1510). Соціально-політичне та культурне життя Флоренції часів Лоренцо Медічі Блискучого та Джіроламо Савонароли. Близькість художника до кола родини Медічі. Вплив мистецтва Антоніо Поллайоло і Андреа Верроккйо в становленні художника. Майстерня Сандро Боттічеллі. Характерні особливості стилю Сандро Боттічеллі. Ранній період творчості художника. Картина “Алегорія Сили” (1470; Флоренція, галерея Уффіці). Серія картин 1460 – 1470 рр. на сюжет Мадонни з немовлям. Картина “Поклоніння волхвів” (бл. 1475/6; Флоренція, галерея Уффіці) – свобода розміщення постатей у просторі, філігранне завершення кожної деталі, виразність гнучкої лінії малюнка. Зображення в картинах на біблійні та міфологічні сюжети конкретних історичних осіб – сучасників художника. Антична тематика в творчості Боттічеллі. Картини “Весна” (бл. 1478; Флоренція, галерея Уффіці), “Венера і Марс” (середина 1480-х рр.; Лондон, Національна галерея), „Народження Венери” (бл. 1483 – 1484; Флоренція, галерея Уффіці). Витончена поезія образу в картині “Мадонна дель Магніфікат” (1482/5; Флоренція, галерея Уффіці). Монументальні розписи в Сікстинській каплиці (1482). Посилення драматичної напруженості в творах Боттічеллі другої половини 1480-х – 1500 рр. “Мадонна зі св. Катериною та Іоанном Хрестителем” (1486), „Благовіщення” (1489/90) – обидві Флоренція, галерея Уффіці, дві картини “Пієта” (1500. Мілан, музей Польді-Пеццолі та Мюнхен, Стара Пінакотека). Зростаюче почуття розчарування в картинах “Покинута” (1490-ті рр.; Рим, колекція Паллавічіні) та “Наклеп” (бл. 1495; Флоренція галерея Уффіці). Глибока душевна криза й хвороблива релігійність в творчості Боттічеллі останнього десятиліття. Оцінка творчості Боттічеллі провідними дослідниками мистецтва Відродження.

13. Мистецтво Середньої Італії. Умбрійська школа. Умбрія – художній центр мистецтва Італії, місце формування мистецтва Рафаеля. Подолання художниками умбрійської школи традиції треченто. Посилення зв‘язків з мистецтвом Флоренції. Роль П’єро делла Франчески в розвитку умбрійського мистецтва. Внесок умбрійських майстрів у розвиток нових принципів композиції – гармонійне співвідношення людських фігур з архітектурним та пейзажним фоном. Відмінності умбрійської і флорентійської шкіл. Витонченість, орнаментально-декоративна й ритмічна виразність – характерні риси умбрійської школи.

Мелоццо да Форлі (Melozzo da Forli; 1438 – 1494) – придворний живописець папи Сікста IV. Вплив на формування індивідуального стилю художника мистецтва його учителя П’єро делла Франчески. Мелоццо да Форлі як один з визначних монументалістів в італійському мистецтві другої половини XV ст. Фреска “Папа Сікст IV засновує Ватиканську бібліотеку” (1477; Ватикан, Пінакотека) – блискучий зразок монументально-декоративного живопису. Фрески купола церкви Санті Апостолі в Римі (не пізніше 1481 р.) – перша спроба досягнення оптичної ілюзії в купольному розпису. Новаторський характер декоративної концепції в розпису стелі Камери дель Тезоро в соборі Санта Каза в Лорето (бл. 1477). Роль досягнень Мелоццо да Форлі в розвитку монументального мистецтва Високого Відродження.

Лука Сіньйореллі (Signorelli, Luca; бл. 1445/50 – 1523) – один з найталановитіших учнів П’єро делла Франчески і його повна протилежність. Прагнення засобами живопису досягти пристрасного драматизму, експресивності, скульптурності в зображенні оголеного тіла – характерні риси індивідуального стилю майстра. Вплив Поллайоло і Верроккйо на формування живописної концепції Сіньйореллі. Картина “Бичування Христа” (бл. 1475 – 1480; Мілан, галерея Брера) та фресковий цикл в Орв’єто (1499 – 1504) як свідчення захоплення художника проблемою зображення оголеної постаті в різних ракурсах. Тондо “Свята родина” (кінець 1490-х рр.; Флоренція, галерея Уффіці) – дисонанс між класичністю загальної концепції і натуралізмом у зображенні окремих деталей. Барокові тенденції в композиції “Різдво Іоанна Хрестителя” (бл. 1500/20; Париж, Лувр).

П’єтро Перуджіно (Perugino, Pietro di Cristoforo Vannucci ditto il; П’єтро Вануччі; бл. 1445/52 – 1523). Врівноваженість композиції, строга симетричність, вільне розташування фігур у композиційному просторі – характерні риси індивідуального стилю майстра. Композиція розпису в Сікстинській каплиці “Передача ключів св. Петру” (1481; Ватикан). Образ Мадонни в творчості Перуджіно. Вплив вишуканого, гармонійного мистецтва художника на творчі шукання раннього Рафаеля. Центральна частина триптиха “Мадонна зі святими” (бл. 1499; Лондон, Національна галерея). Мотив умбрійського пейзажу в вівтарних картинах Перуджіно. Передчуття художнього світогляду Високого Відродження в картинах “Поклоніння Мадонни немовляті” (бл. 1500; Флоренція, галерея Пітті), “Явлення Мадонни св. Бернару” (бл. 1494; Мюнхен, Пінакотека), “Мадонна зі святими” (1493; Флоренція, галерея Уффіці), “Святий Себастьян” (бл. 1494; Париж, Лувр). Прагнення до передачі душевних переживань людини в картині “Оплакування” (1495; Флоренція, галерея Пітті). Робота художника у 1496 – 1500 рр. над фресковим циклом в перуджійській біржі (Камбіо) за програмою латиніста Франческо Матуранціо. Портрет в творчості П‘єтро Перуджіно. Портрети Алессандро Бранчезі (1494), Франческо дель Опере (1494), Біаджо Міланезі (1494), Бальдассаре (1550) – усі галерея Уффіці. Роль Перуджіно як попередника доби Високого Відродження.

Бернардіно Пінтуріккйо (Pinturicchio, Bernardino di Betto ditto il; бл. 1454 – 1513) – один з провідних майстрів умбрійської школи архаїчного спрямування. Вишукана декоративність, витонченість, поетична оповідність – основні риси індивідуального стилю Пінтуріккйо. Особливості фрескового стилю Пінтуріккйо. Робота над циклом розписів апартаментів Борджа на замовлення папи Олександра VI (1493). Програма розписів (уславлення імені та герба Борджа), композиційне розташування окремих сюжетів, декоративне багатство в зображенні сцен. Історія життя гуманіста і дипломата Енея Сільвіо Пікколоміні – тема розписів в бібліотеці Сієнського собору (1503 - 1508). Блискуче відчуття декоративності в архітектурному просторі. Роль пейзажу в композиціях і портретах Пінтуріккйо. „Портрет хлопчика” (1480-ті рр.; Дрезден, Національна галерея). Місце умбрійської школи в італійському мистецтві пізнього кватроченто.