16. Італійське мистецтво Високого Відродження

Хронологічні межі і географія мистецтва Високого Відродження. Парадоксальність історичної ситуації – кульмінація ренесансної культури, найвищий ступінь художнього піднесення в умовах глибокої економічної і політичної кризи в країні. Зростання національної свідомості, патріотичних настроїв та республіканських ідей в італійському суспільстві перед загрозою іноземного поневолення. Широка народна основа культури Високого Відродження. Остаточна перемога ренесансного світогляду в Італії на початку XVI ст. Характерні риси мистецтва Високого Відродження: реалізм, оптимізм і пафос утвердження життя, віра в прогрес, в необмежені творчі можливості людини. Образ прекрасної, сильної духом людини – головний зміст мистецтва Високого Відродження. Наукова, раціоналістична основа класичного мистецтва майстрів Високого Відродження. Стилістичні особливості мистецтва Високого Відродження. Мистецтво Високого Відродження як вершина і заключний, передкризовий етап історії ренесансної художньої культури.

Леонардо да Вінчі (Leonardo da Vinci; 1452 – 1519) – засновник та ідейний лідер мистецтва Високого Відродження. Органічне поєднання художньої і наукової геніальності в особистості Леонардо. Виняткова багатогранність геніальної обдарованості. Боротьба художника за втілення найпрогресивніших тенденцій Ренесансу, звільнення світогляду від середньовічного догматизму, широкий розвиток експериментального методу. Наукова проблема – основна мета творчої діяльності Леонардо. Основні етапи творчої біографії Леонардо да Вінчі. Навчання в майстерні Верроккйо. Прагнення до глибини пізнання реального життя і природи. Органічне поєднання конкретності й широти сприйняття у замальовках тосканської природи: “Долина Арно” (малюнок пером, 1473; Флоренція, галерея Уффіці). Прагнення до подолання середньовічної умовності в зображенні релігійних сцен у композиціях “Благовіщення” (1472) та “Хрещення Христа” (бл. 1473, обидві – Флоренція, галерея Уффіці). Вплив традицій майстерні Верроккйо в ранніх портретах Леонардо да Вінчі: “Женевра деі Бенчі” (1474-1478; Вашингтон, Національна галерея). Методика роботи Леонардо над удосконаленням художньої майстерності. Поступове злиття художніх і наукових інтересів у творчій практиці Леонардо. “Мадонна Бенуа” (1478-1480; С-Петербург, Ермітаж). Остаточне формування художніх ідей Леонардо на початку 1480-х рр. Композиції “Святий Ієронім” (бл. 1481. Ватикан, Пінакотека). Новаторство композиційної будови, напружена динамічність і драматизм в зображенні фігур в картині “Поклоніння волхвів” (1481-1482; Флоренція, галерея Уффіці). Міланський період життя і творчості Леонардо (1482 - 1499). Лист Леонардо до Лодовіко Сфорца (Моро). Робота над монументом Франческо Сфорца. Нове психологічне трактування традиційної теми Богоматері з немовлям в картині “Мадонна у скелях” (1483-1490; Париж, Лувр) для церкви Сан Франческо у Мілані. Леонардівське “сфумато” – головний засіб досягнення пластичної цілісності зображених фігур і простору. “Леонардо – винахідник світлотіні” (Вазарі). Портретний образ Чечілії Галлеріані в картині “Пані з горностаєм” (1485 – 1490; Краків, Музей Чарториських). Творчі шукання Леонардо да Вінчі в роботі над фрескою “Тайна вечеря” (1495-1497) у трапезній монастиря Санта Марія делла Граціє в Мілані. Новаторський підхід у виборі й зображенні найдраматичнішого моменту біблійної розповіді. Глибокий психологізм образів. Повернення художника до столиці Тоскани. Робота над картоном “Битва при Ангіарі” для розпису зали Великої Ради палаццо Веккйо у Флоренції. Метод Леонардо да Вінчі-рисувальника. Останній період творчості художника. Портрет в творчості Леонардо. Ідеальний жіночий образ в картині “Джоконда” (1510-і рр. Париж, Лувр). Роль новаторських досягнень Леонардо да Вінчі в розвитку класичного мистецтва доби Високого Відродження.

Рафаель Санті (Raphaello Sanzio, Santi; 1483 – 1520) – найяскравіший представник класичного стилю в мистецтві Високого Відродження. Характерні особливості рафаелівського класичного стилю як органічного синтезу досягнень мистецтва своїх попередників і сучасників. Рафаель – геній “золотої середини” в мистецтві. Блискуча композиційна майстерність і невичерпна фантазія. Малюнки Рафаеля як матеріал для аналізу творчого методу художника. Основні періоди життя і творчості художника. Античні мотиви в ранніх роботах “Сон лицаря” (бл. 1500; Лондон, Національна галерея) та “Три грації” (бл. 1500; Шантільї, музей Конде). Урбінські традиції в картинах “Святий Себастьян” (початок 1500-х рр.; Бергамо, Академія Каррара), “Мадонна Ансідеї” (1504 – 1505; Лондон, Національна галерея), “Святий Геор-гій і дракон” (1505 – 1506; Вашингтон, Національна галерея), тондо “Мадонна Коннестабіле” (1504-1505; С.-Петербург, Ермітаж) та ін. Майстерність просторової організації в композиції “Заручення Марії” (1504; Мілан, Пінакотека Брера). Флорентійський період творчості Рафаеля (1504-1508). Нові враження художника в портретах Аньоло і Маддалени Доні (обидва 1506; Флоренція, галерея Пітті) та в картині “Покладання у труну” (1507; Рим, галерея Боргезе). Вплив новаторської композиційної будови Леонардо в рафаелівських Мадоннах флорентійського періоду: “Мадонна дель Грандука” (1504 – 1505; Фло-ренція, галерея Пітті), “Мадонна зі щигликом” (бл. 1507; галерея Уффіці), “Мадонна-садівниця” (1507; Париж, Лувр) та ін. Римський період творчості – етап розквіту мистецтва Рафаеля (1508-1520). Римська школа – головний центр класичного стилю. Роль античності у формуванні естетичних ідеалів Рафаеля. Робота художника над фресковим циклом Станца делла Сеньятура у Ватикані (1509-1511). Програма розписів та схема розміщення сюжетів. Новаторський характер образного втілення програми: історико-алегоричні картини, наповнені реальним змістом, а не зображення абстрактних алегорій. Синтез архітектурного простору і живописних композицій. Зміст та основні засоби художнього втілення творчого задуму в композиціях “Диспута”, “Афінська школа”, “Парнас”. Розписи станца д’Еліодоро (1511–1514) на замовлення папи Юлія ІІ. Композиції “Вигнання Еліодора з храму”, “Звільнення апостола Петра з темниці”, “Меса у Бальдасарі” та “Зустріч папи Лева Х з Аттилою”. Фреска “Пожежа в Борго” (бл. 1514) в Станца дель Інчендіо. Дванадцять фрескових композицій на сюжети з легенди Апулея про Амура і Психею в кімнатах вілли Фарнезина в Римі (“Тріумф Галатеї”; 1515). Вівтарні картини римського періоду: “Мадонна Альба” (бл. 1511; Вашингтон, Національна галерея), тондо “Мадонна делла Седіа” (1514; Флоренція, галерея Пітті), “Сікстинська мадонна” (1513 – 1514; Дрезден, Картинна галерея). Рафаель – видатний портретист Високого Відродження. Портрети Томмазо Інгірамі (1515 – 1516; Флоренція, Галерея Пітті), Бальдасаре Кастільоне (1514 – 1515; Париж, Лувр), донни Велати (1516; Флоренція, галерея Пітті), папи Юлія ІІ (Лондон, Національна галерея) та інші. Вплив мистецтва Рафаеля на творчість багатьох європейських художників XVI – XIX ст.

Мікеланджело Буонарроті (Michelangelo Buonarroti; 1475 –1564). Творчий геній майстра – вершина італійського Відродження і зародження нового художнього світогляду, шлях у мистецтво XVII ст. Основні риси геніального таланту Мікеланджело: універсальність, масштабність і глибина творчих задумів, пристрасна віра у безмежні можливості людини і моральна чистота в мистецтві. Гуманізм – органічна основа образного мислення майстра. Образ людини героїчної, могутньої, активної, духовно прекрасної – провідна тема творчості Мікеланджело. Складність і протиріччя багатоетапного творчого шляху Мікеланджело. Ранній період творчості художника. Вплив флорентійського неоплатонізму. Мармуровий рельєф “Мадонна біля сходів” (1489 – 1492; Флоренція, Музей Буонарроті). Перше знайомство Мікеланджело з античністю: рельєф “Битва кентаврів” (бл. 1492; Флоренція, музей Буонарроті). Особливості сприйняття античної пластики в скульптурі “Вакх” (1496 – 1497; Флоренція, музей Барджелло). Новаторські досягнення Мікеланджело в композиції “Пієта” (1498 – 1499) і її місце в розвитку скульптури Високого Відродження. Робота над статуєю “Давид” (1501-1504; Флоренція, галерея Академії). Ідейно-образна програма „Давида” і її пластичне втілення. Живописні твори Мікеланджело флорентійського періоду: тондо “Мадонна Доні” (1503 – 1504; Флоренція, галерея Уффіці). Перша поїздка до Риму в 1505 р. і роботи за дорученням папи Юлія ІІ. Незакінчена статуя “Апостол Матфей” (1505 – 1506; Флоренція, музей Академії) – трагічний фінал першого періоду творчості майстра. Метод роботи Мікеланджело над круглою скульптурою з каменю. Програма, ідейно-образний зміст, композиційна будова і живописно-пластичні особливості розписів Сікстинського плафону (1508 – 1512; Рим. Ватикан). Відновлення робіт над гробницею папи Юлія ІІ. Статуї Мойсея (бл. 1515; Рим, Сан П’єтро ін Вінколі) і статуї рабів: “Раб, що бунтує” та “Раб, що вмирає” (обидві бл. 1513; Париж, Лувр). Повернення Мікеланджело до Флоренції і роботи для каплиці Медічі (1520 – 1534). Ідейно-образна програма та її архітектурно-пластичне втілення. Композиції зі статуями Лоренцо і Джуліано Медічі. Алегоричні скульптури “Вечір”, “Ранок”, “День”, “Ніч”. Статуї “Мислитель” та “Мадонна Медічі”. Останній, римський період (з 1534 р.) творчості Мікеланджело. Фреска “Страшний суд” (1536 – 1541; Ватикан, Сікстинська каплиця) на замовлення папи Павла ІІІ. Вплив поезії Данте на ідейно-образний зміст втілення теми. Композиція і живописно-пластичні особливості фрески “Страшний суд”. Трагізм, відчуття самотності в останніх скульптурних творах Мікеланджело “Покладання в труну ” (бл. 1548-1575; Флоренція, Собор) та “Пієта Ронданіні” (1555-1564; Мілан, Кастелло Сфорческо). Вплив творчих досягнень Мікеланджело на подальший розвиток європейської художньої культури.

Корреджо (Allegri, Antonio detto Сorreggio; Корреджо, Антоніо Аллегрі; бл. 1498 – 1534). Перші ознаки кризи Високого Відродження в творчості Корреджо. Театральність, складна композиційна будова, динамічний рух, пишність форм, хтивість образів – характерні відмінності стилю Корреджо. Джерела формування індивідуального стилю художника. Ранній період творчості Корреджо. Прагнення до живописного відтворення ефекту вечірнього та нічного освітлення в картинах “Поклоніння Богоматері дитині” (1520-і рр.; Флоренція, галерея Уффіці) та “Поклоніння пастухів” (бл.1530; Дрезден, Національна галерея). Передчуття барокової динаміки і легкої вишуканості рококо. Нове уявлення про жіночу красу в картинах “Леда” (бл. 1530; Берлін-Далем, музей) та “Зевс і Антіопа” (1528; Париж, Лувр). Ефект ілюзорного зображення глибини простору у фрескових композиціях “Вознесіння Христа” (1520 – 1524) в куполі пармської церкви Сан Джованні Еванжеліста та “Вознесіння Богоматері” (1524 – 1530; Парма, купол собору).