15. Венеціанська школа.

Соціально-політичні, економічні та культурні передумови формування і розвитку самобутньої венеціанської школи живопису. Роль “scoule” – братств філантропічного призначення – в культурному житті Венеції. Характерні відмінності венеціанського мистецтва: хронологія розвитку, незначна роль античних традицій, світський характер трактування релігійних сюжетів, панування в живопису стихії кольору. Особливості венеціанського колоризму: тілесність і пластичність зображень досягається не лінією і моделюванням форми, а співвідношенням кольорів.

Особливості розвитку венеціанського живопису в XV ст. Довге утримання традицій візантійського мистецтва і треченто в творчості венеціанських художників. Вплив гуманістичного світогляду в подоланні консервативних традицій. Роль муранської школи на чолі із Джованні д‘Алеманья (Giovanni d’Alemagna; ? - 1450) та Антоніо Віваріні (Vivarini, Antonio; 1415 – 1470) в подоланні візантійської традиції. Картина Антоніо Віваріні “Мадонна з отцями церкви” (бл. 1446; Венеція, галерея Академії).

Карло Крівеллі (Crivelli, Carlo; бл. 1430/5 – 1495/500) – останній визначний представник муранської школи. Своєрідне поєднання в творчості художника візантійської орнаментальності, пристрасної екзальтації й експресивності пізньої готики і нідерландської традиції в зображенні деталей. Вишуканість колориту і витончена лінія малюнку в картині “Мадонна” (бл. 1470; Нью-Йорк, Метрополітен музей). Готичні риси в картинах “Мадонна з немовлям” (бл. 1476; Будапешт, Національний музей), “Марія Магдаліна” (1470-ті рр.; Берлінський музей). Риси нідерландського живопису в картині “Благовіщення” (1486; Лондон, Національна галерея). Безпосередність і радість сприйняття реального буття. Картина “Мадонна зі свічкою” (1492; Мілан, галерея Брера).

Вітторе Карпаччо (Carpaccio, Vittore; 1455/6 – 1525/6) – „романтик венеціанського жанру”. Схильність до готичної оповідності, багатопланових композицій. Блискуча майстерність володіння живописною технікою. Природня невимушеність, спокійна споглядальність у зображенні сцен. Фресковий цикл 1490 – 1496 років для Скуола ді Санта Урсула, присвячений житію покровительниці братства – св. Урсули. Відтворення в картинах цього циклу тогочасної Венеції: краєвидів міста, архітектури, побуту, інтер’єрів венеціанських помешкань: “Сон св. Урсули” (1495; Венеція, Академія). Невимушена споглядальність, витонченість живопису, увага до найменших деталей в картинах “Дві куртизанки” (бл. 1510; Венеція, музей Коррер) та “Молодий лицар на тлі краєвиду” (початок XVI ст.; Лугано, збірка Тіссен-Борнеміса).

Антонелло да Мессіна (Antonello da Messina; бл. 1430 – 1479) – один з найталановитіших художників кватроченто. Роль Антонелло да Мессіни в подальшому розвитку венеціанського живопису. Вплив нідерландського і бургундсько-провансальського живопису в творах раннього періоду: “Розп’яття” (бл. 1455; Бухарест, Музей мистецтв), “Святий Ієронім” (бл. 1460), „Христос Спаситель” (1465) – обидві Лондонська національна галерея. Венеціанський період творчості. Вплив мистецтва Андреа Мантеньї та П‘єро делла Франчески на розвиток синтетичного стилю Антонелло да Мессіни. Картини венеціанського періоду “Розп’яття” (1475; Лондонська національна галерея), “Мадонна Аннунціата” (1476; Палермо, Національна галерея Сицилії), “Святий Себастьян” (1476; Дрезденська галерея). Станковий портрет в творчості Антонелло да Мессіни. Поєднання художніх принципів нідерландського реалістичного портрета з італійським гуманістичним ідеалом сильної особистості. Роль мистецтва Антонелло да Мессіни в розвитку венеціанського колоризму.

Джентіле Белліні (Bellini, Gentile; бл. 1429 – 1507). Родина художників Белліні та їхня роль в розвитку венеціанської школи. Джентіле і Джованні Белліні – засновники двох провідних тематичних напрямків венеціанського живопису. Архітектурний “портрет” Венеції та зображення грандіозних багатофігурних сцен в картинах Джентіле Белліні “Процесія з реліквією св. Хреста на майдані св. Марка” (1496; Венеція, Академія) та “Чудесне спасіння реліквії св. Хреста, що впав у канал” (1500; Венеція, Академія).

Джованні Белліні (Bellini, Giovanni, detto Giambellino; 1425/30 – 1516). Влив майстерні художника на розвиток венеціанської школи живопису. Характерні особливості індивідуального стилю художника: поетичність, духовність, вміння передавати внутрішню зосередженість людини, гармонія вишуканого колориту. Застосування Джованні Белліні техніки “чистого” олійного живопису. Посилення ролі пейзажу в композиціях художника. Відтворення реальних мотивів венецінської terra ferma, милування красою оточуючого світу, „зігрітого незримою присутністю Бога” – картини „Святий Франциск” (Нью-Йорк; збірка Фрік), “Преображення” (Неаполь; Національна галерея Каподімонте), “Сакра Конверсіоне” (Флоренція; галерея Уффіці). Тема Мадонни в творчості Джованні Белліні. Поетичність образу, вишуканість колориту в картинах з галереї Академії в Бергамо, галереї Брера в Мілані, Національної галереї в Лондоні, галереї Боргезе в Римі та ін. Джованні Белліні – видатний майстер живописного портрета. Антична тематика: “Бенкет богів” та “Орфей” (обидві – Вашингтон; Національна галерея). Роль живописних досягнень Джованні Белліні в подальшому розвитку венеціанського колоризму.