30. Суб'єкти права інтелектуальної власності та їх класифікація.

Суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до цього Кодексу, іншого закону чи договору.

Термін "творець" за своїм змістом можна вважати аналогічним терміну "автор об'єкта права інтелектуальної власності". Творець (автор) - це фізичнаособа, творчою працею якої створений об'єкт права інтелектуальної власності.

Юридичні особи не можуть створювати об'єкти права інтелектуальної власності, це можуть зробити тільки працюючі в них фізичні особи. Проте юридичній особі може належати комплекс майнових прав інтелектуальної власності, в цьому разі юридична особа може бути, як і творець (автор), суб'єктом права інтелектуальної власності за договором або законом.

З практичної точки зору всіх суб'єктів права інтелектуальної власності можна поділити на дві групи. До першої групи належать первинні суб'єкти, які набули право інтелектуальної власності в результаті створення об'єкта інтелектуальної власності або державної реєстрації прав на цей об'єкт. До цієї групи слід в першу чергу віднести автора (творця), оскільки саме його інтелектуальний, творчий потенціал є тим джерелом, з якого народжується об'єкт права інтелектуальної власності. Тому саме за автором (творцем) законодавець закріплює і визнає, за загальним правилом, весь обсяг особистих немайнових і майнових прав інтелектуальної власності, що складають зміст права інтелектуальної власності.

Друга група суб'єктів права інтелектуальної власності - це вторинні суб'єкти права інтелектуальної власності. Вони самі нічого не створюють, але на підставі закону або договору набувають у встановленому порядку майнових прав інтелектуальної власності й відповідно визнаються суб'єктами права інтелектуальної власності.

Суб'єктом авторського права згідно зі ст. 435 Цивільного кодексу України є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Автор твору належить до первинного суб'єкта права інтелектуальної власності. Суб'єктами авторського права є також інші фізичні й юридичні особи, які набули права на об'єкти авторського права відповідно до договору або закону. Ці суб'єкти є правонаступниками первинного суб'єкта права інтелектуальної власності.

Суб'єктом суміжних прав згідно зі ст. 450 Цивільного кодексу України є виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми, організація мовлення. За відсутності доказів іншого виконавцем, виробником фонограми, виробником відеограми, організацією мовлення вважається особа, ім'я (найменування) якої зазначено відповідно у фонограмі, відеограмі, їх примірниках чи на упаковці, а також під час передачі програми організації мовлення. Зазначені суб'єкти належать до первинних суб'єктів суміжних прав. Суб'єктами суміжних прав є також інші особи, які набули таких прав відповідно до договору чи закону в первинних суб'єктів суміжних прав.

Суб'єктами права інтелектуальної власності на наукові відкриття є тільки фізичні особи - автори, інтелектуальною, творчою діяльністю яких зроблене наукове відкриття.

Суб'єктами права інтелектуальної власності на винаходи, корисні моделі й промислові зразки є винахідники (автори) винаходів, корисних моделей і промислових зразків. Інші особи, які набули право на зазначені об'єкти права інтелектуальної власності за договором чи законом, відносяться до категорії вторинних суб'єктів права інтелектуальної власності. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" і ст. 1 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки" автором винаходу, корисної моделі і промислового зразка є фізична особа, результат інтелектуальної, творчої діяльності якої визнано винаходом (корисною моделлю) або проми-словим зразком.

31. Поняття автора в авторському праві. Співавторство: поняття і види

Стаття 435. Суб'єкти авторського права

1. Первинним суб'єктом авторського права є автор твору. За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).

2. Суб'єктами авторського права є також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону.

Одним з основних учасників відносин в галузі авторського права є творець – АВТОР ТВОРУ. Автором завжди є фізична особа. Це може бути громадянин України, особа без громадянства або іноземець.

Суб'єкти авторського права поділяться на дві групи: первинні та похідні суб'єкти. Такий поділ здійснено за ознакою способу виникнення в особи авторських прав. Первинними суб'єктами авторського права є ті суб'єкти, які набувають авторських прав внаслідок створення твору. Похідними суб'єктами авторського права є ті суб'єкти, які набувають авторських прав від первинних суб'єктів.

До первинних суб'єктів авторського права належать лише фізичні особи, оскільки тільки людині притаманна здатність творити. Фізична особа, творчою працею якої створено твір, є автором твору. Фізична особа набуває авторських прав на створений твір незалежно від віку, обсягу правосуб'єктності тощо. Що стосується здійснення авторських прав, то режим їх здійснення фізичними особами, які не володіють цивільною дієздатністю в повному обсязі, аналогічний режиму здійснення інших цивільних прав, з урахуванням особливостей, встановлених ст. ст. 31 та 32 ЦК України.

За відсутності доказів іншого автором твору вважається фізична особа, зазначена звичайним способом як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Це положення застосовується також у разі опублікування твору під псевдонімом, який ідентифікує автора. Якщо твір опубліковано анонімно чи під псевдонімом (за винятком випадку, коли псевдонім однозначно ідентифікує автора), видавець твору (його ім'я чи назва мають бути зазначені на творі) вважається представником автора і має право захищати права останнього. Це положення діє до того часу, поки автор твору не розкриє своє ім'я і не заявить про своє авторство.

Фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону, належать до похідних суб'єктів авторського права.

Стаття 436. Співавторство

1. Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить співавторам спільно, незалежно від того, становить такий твір одне нерозривне ціле чи складається з частин, кожна з яких може мати ще й самостійне значення. Частина твору, створеного у співавторстві, визнається такою, що має самостійне значення, якщо вона може бути використана незалежно від інших частин цього твору.

2. Кожен із співавторів зберігає своє авторське право на створену ним частину твору, яка має самостійне значення.

3. Відносини між співавторами можуть бути визначені договором. У разі відсутності такого договору авторське право на твір здійснюється всіма співавторами спільно.

Для співавторства необхідні певні умови: по-перше, твір має бути створений творчою працею двох і більше осіб; по-друге, твір має бути самостійним об’єктом авторського права; по-третє, має бути укладена угода про співпрацю над твором.

Співавторством називається поєднання творчої діяльності кількох людей для створення твору. Співавторами є особи, спільною творчою працею яких створено твір.

Співавторство буває роздільним і нероздільним. Створення твору в роздільному співавторстві передбачає можливість виділити конкретні частини твору, створені конкретним автором чи частиною співавторів. При нероздільному співавторстві такі частини виділити неможливо, твір є єдиним цілим.

Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить співавторам спільно, незалежно від того, становить такий твір одне нерозривне ціле чи складається з частин, кожна з яких може мати ще й самостійне значення. Частина твору, створеного у співавторстві, визнається такою, що має самостійне значення, якщо вона може бути використана незалежно від інших частин цього твору.

Якщо твір, створений у співавторстві, складається з частин, кожна з яких має самостійне значення, то кожен із співавторів має право використовувати створену ним частину твору на власний розсуд, якщо інше не передбачено угодою між співавторами. Кожен із співавторів зберігає своє авторське право на створену ним частину твору, яка має самостійне значення.

Право опублікування та іншого використання твору в цілому належить всім співавторам. Якщо твір, створений у співавторстві, утворює одне нерозривне ціле, то жоден із співавторів не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору.

Відносини між співавторами можуть бути визначені договором. У разі відсутності такого договору авторське право на твір здійснюється всіма співавторами спільно.

Співавторством є також авторське право на інтерв'ю. Співавторами інтерв'ю є особа, яка дала інтерв'ю, та особа, яка його взяла. Опублікування запису інтерв'ю допускається лише за згодою особи, яка дала інтерв'ю.

Винагорода за використання твору належить співавторам у рівних частках, якщо в угоді між ними не передбачається інше. У разі порушення спільного авторського права кожен співавтор може доводити своє право в судовому порядку.

32. Винахідник як суб'єкт патентного права

Винахідник – людина, інтелектуальною, творчою діяльністю якої створено винахід (корисну модель – ст.1 ЗУ «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»)

Первинним суб'єктом прав на винахід є винахідних та автор промислового зразка - фізична особа, інтелектуальною, творчою діяльністю якої створено запатентований об'єкт. Не можуть бути винахідниками юридичні особи, навіть, якщо вони фінансували створення винаходу та роботодавці винахідника. Винахіднику надається першочергове право на одержання патенту та комплекс особистих прав на створений ним винахід.

У разі, якщо винахід або корисна модель створена спільно кількома винахідниками їх відносини з приводу прав на винахід мають регулюватися укладеною між ними угодою. При цьому Закон встановлює презумпцію, що винахідники, які спільно створили результат технічної творчості, мають однакові права на одержання патенту, якщо інше не передбачено угодою між ними. Не визнаються винахідниками фізичні особи, які не внесли особистого творчого внеску у створення винаходу, а лише надали творцеві технічну, організаційну чи матеріальну допомогу при його створенні або оформленні заявки.

Автори, які створили промисловий зразок спільною працею, мають рівні права на одержання патенту, якщо інше не передбачено угодою між ними. Право на одержання патенту на промисловий зразок, створений роздільною працею, належить заявнику, заявка якого має більш ранню дату подання до Держдепартаменту або, якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату пріоритету, за умови, що вказана заявка не вважається відкликаною, не відкликана або за нею не прийняте рішення про відмову у видачі патенту, можливості оскарження якого вичерпані.

Лише винахіднику належить право авторства, тобто право визнання творцем об'єкта інтелектуальної власності. Крім того, винахідник має право на присвоєння свого імені створеному ним продукту чи пристрою. Дані права є невід'ємними особистими немайновими правами винахідника та охороняється безстроково. Автору промислового зразка також належить право авторства, яке є невідчужуваним особистим правом.

Відповідно до законодавства НЕ ВИЗНАЮТЬСЯ винахідниками особи, які НЕ ЗРОБИЛИ ОСОБИСТОГО ТВОРЧОГО ВНЕСКУ у створення винаходу\корисної моделі, а надавали винахіднику технічну, організаційну чи матеріальну допомогу при створенні відповідного об’єкта.

33. Володілець патенту як суб'єкт патентного права

Володільцем патенту є особа, якій належить патент на винахід, корисну модель, промисловий зразок.

Патент видається заявникові. Тобто у разі видачі патенту особа, що була заявником стає володільцем патенту. У цьому аспекті слід зауважити, що патентне законодавство розмежовує поняття «винахідник» та «володілець патенту». За загальним правилом право на отримання патенту належить винахідникові. Однак за певних умов право на одержання патенту може належати іншій особі (роботодавцеві, правонаступнику). У цьому випадку володілець патенту і винахідник будуть різними особами.

34. Суб'єкти права інтелектуальної власності на торговельну марку

Стаття 493. Суб'єкти права інтелектуальної власності на торговельну марку

1. Суб'єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи.

2. Право інтелектуальної власності на певну торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та (або) юридичним особам.

Суб'єктом права інтелектуальної власності на торговельну марку, тобто носієм суб'єктивних прав та обов'язків, що випливають з державної реєстрації марки, може бути будь-яка фізична або юридична особа.

Українське законодавство на відміну від законодавств деяких зарубіжних держав не обмежує можливість реєстрації торговельних марок лише на ім'я фізичної чи юридичної особи, що здійснює підприємницьку діяльність.

Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" зазначає, що під поняттям "особа", що вживається у даному правовому акті, слід розуміти будь-яку фізичну або юридичну особу. Тобто, Закон та ЦК України не вимагає набуття суб'єктом права на торговельну марку правового статусу підприємця.

Проте, якщо ж зареєстрована торговельна марка не використовується в Україні повністю, або щодо частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва, то будь-яка особа згідно ст. 18 Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" має право звернутися до суду із заявою про дострокове припинення його дії.

Тому, суб'єкт права на торговельну марку хоча не повинен бути підприємцем, але зобов'язаний, згідно вимог Закону, використовувати належне йому право на марку щодо товарів чи послуг, для яких вона зареєстрована. Управомочена особа може реалізувати дане право як безпосередньо шляхом маркування виробленої продукції чи при надані послуг, так і через передачу (надання) права на її застосування іншому суб'єкту на підставі відповідних ліцензійних договорів. Даний висновок випливає з ч. 4 ст. 18 наведеного Закону, який вказує, що використанням знака власником свідоцтва вважається також використання його іншою особою за умови контролю з боку власника свідоцтва.

Іноземні особи та особи без громадянства мають рівні з особами України права, передбачені законодавством України, відповідно до міжнародних договорів України чи на основі принципу взаємності.

Іноземні та інші особи, що проживають чи мають постійне місцезнаходження поза межами України, у відносинах з Державним департаментом інтелектуальної власності реалізують свої права лише через представників, зареєстрованих згідно з Положенням про представників у справах інтелектуальної власності, яке затверджене постановою КМ України від 10.08.94 р. N 545.

Діюче законодавство України передбачає можливість надання правової охорони знака, зареєстрованому на ім'я декількох суб'єктів - колективної марки. На зазначену обставину вказує Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", який у ч. 5 ст. 5 зазначає, що право на одержання свідоцтва має будь-яка особа, об'єднання осіб або їх правонаступники. Тобто, на законодавчому рівні закріплюється належність знака об'єднанню осіб. Такий знак, що належить не одній особі, а об'єднанню у цілому, прийнято ідентифікувати як колективний.

Більш детально регулюється зазначене питання Правилами складання та подання заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг, затвердженими наказом від 28.07.95 N 116. Правила не містять визначення колективного знака, але у загальному окреслюють процедуру його реєстрації.

Згідно п. 2.1.32 Правил, якщо об'єднання осіб, що заявляє на реєстрацію знак для товарів і послуг зі спільними характерними ознаками бажає зареєструвати знак як колективний, така можливість може бути надана з урахуванням положень Паризької конвенції. У цьому випадку до заявки додається статут колективного знака.

У свою чергу, стаття 7 bis Паризької конвенції закріплює, що країни Паризького Союзу (його утворюють країни, що підписали Конвенцію) зобов'язуються приймати заявки на реєстрацію та охороняти колективні знаки, що належать колективам, існування яких не суперечить закону країни походження, навіть якщо ці колективи не є власниками промислового чи торговельного підприємства.

При цьому кожна країна сама визначає особливі умови охорони колективного знака і може відмовити в охороні, якщо цей знак суперечить громадським інтересам.

Особливістю колективних торговельних марок є їх належність не конкретному члену, а організації в цілому. Лише остання має весь комплекс прав інтелектуальної власності на колективне позначення. Членам організації надається лише право у порядку та на умовах, визначених статутом колективного знаку використовувати останній у процесі здійснення своєї підприємницької діяльності.

Характерною рисою правового режиму колективних торговельних марок є неможливість відчуження або передачі права на їх використання іншій особі, яка не входить до об'єднання, на ім'я якого було видане свідоцтво про реєстрацію колективної марки.

ГК України також дає визначення торговельної марки, права на яку належить декільком особам. Відповідно до ст. 158 торговельна марка, право на яку належить кільком особам, - це марка, що відрізняє товари і послуги учасників об'єднання підприємств (торговельна марка об'єднання, спільна торговельна марка) від однорідних товарів і послуг інших суб'єктів господарювання, або використовується спільно кількома суб'єктами в інших випадках, передбачених законом.

35. Суб'єкти права інтелектуальної власності на комерційне (фірмове) найменування

Визначення кола суб’єктів права на комерційне найменування слід тлумачити з урахуванням самої природи комерційного найменування.

Насамперед поняття «комерційне найменування» своїм змістом передбачає, що воно стосується лише суб’єктів підприємницької діяльності. Це підтверджується ст. 90 ЦКУ, яка закріплює право на комерційне найменування не за всіма юридичними особами, а лише за підприємницькими товариствами.

Отже, НЕ Є суб’єктом права на комерційне найменування юридичні особи, які не є суб’єктами підприємницької діяльності (органи державної влади, громадські організації, політичні партії тощо).

Саме таку позицію має і судова практика.

Фізична особа-підприємець, відповідно до ст. 159 ГКУ, має право заявити як комерційне найменування своє прізвище або ім’я.

НЕ визнається суб’єктом права на комерційне найменування філія чи представництво юридичної особи (95 ЦКУ), просте товариство як таке (1132 ЦКУ), оскільки вони не мають статусу юридичної особи.

36. Виникнення (набуття) авторського права. Державна реєстрація авторського права

Стаття 437. Виникнення авторського права

1. Авторське право виникає з моменту створення твору.

2. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати спеціальний знак, встановлений законом.

Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Факт створення твору має місце тоді, коли творчий задум автора набуває будь-якого об'єктивованого втілення, придатного для сприйняття іншими особами. Для виникнення і здійснення авторського права, як зазначалось вище, не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.

Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати спеціальний знак, встановлений законом. Відповідно до Закону України "Про авторське право і суміжні права" особа, яка має авторське право (автор твору чи будь-яка інша особа, якій на законних підставах передано авторське майнове право на цей твір), для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права. Цей знак складається з таких елементів: 1) латинська літера "c", обведена колом, - ©; 2) ім'я особи, яка має авторське право; 3) рік першої публікації твору. Знак охорони авторського права проставляється на оригіналі і кожному примірнику твору.

Автор або особа, яка має авторські права або будь-яку виключну правомочність на твір, для свідчення про авторство на обнародуваний чи не обнародуваний твір, пр. факт і дату опублікування чи про договори, які зачіпають права автора на твір, у будь який час протягом охорони авторського права може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах. Реєстрація здійснюється у встановленому Каб’Міном порядку Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України.

Особа яка володіє матеріальним об’єктом в якому виражений твір, не може перешкоджати особі, яка має авторське право, у реєстрації.

Отже, учасниками відносин у сфері здійснення авторських прав можуть бути автори та інші суб’єкти авторських прав, які ці права набули на підставі договору або закону.

37. Патентна форма охорони прав на винаходи, корисні моделі і промислові зразки. Поняття та межі

чинності патенту

Система правової охорони винаходів і т.д. формувалась протягом 200 років. Виділяють три етапи:

1) привілеї (право монарха дарувати охорону винахода певним суб’єктам)

2) національні патенти (з’явились патенти, поняття «право на патент», державний рівень)

3) інтернаціоналізація (уніфікація патентних систем різних країн)

За законодавством України, як і більшості країн, патент є єдиною формою охорони прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки (далі – винаходи.)

Патент забезпечує його володільцеві юридичну монополію на використання об’єкта – йому належить виключне право використовувати винахід і т.д., а також дозволяти та забороняти таке використання іншим особам.

Патентом є виданий компетентним державним органом охоронний документ, що засвідчує авторство, пріоритет та виключне право на використання винаходу, корисні моделі чи промислові зразки.

Патент можна класифікувати:

1) за об’єктом правової охорони: винахід, корисна модель, промисловий зразок

2) за територіальною ознакою: національний, регіональний(відповідно до міжнародного договору, поширюється на кілька країн)

МЕЖІ ЧИННОСТІ

1) територіальні межі чинності патенту визначаються територією держави, в якій його видано.

2) часові межі чинності – патент діє протягом чітко встановлених строків.

20 років – винахід

15 років – промисловий зразок

10 років – корисна модель

Перебіг цих строків починається від дати подання заявки або, якщо заявлено пріоритет, від дати пріоритету. За загальним правило продовженню не підлягає (крім патенту на лікарський засіб, засіб захисту тварин/рослин – продовжити максимум на 5 років)

3)Предметні межі чинності патенту в законодавстві позначаються поняттям «обсяг правової охорони». Обсяг правової охорони вказує на те, що охороняє патент. Для винаходу і корисної моделі обсяг визначається ФОРМУЛОЮ винаходу чи корисної моделі (формула додається до заявки). Для промислових зразків – СУКУПНІСТЮ СУТТЄВИХ ОЗНАК промислового зразка, представлених на зображені виробу, внесеному до Реєстру.

38. Вимоги до заявки на винахід (корисну модель)

Заявка – це сукупність документів необхідних для одержання патенту.

В Україні видачу патентів здійснює Державний департамент інтелектуальної власності, що діє у складі Міністерства освіти і науки України. Проте заявка безпосередньо подається на адресу Держпідприємства «Український інститут промислової власності»(Укрпатент).

Основні вимоги: мови заявки, складу заявки, а також змісту і оформлення документів, що входять до її складу, дотримання вимог єдності.

Заявка на винахід чи заявка на корисну модель складається з таких документів:

1) заява про видачу патенту на винахід чи корисну модель (на бланку встановленого зразка)

2) опис винаходу\корисної моделі (галузь техніки, рівень техніки,суть винаходу,перелік фігур креслення, відомості які підтверджують можливість здійснення винаходу\корисної моделі)

3) формула винаходу\корисної моделі (словесне та описове відображення технічної сутності винаходу) – визначає обсяг правової охорони

4) реферату (складається лише з інформаційною метою і не може братись для інших цілей)

39. Вимоги до заявки на промисловий зразок

Заявка – це сукупність документів необхідних для одержання патенту.

В Україні видачу патентів здійснює Державний департамент інтелектуальної власності, що діє у складі Міністерства освіти і науки України. Держпідприємства «Український інститут промислової власності»(Укрпатент).

Основні вимоги: мови заявки, складу заявки, а також змісту і оформлення документів, що входять до її складу, дотримання вимог єдності.

Заявка на промисловий зразок має містити:

1) заяву про видачу патенту

2) комплект зображень, що дають повне уявлення про його зовнішній вигляд – визначає обсяг правової охорони

3) опис промислового зразка (назва промислового зразка, ПІБ автора,призначення та галузь застосування, перелік зображень, креслень, схем і карт, суть та суттєві ознаки промислового зразка)

4) креслення,схему, карту

40. Дата подання заявки на винахід (корисну модель). Пріоритет.

Датою подання заявки на винахід чи корисну модель є дата одержання Установою матеріалів, що містять, принаймні:

1. заяву у довільній формі про видачу патенту, викладену українською мовою

2. відомості про заявника та його адресу, викладені українською

3. матеріал, що справляє враження опису винаходу\корисної моделі, українською або іншою, якшо протягом 2х місяців пришлють українською

Для промислових зразків:

1. клопотання у довільній формі про видачу патенту, українською мовою

2. відомості про заявника його адресу, українською

3. зображення виробу, що дає уявлення про його зовнішній вигляд

4.частину, яка зовнішньо нагадує опис промислового зразка, викладену укр. Або іншою мовою (2 місяці на переклад)

З датою подання заявки пов’язана категорія патентного права – пріоритет. У патентному праві України пріоритет заявки (пріоритет) визначається як першість у поданні заявки. За загальним правилом пріоритет визначається за датою подання заявки до Установи. У цьому випадку мова йде про національний пріоритет. Водночас існує конвенційний пріоритет (назва зумовлена Паризькою конвенцією про охорону промислової власності).

Відповідно до ст. 15 ЗУ Про охорону прав на винаходи і корисні моделі заявник має право на пріоритет попередньої заявки на той самий винахід (корисну модель) протягом 12 місяців від дати подання попередньої заявки до Установи чи до відповідного органу держави-учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності, якщо на попередню заявку не заявлено пріоритет.

Для промислових зразків міститься правило про так званий. Пріоритет промислового зразка, використаного в експонаті, показаному на офіційних або офіційно визнаних міжнародних виставках, проведених на території держави – учасниці конвенції, може бути встановлено за датою відкриття виставки, якщо заявка надійшла до Установи протягом 6 місяців від зазначеної дати.

41. Експертиза заявки на винахід (корисну модель)

Експертиза заявок на об’єкти промислової власності – це наукове-технічне дослідження спеціально уповноваженим органом відповідності або невідповідності заявленої пропозиції умовам патентоздатності заявлених об’єктів, результат якого є підставою надання правової охорони або відмови у наданні такої.

Експертизу заявок проводить заклад експертизи – держпідприємство «Український інститут промислової власності» (Укрпатент)

Експертиза заявки на винахід проводиться Установою відповідно до Закону і встановлених на його основі правил. В Україні установлена система так званої "відстроченої" експертизи розгляду заявок на видачу патентів на винаходи. Суть цієї системи полягає в тому, що діловодство за заявкою складається з двох етапів: - експертизи за формальними ознаками, що закінчується публікацією відомостей про заявки на винаходи, які прийняті до розгляду, в офіційному бюлетені Установи "Промислова власність"; - експертизи заявленого винаходу по суті. Експертизу заявки на винахід за формальними ознаками ще називають попередньою . Вона проводиться без спеціального клопотання заявника протягом двох місяців від дати подання заявки до Установи. У ході проведення такої експертизи перевіряється наявність необхідних документів та дотримання встановлених вимог до їх оформлення. Розглядається питання щодо відповідності заявленого об'єкта умовам надання правової охорони. На етапі експертизи за формальними ознаками заявка на винахід (KM) може бути відхилена за таких причин: - винахід (КМ) не відповідає умовам надання правової охорони; - заявник винаходу (KM) вчасно не подав відповідь на запит експертизи (згідно Закону цей строк складає два місяці від дати одержання заявником повідомлення Установи); - матеріали, надіслані заявником винаходу (КМ) у відповідь на запит Установи, не містять необхідних виправлень та уточнень; - додаткові або виправлені матеріали, а також мотивоване клопотання про продовження строку відповіді, надійшли пізніше двох місяців від дати одержання заявником винаходу (KM) повідомлення Установи; - прийнято рішення про можливість проведення експертизи по суті для винаходу, а клопотання щодо її проведення не подано протягом трьох років від дати подання заявки. Якщо заявка на винахід (KM) пройшла експертизу за формальними ознаками, заявнику надсилається повідомлення. Якщо Установа приймає рішення щодо відхилення заявки на винахід (КМ), то повідомлення про це надсилається заявнику. Якщо заявка на винахід пройшла експертизу за формальними ознаками, заявнику надсилається повідомлення про можливість проведення експертизи заявки на винахід по суті. У будь-який час до дати одержання рішення про видачу патенту заявник має право відкликати заявку на винахід (KM). За клопотанням заявника або будь-якої іншої зацікавленої особи проводиться експертиза заявки на винахід по суті. Заявник може подати таке клопотання протягом трьох років від дати подання заявки до Установи. Будь-яка зацікавлена особа може подати клопотання про проведення експертизи по суті після публікації відомостей про заявку, яка прийнята до розгляду, в офіційному бюлетені, але не пізніше трьох років від дати її подання. До клопотання додається документ про сплату збору за проведення експертизи по суті [2]. Експертиза заявки на винахід по суті включає такі етапи: - перевірка формули винаходу; - перевірка винаходу на відповідність умовам патентоспроможності. Установа може вимагати від заявника додаткові матеріали, без яких проведення експертизи по суті неможливе, і за цих обставин заявник повинен подати їх протягом двох місяців від дати одержання відповідного запиту. Якщо експертиза визнає, що додаткові матеріали виходять за межі розкритої у поданій заявці суті винаходу, вони не враховуються. Якщо за результатами експертизи буде встановлено, що заявлений винахід відповідає умовам патентоспроможності, Установа виносить рішення про видачу патенту, котре надсилається заявнику. У іншому випадку Установа виносить рішення про відмову у видачі патенту і заявнику надсилається рішення про відхилення заявки. На підставі рішення про видачу патенту на винахід та за наявності документа про сплату збору Установа публікує в офіційному бюлетені відомості про видачу патенту.

42. Експертиза заявки на промисловий зразок

Експертиза заявок на об’єкти промислової власності – це наукове-технічне дослідження спеціально уповноваженим органом відповідності або невідповідності заявленої пропозиції умовам патентоздатності заявлених об’єктів, результат якого є підставою надання правової охорони або відмови у наданні такої.

Експертизу заявок проводить заклад експертизи – держпідприємство «Український інститут промислової власності» (Укрпатент)

Для того, щоб визначити, чи можливо на промисловий зразок, що заявляється, видати патент, експертний орган Установи проводить експертизу на відповідність вимогам, викладеним у Законі України "Про охорону прав на промислові зразки" та у Правилах розгляду заявки на промисловий зразок. В Україні, як і в більшості держав, система експертизи передбачає формальну експертизу заявки на промисловий зразок. Мета формальної експертизи: - встановити дату подання заявки; - перевірити належність промислового зразка, що заявляється, до об'єктів, яким надається правова охорона; - встановити дату пріоритету; - перевірити відповідність промислового зразка, що заявляється, вимозі єдності; - перевірити правильність оформлення всіх документів, що входять до складу заявки, на відповідність вимогам Правил. З метою виключення видачі охоронного документа на тотожний промисловий зразок під час проведення експертизи заявки на промисловий зразок здійснюється перегляд усіх заявок на промисловий зразок, які надійшли до Установи до дати подання заявки, що розглядається. Заявник має право з власної ініціативи за клопотанням (до дати одержання рішення про видачу патенту або про відхилення заявки) вносити до заявки виправлення і уточнення та надавати додаткові матеріали. До клопотання обов'язково має додаватися документ про сплату збору у розмірі 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Крім того, заявник має право ознайомитись з усіма матеріалами, зазначеними в запиті або рішенні Установи. Копії патентних матеріалів, на вимогу заявника, мають бути надіслані йому Установою протягом одного місяця. За результатами експертизи виносяться рішення про видачу патенту або рішення про відхилення заявки. Якщо заявка відповідає встановленим вимогам та документ про сплату збору за подання заявки оформлений правильно, Установа надсилає заявнику рішення про видачу патенту.

43. Підстави набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку.

Суб’єкти права на торговельну марку:

А) фізичні особи

Б) юр. Особи

Право інтелектуальної власності на торговельну марку не виникає на підставі самого лише факту першого використання, як це має місце, наприклад, для комерційного найменування.

Для набуття прав на торговельну марку вона має бути внесена компетентним державним органом до відповідного реєстру, а особа повинна отримати охоронний документ – СВІДОЦТВО.

Існує 2 випадки виникнення права на торговельну марку, коли вони не потребують реєстрацію:

1) якщо торговельна марка має міжнародну реєстрацію

2) якщо торговельна марка визнана добре відомою

44. Виникнення (набуття) права інтелектуальної власності на комерційне (фірмове) найменування (КН)

Стаття 489. Правова охорона комерційного найменування

1. Правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності.

2. Право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов'язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки.

3. Відомості про комерційне найменування можуть вноситися до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом.

4. Особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, та послуг, які ними надаються.

Отже, законодавство України пов’язує виникнення права на охорону комерційного найменування з фактом його першого використання.

ч.3 ст. 489 передбачає, що відомості про КН можуть вноситись до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом. Такого реєстру і порядку в Україні досі не створено!

45. Особисті немайнові права автора твору

Стаття 438. Особисті немайнові права автора

1. Автору твору належать особисті немайнові права, встановлені статтею 423 цього Кодексу, а також право:

1) вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору, якщо це практично можливо;

2) забороняти зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору;

3) обирати псевдонім у зв'язку з використанням твору;

4) на недоторканність твору.

Стаття 423. Особисті немайнові права інтелектуальної власності

1. Особистими немайновими правами інтелектуальної власності є:

1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності;

2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;

3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

2. Особисті немайнові права інтелектуальної власності належать творцеві об'єкта права інтелектуальної власності. У випадках, передбачених законом, особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати іншим особам.

3. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності.

4. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не можуть відчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими законом.