59.Визнання патенту недійсним

Патент може бути визнано у судовому порядку недійсним повністю або частково у разі:

а) невідповідності запатентованого винаходу (корисної моделі) умовам патентоздатності, що визначені ст. 7 цього Закону;

б) наявності у формулі винаходу (корисної моделі) ознак, яких не було у поданій заявці;

в) порушення вимог ч. 2 ст. 37 цього Закону (йдеться про випадки, коли мало місце порушення порядку патентування винаходів, корисних моделей в іноземних державах);

г) видачі патенту внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб.

Підстави відносно промислового зразка такі самі.

Аналогічні положення закріплені ст. 25 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» — патент може бути визнано в судовому порядку недійсним повністю або частково і разі:

1. невідповідності запатентованого промислового зразка умовам патентоспроможності, визначеним цим Законом;

2. наявності в сукупності суттєвих ознак промислового зразка ознак, яких не було у поданій заявці;

3. видачі патенту внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб.

При визнанні патенту чи його частини недійсними Установа повідомляє про це у своєму офіційному бюлетені. Патент або його частина, визнані недійсними, вважаються такими, що не набрали чинності, від дати публікації відомостей про видачу патенту.

60.Зміст права інтелектуальної власності на торговельну марку

торговельною маркою визнається будь-яке позначення або будь-яку комбінацію позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (на­даються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами.

Поняття «використання торговельної марки» має чітко визна­чений зміст.

Це:

1. нанесення її на будь-який товар, для якого торговельну марку зареєстровано,

2. застосування її в діловій документації,

Свідоцтво надає його володільцеві виключне право заборо­няти іншим особам використовувати без його згоди, якщо інше не передбачено законом:знак,позначення.

Виключне право володільця свідоцтва забороняти іншим особам використовувати без його згоди зареєстрований знак не поширюється на:

• здійснення будь-якого права, що виникло до дати подання заявки або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки

• некомерційне використання знака,

• добросовісне застосування ними своїх імен чи адрес.

Право попереднього ко­ристувача на торговельну марку виникає за наявності одночасно таких умов:

• особа повинна в інтересах своєї діяльності використати торговельну марку або здійснити значну і серйозну підготовку для такого використання,

----- вказані дії мають бути вчинені добросовісно;

• названі вище дії мають бути здійснені до дати подання заявки чи до дати пріоритету

• мають бути проведені на території Украйни.

Право попереднього користувача передбачає, що особа вправі без дозволу володільця свідоцтва і безоплатно, тобто без виплати винагороди:

— продовжувати такс використання;

—використовувати торговельну марку..

У законодавстві передбачено обмеження щодо можливості відчуження права попереднього користувача та переходу його до інших осіб. Воно може передаватися або переходити до іншої особи тільки разом із підприємством чи діловою практикою або з тією частиною підприємства чи ділової практики, в яких було використано торговельну марку або здійснено значну і серйозну підготовку для такого використання.

Володілець свідоцтва може передавати будь-якій особі право на знак повністю або відносно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг, на підставі договору. Передача права на знак не допускається, якщо вона може стати причиною введення в оману споживача.

Май нові права на торговельну марку охороняються протягом 10 років від дати, наступної за датою подання заявки, якщо інше не встановлено законом.,сток можна продовжувати через кожні 10 років.

61. Дії, які не визнаються порушенням прав на торговельну марку.

Стаття 16. Права, що випливають із свідоцтва 1. Права, що випливають із свідоцтва, діють від дати подання заявки. Строк дії свідоцтва продовжується за умови сплати відповідного збору. 2. Свідоцтво надає його власнику право використовувати знак та інші права, визначені цим Законом.

3. Взаємовідносини при використанні знака, свідоцтво на який належить кільком особам, визначаються угодою між ними. У разі відсутності такої угоди кожний власник свідоцтва може використовувати знак на свій розсуд, але жоден з них не має права давати дозвіл (видавати ліцензію) на використання знака та передавати право власності на знак іншій особі без згоди решти власників свідоцтва. 4. Використанням знака визнається:

нанесення його на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення);

застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано;

застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет. { Абзац четвертий пункту 4 статті 16 із змінами, внесеними згідно із Законом N 254-VI ( 254-17 ) від 10.04.2008 }

Знак визнається використаним, якщо його застосовано у формі зареєстрованого знака, а також у формі, що відрізняється від зареєстрованого знака лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності знака. 5. Свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди, якщо інше не передбачено цим Законом: зареєстрований знак стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг; зареєстрований знак стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги;

позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно наведених у свідоцтві товарів і послуг, якщо внаслідок такого використання ці позначення і знак можна сплутати;

позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги, або ці позначення і знак можна сплутати. 6. Виключне право власника свідоцтва забороняти іншим особам використовувати без його згоди зареєстрований знак не поширюється на: здійснення будь-якого права, що виникло до дати подання заявки або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки; використання знака для товару, введеного під цим знаком в цивільний оборот власником свідоцтва чи за його згодою, за умови, що власник свідоцтва не має вагомих підстав забороняти таке використання у зв'язку з подальшим продажем товару, зокрема у разі зміни або погіршення стану товару після введення його в цивільний оборот; некомерційне використання знака; усі форми повідомлення новин і коментарів новин; добросовісне застосування ними своїх імен чи адрес.

7. Власник свідоцтва може передавати будь-якій особі право власності на знак повністю або відносно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг, на підставі договору.

Передача права власності на знак не допускається, якщо вона може стати причиною введення в оману споживача щодо товару і послуги або щодо особи, яка виготовляє товар чи надає послугу.

8. Власник свідоцтва має право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору. Ліцензійний договір повинен містити умову про те, що якість товарів і послуг, виготовлених чи наданих за ліцензійним договором, не буде нижчою від якості товарів і послуг власника свідоцтва і що останній здійснюватиме контроль за виконанням цієї умови. 9. Договір про передачу права власності на знак і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі і підписані сторонами. Сторона договору має право на інформування невизначеного кола осіб про передачу права власності на знак або видачу ліцензії на використання знака. Таке інформування здійснюється шляхом публікації в офіційному бюлетені відомостей в обсязі та порядку, встановлених Установою, з одночасним внесенням їх до Реєстру.

За опублікування відомостей про передачу права власності на знак повністю і видачу ліцензії на використання знака, а також запропонованих стороною договору змін до відомостей про видачу ліцензії сплачуються збори. У разі опублікування відомостей про передачу права власності на знак стосовно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг Установа видає нове свідоцтво на ім'я особи, якій передане це право, за наявності документа про сплату державного мита за видачу свідоцтва. 10. Власник свідоцтва має право проставляти поряд із знаком попереджувальне маркування, яке вказує на те, що цей знак зареєстровано в Україні. 11. Власник свідоцтва, який здійснює посередницьку діяльність, має право на основі договору з виробником товарів або особою, що надає послуги, використовувати свій знак поряд із знаком зазначених осіб, а також замість їх знака.

62. Зміст права інтелектуальної власності на компонування (топографії) інтегральних мікросхем.

Суб'єктами права інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми є:

і) автор компонування інтегральної мікросхеми;-творець,фізична особа,яка творчою працею створила її.

2) інші особи, які набули прав на компонування інтегральної мікррехеми за договором чи законом.

Декілька осіб-співавторство.

Також може бути суб’єктом роботодавець та правонаступники.

Набуття права інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми засвідчується свідоцтвом.

Реєстрація є обов'язковою умовою охорони прав на топографію ІМС.

Межі чинності:територіальні,предметні,часові.

Особисті немайнові права. До таких належить, по-перше, право авторства.

Право авторства полягає у можливості автора топографії ІМС визнаватися її творцем.

Свідоцтво на топографію ІМС надає його володільцеві низку майнових прав, до них належать:

1) право на використання компонування інтегральної мікросхеми;

2) виключне право дозволяти використання компонування інтегральної мікросхеми;

3) виключне право перешкоджати неправомірному вико­ристанню компонування інтегральної мікросхеми, в тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Припиняється дія прав зі спливом строку дії свідоцтва.,достроково у разі відмови володільця свідоцтва.

63. Зміст права ІВ на сорт рослин.

державна реєстрація сорту здійснюється, якщо сорт відмінний, однорідний та стабільний, йому присвоєна назва і він придатний для поширення в Україні.

Сорт вважається придатним для. на буття права на нього як на об'єкт інтелектуальної власності, якщо за проявом ознак, породжених певним генотипом чи певною комбінацією генотипів, він є новим, відмінним, однорідним та стабільним.

Сорт вважається новим, якщо до дати, на яку заявка вва­жається поданою, заявник (селекціонер) чи інша особа за його дозволом не продавали чи будь-яким іншим способом не переда­вали матеріал сорту для комерційного використання.

Сорт відповідає умові відмінності, якщо за проявом його ознак він чітко відрізняється від будь-якого іншого сорту, загальновідо­мого до дати, на яку заявка вважається поданою.

Сорт вважається однорідним, якщо з урахуванням особли­востей його розмноження всі рослини цього сорту залишаються достатньо схожими І однорідними.

Сорт вважається стабільним, якщо його основні ознаки, від­значені в описі сорту, залишаються незмінними після неоднора­зового розмноження.

Суб'єктами права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин є:

1) автор сорту рослин, породи тварин;-тільки фізична особа(автор сорту),стосовно породи тварин це підприємства (об'єднання) з племінної справи.

2) інші особи, які набули майнових прав інтелектуальної власності па сорт рослин, породу тварин за договором чи законом.(роботодавець,правонаступники).

Набуття прав інтелектуальної власності на селекційні досягнення пов'язане не лише із самим фактом створення відповідного об'єкта, а й із засвідченням цих прав державною реєстрацією і відповід­ним охоронним докумснтом..

Права на сорт набуваються в Україні шляхом подання до Установи заявки, експертизи заявки та державної реєстрації прав.

Експертиза заявки передбачає дві стадії:

1) формальну експертизу (експертизу за формальними оз­наками);

2) кваліфікаційну (основну) експертизу.

Формальна експертиза заявки проводиться з метою визна­чення відповідності формальних ознак заявки встановленим вимогам.

Кваліфікаційна експертиза передбачає проведення комплексу досліджень, необхідних для підготовки експертного висновку за заяв­кою та прийняття рішення щодо державної реєстрації сорту і прав на нього.

Особисті немайнові права, засвідчені державною реєстрацією. До них належить, зокрема, право ав­торства, тобто право визнаватися автором сорту рослин, породи тварин.

Майновими правами інтелектуальної власності на сорт рослин,

породу тварин, засвідченими патентом, є:

1) право на використання сорту рослин, породи тварин, при­датних для поширення в Україні;

2) виключне право дозволяти використання сорту рослин, породи тварин;

3) виключне право перешкоджати неправомірному вико­ристанню сорту рослин, породи тварин, у тому числі забороняти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Припинення достроково:

1. несплата збору

2. відмова володільця патенту/

64. ПРАВО ІВ НА РАЦІОНАЛІЗАТОРСЬКУ ПРОПОЗИЦІЮ.

Раціоналізаторська пропозиція — це визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності.

Об'єктом раціоналізаторської пропозиціїі може бути матеріальний об'ект,процес.

Для надання правової охорони раціоналізаторській пропозиції вона повинна відповідати низці умові :

1. містити локальну новизну;.2) мати корисний ефект; 3) стосуватися сфери діяльності юридичної особи, якій вона подана.

Суб'єктами права інтелектуальної власності на раціоналі­заторську пропозицію є її автор та юридична особа, якій ця пропозиція подана,будь-яка.Право інтелектуальної власності на раціоналізаторську про­позицію засвідчується свідоцтвом,який видає юридична особа,яка визнала пропозицію.

Права:право авторства,право на добросовісне заохочення від юридичної особи.

65.Загальна характеристика договорів щодо розпорядження майновими правами ІВ.

Місце цих договорів в системі договірних зобов'язань. На сьогодні сформувалося два основні підходи:

1) договори щодо об'єктів інтелектуальної власності не виді­ляються в самостійну групу цивільно-правових договорів;

2) в системі договірних зобов'язань цим договорам відводиться самостійне місце.

Закріплено невичерпний пе­релік видів договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності:

1) ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

2) ліцензійний договір;

3) договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності;

4) договір про нередания виключних майнових прав інтелек­туальної власності;

5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.

Такі договори повинні укла­датися у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуаль­ної власності такий договір є нікчемним.

Загалом, договори щодо розпоряджання майновими правами Інтелектуальної власності не підлягають обов'язковій державній реєстрації. їх державна реєстрація здійснюється на вимогу ліцензіара або ліцензіата

у порядку, встановленому законом.

66. Ліцензійний договір.

За цим договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцен­зіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної влас­ності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог ЦК України та іншого законодавства.

Основна юридична мета цього договору полягає у наданні дозволу (видачі ліцензії) на використання певного об'єкта права інтелектуальної власності. Ліцензійний договір є одним з варіантів оформлення ліцензії на використання об'єктів права і.в.

СТОРОНИ ЛІЦЕНЗІЙНОГО ДОГОВОРУ.УКЛАДЕННЯ ДОГОВОРУ.

Сторонами ліцензійного договору є ліцензіар та ліцензіат. .Ліцензіар — це особа, яка видає ліцензію, тобто фізична або юридична особа, якій належить виключне право дозволяти ви­користання об'єкта права інтелектуальної власності. Особа, якій надається дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності, називається ліцензіатом.У ліцензійному до­говорі визначаються:

— вид ліцензії;

— сфера використання об'єкта права інтелектуальної влас­ності (конкретні права, що надаються за договором, способи виикористання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які Надаються права, тощо);

— розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності;

• інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

ЗМІСТ ЛІЦЕНЗІЙНОГО ДОГОВОРУ.

У ліцензійному до­говорі визначаються:

— вид ліцензії;

— сфера використання об'єкта права інтелектуальної влас­ності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які Надаються права, тощо);

— розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності;

інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Не всі з перерахованих умов обов'язково мають бути включені у ліцензійний договір.

У ліцензійному договорі визначається вид ліцензії. Тут мають­ся на увазі закріплені виключна, одинична та невиключна ліцензії. Предметом ліцензійного договору є відповідні права на використання об'єкта права інтелектуальної власності. Ці права мають бути чинними на момент укладення ліцензійного договору.У ліцензійному договорі мають бути чітко обумовлені права на використання об'єкта, що надаються ліцензіату, та способи такого використанняОднією з умов, яка визначається у ліцензійному договорі, є умова щодо території, на яку надаються відповідні права на використання об'єкта права інтелектуальної власності.Плата за договором може бути у формі фіксованого платежу,періодичних виплат,комбінованих платежів.Строк визначається договором,але якщо його в ньому не вказано,то застосовується строк передбачений законом.

67. Договір про створення та передання для використання об’єкта права ІВ

За цим договором одна сторона (творець — письменник, художникт) зобов'язується створити об'єкт права інтелекту льної власності відповідно до вимог другої сторони (замовника) та в установлений строк.

Характерною ознакою цього договору є те, що на момент його укладення відповідного об'єкта інтелектуальної власності ще не існує — ство­рення цього об'єкта є одним з основних обов'язків творця.

Певною специфікою характеризується суб'єктний склад дого­вору про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності. Річ у тім„ що однією зі сторін цього договору завжди виступає творець— письменник, художник тощо.Він регулює відносини між сторонами не тільки щодо створення, а й щодо використання створеного за цим договором об'єкта права інте­лектуальної власності.

Договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності повинен визначати способи та умови використання цього об'єкта замовником.

Договір про створення за замовленням і використання обєкта права інтелектуальної власності не може містити умов, що обмежують право творця цього об'єкта на створення інших об’єктів.

68. ДОГОВІР ПРО ПЕРЕДАННЯ ВИКЛЮЧНИХ МАЙНОВИХ ПРАВ ІВ.

За договором про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності одна сторона (особа, що має виключні майнові права) передає другій стороні част­ково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах.

Pагалом, об'єктами, виключні майнові права на які можуть бути передані в рамках договору, виступають об'єкти права ін­телектуальної власності, невичерпний перелік яких ЦК України. Водночас на окремі з цих об'єктів законодавство України не закріплює виключних прав, що робить неможливим застосуван­ня розглядуваного договору щодо таких об'єктів. Це стосується, наприклад, наукового відкриття, зміст суб'єктивних прав на яке не передбачає виключних майнових Також об'єктами виключних майнових прав не є географічне зазна­чення , комерційне (фірмове) найменування.

Предметом розглядуваного договору є виключні майнові права па певний об'єкт права інтелектуальної власності.

Договір про перєдання виключних майнових прав інтелек­туальної власності укладається між двома сторонами. Першою стороною виступає особа, якій належать виключні майнові пра­ва інтелектуальної власності на певний об'єкта. Другою стороною виступає особа, до якої переходять відповідні виключні майнові права інтелектуальної власності.

Умови містяться у договорі, вони є нікчемними.

По-перше, договір про перєдання виключних майнових прав Інтелектуальної власності не може містити умов, що погіршують становище творця відповідного об'єкта або його спадкоємців порівняно з становищем, передбаченим законодавством.

По-друге, умови договору про перєдання виключних майнових прав інтелектуальної власності не можуть обмежувати право твор­ця на створення інших об'єктів.

69.ДОГОВІР КОМЕРЦІЙНОЇ КОНЦЕСІЇ.

ПОНЯТТЯ,ПРАВОВА ПРИРОДА.

За договором комерційної концесії одна сторона (лраво-володілець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належ­них цій стороні прав з мстою виготовлення та (або) продажу певного виду,товару та (або) надання послуг.

За юридичною природою договір комерційної концесії спрямо­ваний на передання права користування комплесом прав, що належать право Володі льцеві.

Договір є відплатним, оскільки передбачає обов'язок користувача сплачувати правоволодільцеві відповідну плату за користування комплексом прав. є двостороннім — права і обов'язки мають обидві сторонні

за способом укладення договір комерційної концесії є консенсуальлим — він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов. Сама природа розглядуваного договору зумовлює сферу його застосування — це підприємницька діяльність.

СТОРОНИ ДОГОВОРУ КОНЦЕСІЇ,ФОРМА ДОГОВОРУ.

Сторонами у договорі вистунають суб'єкти підприємницької діяльності . Все це вказує на підприємницький характер договору комерційної концесії. Для договору комерційної концесії передбачена письмова форма укладення. Додаткова вимога встановлена ГК України — договір комерційної концесії має бути викладений у формі єдино­го документа. При цьому діє спеціальне правило щодо наслідків (недодержання письмової форми договору комерційної концесії — договір є нікчемним.

Поряд із вимогою щодо письмової форми договору комерцій­ної концесії ЦК України закріплює необхідність його державної реєстрації-державним реєстратором.

ЗМІСТ ДОГОВОРУ КОМЕРЦІЙНОЇ КОНЦЕСІЇ.

Істотною умовою договору комерційної концесії, як і будь-якого цивільно-право­вого договору, є умова про його предмет.Предметом є комп­лекс належних правоволодільцеві прав.

До комплексу прав, що є предметом договору комерційної концесій відповідно ЦК України/належать:

1) право на використання об'єктів права інтелектуальної власності;

2) право на використання комерційного досвіду та ділової репутації.

Законодавство України не передбачає переліку об'єктів права інтелектуальної власності, передання прав на використання яких є необхідним для кваліфікації відповідного договору як договору комерційної концесії. Водночас у міжнародній практиці набула поширення позиція, відповідно до якої договір розглядатиметься як договір франчайзингу, якщо він передбачає надання права на використання засобів індивідуалізації та ноу-хау.

Потрібно погодити умови :ціна,строк.Плата може здійснюватися у будь-якій формі.Договір може як строковим так і безстроковим.УМОВА:територія використання.

Обмежувальні умови:

1. Обов'язок правоволодільця не надавати іншим особам ана­логічні комплекси прав,

2. Обов'язок користувача не конкурувати з правоволоділь-цем на території, на яку поширюється чинність договору,

3. обов'язок користувача не одержувати аналогічні права від конкурентів.

ПРАВА ТА ОБОВЯЗКИ СТОРІН ЗА ДОГОВОРОМ КОНЦЕСІЇ.

Договір комерційної концесії є підставою виникнення низки прав та обов'язків його сторін.

Дві групи обов'язків право володільця:

Першу групу становлять обов'язки нравоволодільця, які виникають завжди за договором комерційної концесії. До таких належать обов'язки:

— передати користувачеві технічну та комерційну документа­цію і надати іншу інформацію, необхідну для здійснення прав, наданих йому за договором комерційної концесії;

— проінформувати користувача та його працівників з питань, повіязаних зі здійсненням цих прав,)

До другої групи належать обов'язки правоволодільця, які виникають за умови, що договором комерційної концесії не передбачено інше:

— забезпечити державну реєстрацію договору;

— надавати користувачеві постійне технічне та консульта­тивне сприянняЗ включаючи сприяння у навчанні та підвищенні кваліфікації працівників;

—контролювати якість товарів (робіт, послуг), що вироб­ляються (виконуються, надаються) користувачем на підставі договору комерційної концесії.

За договором комерційної концесії, користувач зобов'язаний:

1) використовувати торговельну марку та інші позначення нравоволодільця визначеним у договорі способом;

2) забезпечити відповідність якості товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) відповідно до до­говору комерційної концесії, якості аналогічних товарів (робіт, що виробляються (виконуються, надаються) правово-лодільцем;

3) дотримуватися інструкцій та вказівок право володільця,

4) надавати покупцям (замовникам) додаткові послуги, на які вони могли 6 розраховувати, купуючи (замовляючи) товари (роботи, послуги) безпосередньо у право володільця.

5) не розголошувати секрети виробництва правоволодільця, іншу одержану від нього конфіденційну інформацію.

Право на укладення договору на новий строк.

70. Види порушень авторського права.

порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для судового захисту, є: 1) вчинення будь-якою особою дій, що порушують особисті немайнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав та їх майнові права; 2) піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав —опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення; 3) плагіат — оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору; 4) ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право і (або) суміжні права, примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення; 5) вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав; 6) будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і (або) суміжних прав, зокрема виготовлення, розповсюдження, ввезення з метою розповсюдження і застосуваннязасобів для такого обходу; 7) підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління; 8) розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщення об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, з яких без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучена чи змінена інформація про управління правами, зокрема в електронній формі. Зупинимось на деяких порушеннях авторського права і суміжних прав більш детально. Відтворення будь-якого твору — виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми у будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (включаючи цифрову), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер. Порушенням авторського права чи суміжних прав є передусім будь-яке відтворення твору в будь-якій матеріальній формі і в будь-якій кількості примірників, починаючи від одного, без дозволу осіб, які мають авторське право. Для визнання відтворення твору неправомірним не має значення мета його відтворення. Зазначене стосується також і об'єктів суміжних прав. Іншою досить поширеною формою порушення авторського права чи суміжних прав є розповсюдження примірників творів, фонограм, відеограм та програм мовлення. Власне, будь-які твори, фонограми, відеограми та програми мовлення відтворюються найчастіше з метою їх комерційного розповсюдження для одержання доходу. Будь-яке розповсюдження без цієї мети навряд чи можна вважати порушенням авторського права чи суміжних прав. Безперечно, йдеться про розповсюдження без дозволу автора чи іншої особи, яка має авторське право, виробника фонограми, відеограми та власника програми мовлення. Розповсюдженням є також зберігання неправомірно відтворених творів, фонограм, відеограм або програм мовлення з метою подальшого розповсюдження. Розповсюдженням слід визнати цілеспрямовані дії щодо поширення серед населення примірників творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення у кількості примірників більше одного і до необмеженої кількості. Не має значення, які примірники творів, фонограм, відеограм чи програм мовлення розповсюджувалися — контрафактні чи відтворені правомірним шляхом. Важливим елементом визнання розповсюдження неправомірним є те, що розповсюдження мало місце без дозволу автора чи інших осіб, які мають авторські чи суміжні права.