8.Поняття джерела права та їх система

Джерела права - способи юридичного виразу права, його організація в належну юридичну оболонку.

До джерел права відносять:

-правовий звичай

-судовий чи адміністративний прецедент

-нормативний договір

-нормативно-правовий акт

Правовий звичай – це правило поведінки, що склалося внаслідок фактичного його застосування протягом тривалого часу.

Основними ознаками звичаю, як джерела права, є:

тривалість існування

локальний характер

санкціонованість (визнання) державою.

Звичай – основна форма регулювання поведінки в додержавному суспільстві, в умовах родового ладу.

Судовий прецедент – це рішення по конкретній справі, що є обов’язковим для судів тієї ж чи нижчої інстанції при вирішенні аналогічних справ або виступає зразком тлумачення закону (прецедент тлумачення)

Для судового прецеденту як джерела права характерні казустичність, множинність, суперечливість, гнучкість.

Казустичність полягає в тому, що прецедент завжди максимально конкретний, максимально наближений до фактичної ситуації.

Множинність полягає у великій кількості прецедентів. Суперечливість прецедентів у тому, що іноді вони можуть по-різному вирішувати однакові питання.

Судовий прецедент – давнє джерело права. Однак у даний час, як одне з основних джерел права, він застосовується лише в країнах англо-американської правової сім’ї (Великобританія, США, Австралія та ін.)

Адміністративний прецедент подібний до судового. Під ним розуміють рішення органів державної влади чи посадових осіб, що мало місце хоча б один раз і може служити зразком при аналогічних обставинах.

Нормативний договір – це угода двох чи більше сторін, в результаті якої встановлюються, змінюються чи скасовуються норми права.

Що він є результатом добровільного волевиявлення сторін, які самі прийняли на себе обов’язок дотримуватись встановлених норм. Ознакою нормативного договору є те, що це договір про правила поведінки.

Нормативно-правовий акт - це рішення компетентних суб'єктів, що виноситься в установленому законом порядку, в письмовій формі.

9.Нормативно правові акти як джерела права

Нормативно-правовий акт - письмовий документ компетентного органу держави, у якому закріплено обов'язкове правило поведінки загального характеру.

У нашій правовій системі нормативно-правовий акт є основним джерелом права.

Основні ознаки нормативного акту:

-має форму письмового документа;

-має певні законодавством обов'язкові формальні реквізити

-приймається, як правило, компетентним органом (органами) держави;

-публікується в офіційних друкованих виданнях;

-містить норми права;

-має юридичну чинність;

Нормативно-правові акти поділяють на закони та підзаконні нормативно-правові акти.

Закони – це нормативно-правові акти, що видаються законодавчими органами (у нашій державі – Верховною Радою України),

Усі закони мають вищу юридичну силу.

Підзаконні нормативно-правові акти – діяльності компетентних органів держави (їх посадових осіб) та уповноважених на те державою громадських об’єднань. Розрізняють такі види підзаконних нормативно-правових актів залежно від суб’єктів, що їх видали:

нормативні акти Президента України

нормативні акти Кабінету Міністрів України

нормативні акти Верховної Ради та Ради міністрів Автономної Республіки Крим

За загальним правилом, закони набирають чинності через 10 днів з моменту опублікування, а інші акти – з моменту опублікування.

Нормативно-правові акти втрачають чинність внаслідок закінчення терміну, протягом якого передбачалась його дія, прямого скасування або фактичного скасування іншим актом.

Зворотна дія – це така дія акту на відносини, що існували до його прийняття, за якої припускається, що новий нормативний акт існував на момент їх виникнення.

Дія нормативних актів у просторі характеризується певною територією, на яку поширюється їх дія. Це може бути держава в цілому, відповідний регіон, адміністративно-територіальна одиниця, підприємство, організація.

Перевагами нормативно-правового акту є:

1. Він дає можливість найбільш чітко, ясно і однозначно сформулювати зміст правових норм,

2.Дає змогу досить широко довести до населення зміст норм права;

3.Дає змогу оперативно реагувати на зміни і потреби суспільної практики;

4. Дає змогу добре проводити систематизацію і кодифікацію, а єдиний збірник законів найбільш зручний для користування