- •Предмет, об’єкт, мета і завдання курсу «ре»
- •3. Закономірності, принципи та фактори розміщення продуктивних сил
- •4, Демографічна ситуація в Україні як важлива передумова розміщення продуктивних сил України і її регіонів.
- •5. Трудові ресурси та напрями їх раціонального використання.
- •6. Природно-ресурсний потенціал: його структура і особливості розміщення
- •7. Мінеральні ресурси України і проблеми їх раціонального використання
- •8. Наукова категорія "економічне районування" та визначення її змісту. Економічний район, його сутність та основні риси
- •9. Районоутворюючі чинники та види районування. Система економічного районування України.
- •10. Особливості та фактори формування народного господарства України
- •11 Галузева структура народного господарства
- •12 Міжгалузеві виробничі комплекси, їх роль в народному господарстві України та види
- •13. Структура і роль паливно-енергетичного комплексу України.
- •14. Структура та основні риси паливної промисловості України.
- •15. Структура особливості розміщення та проблеми розвитку електроенергетики України.
- •16. Проблеми розвитку паливно-енергетичного комплексу та шляхи їх вирішення.
- •18. Особливості сировинної та структура лісовиробничого комплексу України.
- •20. Зовнішня торгівля як важлива форма зовнішньоекономічної діяльності країни.
- •21. Охарактеризувати стан та проблеми розвитку і розміщення продуктивних сил Східного економічного макрорайону
- •22. Охарактеризувати проблеми розвитку і розміщення продуктивних сил Західного економічного макрорайону.
- •23. Охарактеризувати проблеми розвитку і розміщення продуктивних сил Південного макрорайону.
- •24. Охарактеризувати стан та особливості розміщення продуктивних сил Київського економічного району
- •25.Висвітлити стан та проблеми розвитку продуктивних сил Карпатського економічного району
- •28. Охарактеризувати проблеми розвитку і особливості розміщення продуктивних сил Причорноморського економічного району.
- •30. Територіально-виробничі комплекси як важливі форми територіальної організації виробництва.
- •31 Структура і проблема зайнятості населення України. Сутність та види безробіття
- •32. Розкрити зміст регіональної економічної політики та її особливостей.
- •33. Формування регіонального господарського механізму.
- •35. Сталий розвиток суспільства та його екологічна, економічна та соціальна складові.
- •36. Ключові принципи сталого розвитку.
- •38. Основні цілі сталого розвитку.
- •39. Особливості трансформаційних процесів у міжгалузевих комплексах.
- •40. Сутність, місце і роль пек в господарському комплексі України.
- •41. Паливно-енергетичний баланс і його структура.
- •42. Вугільна промисловість України: сучасний стан, основні проблеми та перспективи розвитку.
- •43. Нафтова та нафтопереробна промисловість України: сучасний стан, основні проблеми та перспективи розвитку.
- •44. Газова промисловість України: сучасний стан, основні проблеми та перспективи розвитку
- •45. Роль енергетики в господарському комплексі України та особливості її розміщення. Проблеми і перспективи розвитку електроенергетики в Україні.
- •46. Розміщення та оцінка сировинної бази чорної металургії.
- •47. Місце і значення машинобудування України у розвитку господарства України.
- •48. Значення і місце хімічного, лісопромислового та будівельного комплексів в економічному розвитку України.
- •49. . Економічна оцінка сировинних ресурсів хімічного, лісопромислового та будівельного комплексів України
- •50. . Галузева структура лісопромислового комплексу. Умови та чинники розвитку основних галузей
- •51. Галузева структура будівельного комплексу. Умови та чинники розвитку основних галузей.
- •52. Значення агропромислового комплексу в господарстві України.
- •53. Галузева структура та територіальна організація апк України.
- •54. Галузева структура та особливості розміщення сільського господарства в Україні.
- •55. Роль транспорту в системі виробничих зв’язків.
- •56. Чинники формування та структура соціального комплексу України.
- •57. Міжнародний поділ праці, його суть і значення у формуванні зовнішніх економічних зв’язків.
- •58. Основні форми зовнішніх економічних зв’язків України.
- •59. Сутність поняття «стійкий розвиток».
- •60. Особливості трансформаційних процесів у міжгалузевих комплексах
- •62.Паливно-енергетичний баланс і його структура
- •61.Паливно-енергетичний комплекс: суть, структура, значимість в н/г.
- •64.Особливості та фактори формування народного господарства України
- •65. Галузева структура народного господарства
- •67. Територіально-виробничі комплекси як важливі форми територіальної організації виробництва
- •68. Структура і проблема зайнятості населення України. Сутність та види безробіття.
- •72. Визначити поняття "галузева структура виробництва".
- •74. Визначити основні ланки виробництва та їх галузеву структуру.
- •86. Визначити поняття "демографічна ситуація ".
- •87. Визначити поняття "принципи розміщення продуктивних сил".
- •88. Визначити сутність економічного району та його основні риси.
- •89. Назвати основні районоутворюючі фактори
- •90. Що таке "економічне районування"?
- •92.У чому сутність поняття «сталий розвиток»
- •93. Визначити поняття "транспортна система держави".
- •94. Визначити поняття " мінеральні ресурси ".
- •95. Визначити поняття "машинобудівний комплекс
- •97. Визначити поняття "територіальний поділ праці".
- •98. Визначити поняття "концентрація виробництва".
- •99. Визначити поняття "регіон".
- •100. В чому полягає сутність вільних економічних зон?
- •101. Визначити поняття "будівельний комплекс".
- •102. Назвати основні принципи регіональної економічної політики
- •103.Визначити поняття демографічна криза та демографічний вибух
- •104. Визнасити поняття рекреаційний комплекс
- •105 Маталургійний комплекс.
67. Територіально-виробничі комплекси як важливі форми територіальної організації виробництва
Основною формою територіальної організації виробництва є територіально-виробничий комплекс (ТВК). ТВК – це система територіально зосереджених і виробничо взаємопов’язаних підприємств різних ланок виробництва та виробничої інфраструктури, яка характеризується певною спеціалізацією та спільним використанням розташованих на цій території природних та матеріальних ресурсів. Характерні риси ТВК:
– багатогалузевість структури;1
– ядром більшості з них є промисловість;
– потенційна ефективність;
– спільна територія і близькість основних та допоміжних підприємств;
– спільна інфраструктура.
Отже, ТВК – сполучення підприємств, для якого територіальна спільність є додатковим фактором ефективності. ТВК розрізняються за масштабом, виробничим профілем, зовнішніми і внутрішніми зв’язками, ступенем сформованості, рівнем розвитку, територіальною скомпонованістю тощо.
Види ТВК: територіально-виробничі комплекси економічних районів, областей, вільних економічних зон тощо.
Найбільшими територіально-виробничими комплексами в Україні є:
– Донбаський, основу якого складають промислові вузли: Донецько-Макіївський, Маріупольський, Стахановський, Горлівсько-Єнакіївський, Краматорсько-Слов’янський, Лисичансько-Рубіжанський, Луганський. Даний ТВК спеціалізується на галузях важкої індустрії (енергетиці, металургії, важкому машинобудуванні, хімічній промисловості), а також АПК;
– Придніпровський (Дніпропетровсько-Дніпродзержинський, Запорізький, Криворізький та ін.);
– Причорноморський (Одеський, Миколаївський, Херсонський, Керченський, Сімферопольський);
– Прикарпатський (Івано-Франківський, Чернівецький, Дрогобицько-Бориславський, Стрийський).
Київ, Харків, Львів, Полтава та деякі інші міста є потужними, багатопрофільними центрами з різноманітною спеціалізацією (середнє і точне машинобудування, легка, харчова промисловість і т.д.).
68. Структура і проблема зайнятості населення України. Сутність та види безробіття.
Зайнятість населення — це економічна категорія, яку розглядають з двох точок зору: зайнятість як економічне поняття і зайнятість як економічна проблема.
Зайнятість населення як економічне поняття — це діяльність громадян, що пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі. Зайнятість населення як економічна проблема — це співвідношення чисельності працездатного населення і зайнятого населення, яке характеризує ступінь використання трудових ресурсів суспільства і ситуацію на ринку праці. Зайняте населення — це громадяни, які працюють за наймом, виконуючи роботу протягом повного або неповного робочого дня, а також ті, хто має роботу, що оплачується, і це підтверджено відповідним договором, контрактом, узгодженим документом тощо.
Зайнятість населення забезпечується державою за допомогою здійснення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровільному виборі виду діяльності, а також стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва. Громадяни вільно обирають види діяльності, не заборонені законодавством. Примусове залучення до праці у будь-якій формі неприпустиме. Добровільна незайнятість громадян не є підставою для притягнення їх до адміністративної або кримінальної відповідальності.
Законом Україні "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 р. № 803-ХІІ (із змін, і доп.) передбачено, що в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах: працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном; громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві; обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях; громадяни, які проходять строкову військову службу або альтернативну (невійськову) службу; громадяни, які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; учні загальноосвітніх шкіл і студенти вищих закладів освіти; працюючі громадяни інших країн, які тимчасово проживають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.
Перехід України до ринкових відносин загострив проблеми зайнятості населення та відтворення трудового потенціалу. Світова фінансова криза, згортання виробництва, фінансова й матеріальна заборгованість, проблеми в реалізації продукції – усе це спричинило масові звільнення працівників. Лави безробітних почали поповнювати люди, які ще донедавна вважали своє трудове становище міцним і стабільним. Сьогодні в Україні спостерігається неповна зайнятість і приховане безробіття на тлі подальшого зниження продуктивності праці.
Безробіття - це соціально-економічне явище, за якого частина працездатного населення не може знайти роботу, стає відносно надлишковою, поповнюючи резервну армію праці.
Безробіття відповідає стану незайнятості працездатного населення та має негативні економічні й соціальні наслідки для усього населення регіону, де набуло особливого поширення.
Види безробіття
Циклічне (кон'юнктурне) безробіття виникає внаслідок коливань економіки. В фазі рецесії підприємства звільняють робочих та наймають на роботу в разі економічного підйому. Вважається, що кон'юнктурне безробіття зникає через 2-3 роки.
Сезонне безробіття — результат природних коливань кліматичних умов протягом року або коливань попиту. Зникає протягом року.
Панельне безробіття (у розумінні монетаристів — природне безробіття): відсоток безробіття, який неможливо усунути навіть при найкращому розвитку кон'юнктури. Цей вид безробіття виникає внаслідок фрикційного, добровільного та структурного безробіття. Це та група безробітних, які не можуть знайти роботу в зв'язку з кваліфікацією, віком, станом здоров'я, місцем проживання або недостатнім бажанням до праці.
Фрикційне безробіття виникає, коли люди тимчасово знаходяться без роботи в результаті зміни місця праці. Цей вид безробіття виникає в короткостроковому вимірі.
Структурне безробіття — виникає в результаті зміни структури економіки, наприклад, внаслідок технологічної революції.
69. Розкрити зміст регіональної економічної політики та її особливостей. Регіональна політика – сфера діяльності суспільства, яка реалізує інтереси
держави щодо регіонів і внутрішні інтереси самих регіонів з урахуванням природи сучасних регіональних процесів, а також цілей і завдань розвитку суспільства.
Об’єктом державної регіональної політики є регіон, соціально-економічна сутність якого відображає система суспільних відносин із забезпечення відтворювальних процесів у межах конкретної території. Суб’єктами державної регіональної політики є органи державної влади, представницькі органи та органи місцевого самоврядування.
Регіональна політика – складова державної політики, сукупність організаційно-правових та економічних заходів, здійснюваних державою у сфері регіонального розвитку. Вона має сприяти раціональному використанню природно-ресурсного, людського, виробничого, інвестиційно-інноваційного та інших потенціалів, створювати умови для врахування особливостей кожної території (природно-географічних, історичних, ресурсних, виробничих, соціальних, демографічних та ін.) в контексті загальнодержавних інтересів. Однією з найважливіших складових регіональної політики держави в цілому є економічна регіональна політика, з якою безпосередньо пов’язані і всі інші види регіональної політики. Зокрема, соціально-культурна політика покликана забезпечувати передумови для успішного господарського розвитку регіону через підвищення продуктивності праці, активності й ініціативи населення, культури праці та використання духовного, фізичного потенціалу населення. Формування екістичних систем у межах регіону спрямоване на підвищення рівня та якості життя населення, підвищення соціальної, екологічної, економічної ефективності функціонування регіону. В екологічній політиці пріоритетним є раціональне використання природних ресурсів. Науково-технічна політика має на меті цілеспрямовану зміну структури, перепрофілювання промислових підприємств, технічне його переоснащення на базі новітніх технологій, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів. Разом з тим організація соціально-культурного життя в регіоні, природокористування, науково-технічної діяльності та інших сфер тісно пов’язана з економічними передумовами.
70. Значення агропромислового комплексу в господарстві України. АПК складається з 3 сфер. Перша сфера включає підприємства, які виробляють засоби виробництва. Друга сфера це безпосередньо сільськогосподарські підприємства різних форм власності. Третя сфера – підприємства, які переробляють сільськогосподарську продукцію.
Для успішного розвитку галузей АПК формуються нові форми організації сільськогосподарського виробництва: агропромислові об’єднання, агрокомбінати, агрофірми, асоціації, виробничі та науково – виробничі системи.
Найважливішою ланкою АПК є аграрний сектор. Провідними галузями є рослинництво та тваринництво.
Частка рослинництва у вартості продукції сільського господарства складає 51,7%. Земля є основою розвитку рослинницьких галузей.
Досить поширеним є овочівництво та баштанництво.
Тваринницька галузь постачає населенню продукти харчування, цінну сировину для легкої, харчової та фармацевтичної промисловості, є цінним джерелом органічних добрив.
Окремі галузі тваринництва територіально та економічно прив’язані до галузей харчової та переробної промисловості.
Структура галузей тваринництва є наступною: скотарство; свинарство; птахівництво; вівчарство; конярство; хутрове звірівництво; бджільництво; ставкове рибництво; шовківництво.
Продовольчий комплекс складається з наступних підкомплексів: зернопродуктовий; картоплепродуктовий; цукровобуряковий; плодо-овочеконсервний; виноградно-виноробний; м’ясний; молочний; олійно-жировий.
У залежності від дії основних факторів виділяють наступні групи:
-
орієнтація на джерела сировини (цукрова, консервна, крохмале-патокова, олійна промисловість);
-
тяжіння до споживачів готової продукції (молочна, кондитерська);
-
комплексна орієнтація на сировину та споживача (м’ясна, борошномельно-круп’яна).
Молочна промисловість складається з маслоробної, сировинної, молочноконсервної галузі, виробництва продуктів з незбираного молока.
71. Визначити поняття "трудові ресурси". Трудові ресурси — частина населення країни, яка володіє необхідними фізичними й духовними здібностями, загальноосвітніми та професійними знаннями для роботи в господарстві.