1.Питання, що виносяться на екзамен з дисципліни

1. Основні поняття, предмет та система курсу "ОСПО".

ОСПО-це наука,яка вивчає основні напрями діяльності судових органів та органів,які здійснюють правоохоронну діяльність, їх структуру, а також нормативну базу,яка регулює діяльність таких органів.

ОСПО-це навчальна дисципліна,яка складається із сукупності знань,які випливають із системи науки ОСПО та практики реалізації наукових досягнень.

Об’єкт курсу:суспільні відносини,які виникають внаслідок здійснення правоохоронними та судовими органами своїх функцій.

Предмет курсу:система знань про підвалини,напрямки і завдання державних органів та служб з діяльності у сфера право охорони та правозахисту,взаємодію між ними та з державними органами різних гілок влади.

Основні поняття курсу:правоохоронна діяльність (така державна діяльність,яка здійснюється з метою охорони права спеціально уповноваженими органами шляхом застосування юридичних засобів впливу в точній відповідності із законом і при неухильному дотриманні встановленого ним порядку),правозахисна діяльність (це така діяльність осіб, зокрема адвокатів, яка забезпечує відновлення порушених прав особи, її представлення і захист у суді),судова діяльність (різновид юрисдикційної діяльності, якій притаманні універсальні ознаки як правоохорони, так і правозахисту).

Система навчальної дисципліни взагалі становить собою перелік тем, які вивчаються в ній. Отже, до системи даної дисципліни включено теми, в яких розглядаються загальні питання, пов’язані з поняттям правоохоронної діяльності, характеристикою органів, що здійснюють цю діяльність, аналізом принципів, на яких ґрунтується їх по­будова й діяльність (наприклад: адвокатура України, судова влада і судова система, суди загальної юрисдикції, КСУ, прокуратура України, Вища рада юстиції тощо).

2. Правоохоронна діяльність: ознаки, поняття та завдання.

Правоохоронна діяльність-така державна діяльність,яка здійснюється з метою охорони права спеціально уповноваженими органами шляхом застосування юридичних засобів впливу в точній відповідності із законом і при неухильному дотриманні встановленого ним порядку.

Ознаки правоохоронної діяльності: владний характер (співробітник може давати вказівки,які обов’язкові до виконання), статусна (професійна) ознака правоохоронців (повноваження розписані в законах і співробітники мають право діяти лише в рамках цих повноважень;мають ієрархію), правозастосовний характер (правоохоронці не створюють нових норм,лише застосовують ті,які існують), здійснюється за допомогою юридичних засобів впливу на правопорушників, зазначені юридичні засоби повинні відповідати приписам закону (є перелік цих засобів), реалізується у встановленому законом порядку,з дотримання певних процедур (процедурний характер діяльності,процесуальна ознака), реалізується спеціально створеними і уповноваженими державними органами.

Завдання:правоохоронна діяльність спрямована на запобігання виникненню умов і причин можливих та вчинених суспільно небезпечних явищ, припинення їх розвитку та ліквідацію наслідків. Різним видам правоохоронної діяльності властива одна спеціальна ознака. Вона полягає в тому, що охорона прав фізичної чи юридичної особи здійснюється шляхом застосування публічно встановлених процедур.

Правоохоронні органи-державні органи,основним (або головним) предметом діяльності яких є законодавчо визначені функції або завдання з охорони прав,відновлення порушеного права абро організація виконання покарань,захисту національної (державної) безпеки,підтримання правопорядку,забезпечення стану законності.

3. Основні напрями правоохоронної діяльності та характер органів, які її здійснюють.

Структурно до системи правоохоронної діяльності належать такі напрямки:

- діяльність із забезпечення охорони учасників кримінального судочинства (здійснення правоохоронними органами правових, організаційно-технічних та інших заходів, спрямованих на захист життя, житла, здоров'я та майна цих осіб від протиправних посягань, з метою створення необхідних умов для належного відправлення правосуддя);

- діяльність органів прокуратури (здійснення органами прокуратури нагляду за додержанням законів на території України,а також підтримка обвинувачення в суді);

- діяльність із виявлення, запобігання та розслідування злочинів;

- діяльність із захисту державної (національної) безпеки, державного кордону та правопорядку.

Діяльність із забезпечення охорони учасників кримінального судочинства

(ст. 3 ЗУ «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві»)

До органів, які забезпечують безпеку осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві належать державні органи, які:

а) приймають рішення про застосування заходів безпеки;

б) здійснюють заходи безпеки.

Рішення про застосування заходів безпеки приймається органом дізнання, слідчим, прокурором, судом, у провадженні яких знаходяться кримінальні справи про злочини, у розслідуванні чи судовому розгляді яких брали або беруть участь ці особи, а також органом (підрозділом), що здійснює оперативно-розшукову діяльність, щодо осіб, які брали участь або сприяли у виявленні, попередженні, припиненні і розкритті злочинів.

Здійснення заходів безпеки покладається за підслідністю на органи служби безпеки або внутрішніх справ, у складі структур яких з цією метою створюються спеціальні підрозділи. Безпека осіб, яких беруть під захист, якщо кримінальні справи знаходяться у провадженні прокуратури або суду, здійснюється за їх рішенням відповідно органами служби безпеки, органами внутрішніх справ чи органами і установами виконання покарань та слідчими ізоляторами.

Заходи безпеки щодо військовослужбовців здійснюються також командирами військових частин.

Забезпечення безпеки осіб, які тримаються в установах виконання покарань і слідчих ізоляторах, здійснюється відповідними підрозділами таких установ та слідчих ізоляторів.

Права і обов'язки органів, які забезпечують безпеку

1. Орган, який приймає рішення про застосування заходів безпеки, має право:

а) витребувати необхідні матеріали та одержувати пояснення без провадження слідчих дій за заявами і повідомленнями про загрозу безпеці осіб, щодо яких приймається рішення про застосування заходів безпеки;

б) вимагати від органів, які здійснюють заходи безпеки, вжиття додаткових заходів;

в) скасовувати здійснювані заходи повністю або частково.

2. Органи, які здійснюють заходи безпеки, мають право:

а) визначати заходи безпеки, засоби та методи їх застосування, в разі необхідності змінювати і доповнювати ці заходи;

б) вимагати від осіб, взятих під захист, додержання умов здійснення заходів безпеки, а також виконання законних розпоряджень, пов'язаних із застосуванням цих заходів;

в) звертатися до органу дізнання, слідчого, прокурора, суду, у провадженні якого знаходиться кримінальна справа, з клопотанням щодо прийняття рішення про застосування заходів безпеки при провадженні процесуальних дій або про скасування здійснюваних заходів.

3. Органи, які забезпечують безпеку, зобов'язані:

а) негайно реагувати на кожен випадок протиправних дій, що став їм відомим, стосовно охоронюваних осіб вчинених у зв'язку з їх сприянням судочинству;

б) забезпечувати захист життя, здоров'я, житла і майна відповідно до характеру загрози;

в) своєчасно повідомляти осіб, взятих під захист, про зміну або скасування заходів щодо їх безпеки.

4. Органи, які забезпечують безпеку, повинні дотримувати законності і ставитися з повагою до прав та свобод громадян.

Відомості про заходи безпеки та осіб, взятих під захист, є інформацією з обмеженим доступом.

Діяльність органів прокуратури

Систему органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури АРК, областей, м. Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури.

До органів військових прокуратур належать військові прокуратури регіонів і військова прокуратура Військово-Морських Сил України (на правах обласних), військові прокуратури гарнізонів (на правах міських).

Прокуратура України становить єдину систему, на яку відповідно до КУ та Закону покладаються такі функції:

• підтримання державного обвинувачення в суді;

• представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

• нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

• нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

На прокуратуру не може покладатися виконання функцій, не передбачених КУ.

Суб'єктами забезпечення національної безпеки є:

• ПУ як глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання КУ, прав і свобод людини і громадянина, Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України і Голова Ради національної безпеки і оборони України здійснює загальне керівництво у сферах національної безпеки та оборони України;

• ВРУ в межах повноважень, визначених КУ, визначає засади внутрішньої та зовнішньої політики, основи національної безпеки, формує законодавчу базу в цій сфері, схвалює рішення з питань введення надзвичайного і воєнного стану, мобілізації, визначення загальної структури, чисельності, функцій Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законів України

• КМУ як вищий орган у системі органів виконавчої влади забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, обороноздатності, національної безпеки України, громадського порядку і боротьби із злочинністю

• Рада національної безпеки і оборони України координує та контролює діяльність органів виконавчої влади у сферах національної безпеки і оборони; з урахуванням змін у геополітичній обстановці вносить ПУ пропозиції щодо уточнення Стратегії національної безпеки України та Воєнної доктрини України

• міністерства та інші центральні органи виконавчої влади в межах своїх повноважень забезпечують виконання передбачених КУ і законами України, актами ПУ, КМУ завдань, здійснюють реалізацію концепцій, програм у сфері національної безпеки, підтримують у стані готовності до застосування сили та засоби забезпечення національної безпеки

• НБУ відповідно до основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику в інтересах національної безпеки України

• СЗЮ здійснюють судочинство у справах про злочини, що завдають шкоди національній безпеці України

• прокуратура України здійснює повноваження у сфері національної безпеки України відповідно до КУ та ЗУ "Про прокуратуру України"

• місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування забезпечують вирішення питань у сфері національної безпеки, віднесених законодавством до їхньої компетенції

• Збройні Сили України, СБУ, Служба зовнішньої розвідки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України;

• громадяни України, об'єднання громадян через участь у виборах, референдумах та через інші форми безпосередньої демократії, а також через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, які вони обирають, реалізують національні інтереси, добровільно і в порядку виконання конституційних обов'язків здійснюють заходи, визначені законодавством України щодо забезпечення її національної безпеки; як безпосередньо, так і через об'єднання громадян привертають увагу суспільних і державних інститутів до небезпечних явищ і процесів у різних сферах життєдіяльності країни; у законний спосіб і законними засобами захищають власні права та інтереси, а також власну безпеку.

3. Проблеми визначення поняття «правоохоронний орган» в теорії та законодавстві.

Питання про визначення поняття «правоохоронні органи» є дискусійним в теорії права. Одні науковці вважають, що цим поняттям охоплюються всі державні органи і громадські організації, хоча б у деякій мірі наділені правоохоронними функціями. Інші пропонують розглядати це поняття у широкому (всі державні органи, які наділені певними повноваженнями в галузі контролю за додержанням законності і правопорядку) і вузькому (державні органи, спеціально створені для забезпечення законності і правопорядку, боротьби із злочинністю і яким з цією метою надані повноваження застосовувати передбачені законом заходи примусу та перевиховання правопорушників - суд, органи юстиції, прокуратури, внутрішніх справ, безпеки) розумінні.

Неоднозначне розуміння цих правових категорій зумовлене, головним чином, відсутністю чіткого визначення поняття "правоохоронні органи" у законодавстві України, хоча існує вичерпний перелік цих органів.

3. Судова та правозахисна діяльність: їх поняття та ознаки.

Судова діяльність-різновид юрисдикційної діяльності, якій притаманні універсальні ознаки як правоохорони, так і правозахисту.

Основним завданням судової діяльності є здійснення правосуддя, що об'єднує кілька форм судочинства, а саме: цивільне, кримінальне, адміністративне, господарське.

судова діяльність полягає в розгляді та розв'язанні спірних питань із захисту права, відновлення порушеного права, припинення порушення права, застосування заходів правового впливу, в тому числі санкцій, шляхом розгляду судових справ, аналізу судової статистики й узагальнення судової практики.

Ознаки судової діяльності:

• юрисдикційність (сукупність правомочностей суб`єктів цієї діяльності з розгляду та вирішенні спірних питань з захисту права, відновлення порушеного права та ін)

• публічність (відкритість, політична або партійна незаангажованість)

• субординаційність (суди утворюють єдину систему із трьох судових інстанцій – судів першої інстанції, судів касаційної та апеляційної інстанції).

Правозахисна діяльність полягає в наданні кожному громадянину правової допомоги, а також юридичним особам, іноземцям і особам без громадянства в спірних питаннях із охорони права, зловживання правом, захисті фізичних осіб від обвинувачення та в державному гарантуванні охорони прав громадян правозахисними органами, а також в інформуванні населення про зміни в законодавстві.

Ознаки правозахисної діяльності:

• це діяльність системи правозахисних організацій;

• ці організації можуть бути державними і недержавними;

• ця діяльність спрямована на надання кожній фізичній і юридичній особі правової допомоги;

• допомога, що надається спрямована на припинення порушень права, недопущення зловживання правом, притягнення винних до юридичної відповідальності, відновлення порушеного права, відшкодування збитків завданих порушенням права

3. Співвідношення курсу "ОСПО" з іншими юридичними дисциплінами.

На відміну від багатьох інших курсів юридичних дисциплін – кримінального, адміністративного, трудового права тощо, основою яких є певна галузь права, курс “ ОСПО” не має такої основи.

Специфіка предмета курсу “ОСПО” проявляється у тому, що він є комплексним навчальним курсом, що поєднує, узагальнює та синтезує правові інститути та норми різних галузей права.

Власне тому навчальна дисципліна “ ОСПО” вивчається поряд з іншими правовими дисциплінами і тісно з ними взаємопов’язана.

Базою, основою цього курсу є кпу, яке визначає первинні засади організації та функціонування судів, прокуратури та інших правоохоронних органів, їх місце і роль у державному механізмі, їх взаємодію з органами виконавчої та законодавчої влади.

Конституційне право є основою для прийняття інших НПА, що детально регулюють систему, структуру, склад судових та правоохоронних органів, їх завдання, функції, повноваження.

Тісний взаємозв’язок прослідковується і з адміністративним правом України, оскільки на судові та правоохоронні органи покладається забезпечення законності та правопорядку в сфері управлінської діяльності, в тому числі охорони громадського порядку і державної безпеки.

Теорія держави і права є методологічною серед правових дисциплін. Для навчальної дисципліни про суд, правоохоронні та правозахисні органи актуальним є вчення про функції держави й права, про реалізацію норм права, правову та протиправну поведінку, вчення про юридичний процес.

Кримінологія вивчає закономірності, стан, динаміку злочинності, її причини й умови, а також особу злочинця. Кримінологія дає поштовхи правоохоронним органам для пошуку шляхів запобігання злочинності, розкриття і попередження злочинів. Саме кримінологія є джерелом знань про негативні соціальні тенденції, зародження конфліктних ситуацій.

Кримінальне право виконує охоронну функцію всіх правовідносин у випадку посягання на них. Воно вивчає норми кримінального закону, практику застосування цих норм правоохоронними органами та судом. Для правоохоронної діяльності кримінальне право має виключно важливе значення як система правових охоронних норм, що є предметом спрямування правоохоронної діяльності, і як вчення про застосування кримінально - правових норм, які за змістом є переважно охоронними.

Кримінальний процес вивчає процесуальні аспекти діяльності судових, правоохоронних, правозахисних органів з провадження у справах про злочини. В процесі провадження у кожній конкретній справі суб'єкт правоохоронної діяльності виступає як процесуальна особа. Кримінальний процес регламентує послідовність проведення посадовими особами судових та правоохоронних процесуальних дій у конкретній справі в напрямку обвинувачення або виправдання та розв'язанням інших питань за суттю.

Цивільно – процесуальне право регламентує порядок судочинства в цивільних справах. Цій категорії справ притаманні майнові та деякі немайнові спори. Це дуже широке коло справ, наприклад, про розірвання шлюбу та інші.