173. Досудове розслідування та його форми (розкрийте їх особливості)

Досудове розслідування — це здійснювана відповідно до вимог кримінально-процесуального закону діяльність слідчого та органу дізнання, спрямована на збирання, дослідження, оцінку, перевірку і використання доказів, попередження, запобігання та розкриття злочинів, встановлення об'єктивної істини, забезпечення правильного застосування закону, охорону прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб.

У стадії досудового розслідування слідчий та орган дізнання розв'язують також такі завдання: встановлення і відшкодування збитку; виявлення й усунення причин та умов, які сприяють вчиненню злочинів; виховання громадян у дусі поваги честі та гідності громадянина, прагнення до справедливості й додержання законів.

Юридичною підставою для здійснення досудового розслідування є постанова про порушення кримінальної справи. Досудове розслідування може провадитися тільки за порушеною справою,

Досудове розслідування обов'язково провадиться у всіх справах, за винятком справ про злочини, зазначені у частині 1 статті 27 і статті 425 КПК України (справ приватного обвинувачення та протокольної форми досудової підготовки матеріалів), по яких досудове слідство провадиться у випадках, коли злочин вчинено неповнолітнім чи особою, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, а також коли це визнає за необхідне прокурор чи суд.

Досудове розслідування включає у себе досудове слідство та дізнання,

Досудове слідство — діяльність слідчого за порушеною та прийнятою ним до свого провадження кримінальною справою, зміст якої полягає у збиранні, дослідженні, перевірці, оцінці та використанні доказів, встановленні об'єктивної істини, здійсненні юридичних дій з метою забезпечення правильного застосування закону, захисту прав та законних інтересів людини, фізичних та юридичних осіб,створення умов для здійснення правосуддя.

Дізнання — це основана на законі розшукова, доказувальна та правозастосовна діяльність наділених процесуальними повноваженнями органів адміністративної та оперативно-розшукової юрисдикції, спрямована на виявлення, попередження, запобігання та розкриття злочинів, розшук та викриття винних, забезпечення вирішення завдань кримінального судочинства.

174. Органи досудового слідства в Україні: види, завдання та повноваження.

Органами досудового слідства є слідчі прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі податкової міліції і слідчі органів безпеки.

Органи досудового слідства відіграють важливу роль у протидії злочинності. Вони є часткою державного апарату, наділені функціями державно-владного характеру, мають владну компетенцію, специфічні форми і методи діяльності і при цьому діють за дорученням держави.

Основними положеннями досудового слідства є:

1) Своєчасний початок досудового слідства (ст. 113 КПК України);

2) Додержання правил про підслідність кримінальних справ (ст. 112 КПК України);

3) Обєднання та виділення кримінальних справ (ст. 26 КПК України);

4) Додержання строків досудового слідства (ст. 120 КПК України);

5) Взаємодія слідчого з органом дізнання;

6) Направлення слідчим окремих доручень (ст. 118 КПК України);

7) Застосування групового методу досудового слідства (ст. 119 КПК України);

8) Недопустимість розголошення даних досудового слідства (ст. 121 КПК України);

9) Розгляд і вирішення клопотань (ст.129 КПК України)

Завдання стадії досудового розслідування полягають у: 1) швидкому та повному розкритті злочину та притягненні осіб, винних у його вчиненні, до участі в справі як обвинувачених і охорони від необґрунтованого притягнення осіб, не причетних до вчинення злочину; 2) вжиття заходів до відшкодування шкоди, завданої злочином; 3) виявлення причин вчинення злочину та умов, які цьому сприяли, і вжиття заходів до їх усунення.

Тільки виконання завдань даної стадії є підставою для винесення органом досудового розслідування рішення про передачу справи до наступної, вже судової стадії кримінального процесу, або ж про закінчення провадження шляхом закриття справи

174. Розмежування компетенції слідчих підрозділів.

Слідчі органів прокуратури уповноважені розслідувати справи про посягання на життя і здоров'я, конституційні права і свободи людини і громадянина, на порядок виконання обов'язків по службі, в тому числі військової (слідчі військової прокуратури), на деяких посадових осіб ряду правоохоронних органів, а також про посягання, вчинені такими особами

і т.д.), а також про злочини, пов'язаних з проявами організованої злочинності і корупцією

Здійснення попереднього слідства є основною, головною функцією слідчих всієї системи органів досудового слідства. Слідчі не має права проводити оперативно-розшукові заходи.

Слідчі СБУ ведуть попереднє слідство у справах про злочини, розслідування яких віднесено до їх відання про найбільш небезпечні злочини проти державного ладу і громадської безпеки (контрабанда, бандитизм, державна зрада, шпигунство, диверсія, розголошення державної таємниці і т.д.), а також про злочини, пов'язаних з проявами організованої злочинності і корупцією

Незалежно від відомчої приналежності всі слідчі мають і однакові процесуальні права, ведуть попереднє слідство в одному і тому самому процесуальному порядку; нагляд за виконанням ними законів здійснюється в однаковому обсязі.

Слідчий самостійно приймає всі рішення, пов'язані з ходом розслідування і виробництвом слідчих та інших процесуальних дій, крім випадків, коли закон вимагає отримання судового рішення та (або) санкції прокурора (наприклад, припинення кримінальних справ за деякими підставах, арешт обвинуваченого, звільнення його під заставу , продовження строку попереднього слідства або тримання обвинуваченого під вартою) і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне проведення.

Слідчий зобов'язаний:

повно, всебічно, об'єктивно розслідувати справу, прийняте до виробництва; встановити всі обставини, що входять до предмету доказування (як викривають, так і виправдовують обвинуваченого), зібрати і перевірити з цією метою всі необхідні докази;

встановити і залучити в якості обвинувачуваних осіб, що скоїли злочини, встановити невинність і реабілітувати осіб, безпідставно підозрювали у вчиненні злочину;

вжити заходів до усунення обставин, що сприяли вчиненню злочинів. У зв'язку з цим він має право вносити подання, які підлягають обов'язковому розгляду

174. Органи дізнання в Україні: види, завдання та повноваження.

Органами дізнання є: міліція; податкова міліція; органи безпеки; командири військових частин, з’єднань, начальники військових установ; митні органи; начальники установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, ЛТП і ВТП; органи державного пожежного нагляду; органи прикордонної охорони; капітани морських суден, що знаходяться в далекому плаванні.

Командири військових частин, з’єднань, начальники військових установ проводять дізнання у справах про злочини, вчинені військовослужбовцями і військовозобов’язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, вчинені працівниками Збройних Сил в зв’язку з виконанням службових обов’язків в розташуванні частини, з’єднання, установи.

Органи безпеки проводять дізнання у справах про особливо небезпечні державні та інші злочини, віднесені законом до їх відання.

Начальники установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, ЛТП і ВТП уповноважені проводити дізнання по злочинах, вчинених у ВТУ засудженими та іншими особами, а також по злочинах проти встановленого порядку несення служби, вчинених працівниками ВТУ як у межах, так і поза межами установи.

Митні органи проводять дізнання в справах про контрабанду.

Органи державного пожежного нагляду проводять дізнання у справах про пожежі і порушення правил пожежної безпеки.

Органи прикордонної охорони – це підрозділи прикордонних військ, які мають завданням охорону державного кордону України, проводять дізнання у справах про порушення державного кордону.

Капітани морських суден, що знаходяться в далекому плаванні, проводять дізнання у справах про злочини, вчинені на судні.

Податкова міліція проводить дізнання у справах про ухилення від сплати податків, у справах про приховування валютної виручки.

Найбільший об’єм роботи по розслідуванні злочинів серед інших органів дізнання виконує міліція. Вона проводить дізнання у справах про будь-які злочини, якщо їх розслідування не віднесено до компетенції іншого органу дізнання.

174. Загальна характеристика інституту Уповноваженого ВРУ з прав людини

Інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини перебуває в стадії становлення. Першого Уповноваженого з прав людини в Україні було призначено на посаду тільки в травні 1998 року.

Необхідність утворення цього інституту обумовлена багатьма обставинами. По-перше, недостатнім рівнем захисту прав і свобод громадян традиційними процедурами захисту. По-друге, збільшенням імовірності порушень прав громадян посадовими особами в умовах не досить визначеного законодавства. По-третє, проголошенням приєднання Української держави до розвинених міжнародних стандартів демократії. І, по-четверте, демократичністю цього правозахисного інституту, а саме: незалежністю від державних органів, відкритістю, відсутністю формалізованих процедур розгляду заяв і скарг, безплатним наданням громадянам допомоги.

Загалом, історичний досвід свідчить, що необхідність утворити інститут постає тоді, коли наявні інститути захисту прав людини недостатньо ефективні, внаслідок чого й виникає потреба в додаткових механізмах їхнього захисту.

Діяльність Уповноваженого безпосередньо спрямовано на охорону прав і свобод людини, розширення обізнаності громадян про порушення органами влади, посадовими особами їхніх прав і свобод.

Цей інститут, поєднуючи в собі риси інституту держави й інституту громадянського суспільства, погоджує інтереси між ними та пом'якшує соціальні суперечності. Діяльність Уповноваженого демократизує суспільство, розвиває правову свідомість.

Уповноважений Верховної Ради України з прав людини здійснює легітимний парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини й громадянина та захист прав кожного на території України в межах повноважень.

Інститут Уповноваженого Верховної Ради виступає додатковим (субсидіарним) засобом захисту прав і свобод людини щодо інших правозахисних механізмів і неповною мірою компенсує недолік