124. Підтримання державного обвинувачення у суді як функція прокуратури.

Стаття 36. Підтримання державного обвинувачення в суді

Прокурор бере участь в судовому розгляді кримінальних справ залежно від характеру і ступеня суспільної небезпеки діяння. Підтримуючи державне обвинувачення, прокурор бере участь у дослідженні доказів, подає суду свої міркування щодо застосування кримінального закону та міри покарання підсудному. При цьому прокурор керується вимогами закону і об'єктивною оцінкою зібраних по справі доказів.

У разі, коли при розгляді справи прокурор дійде висновку, що дані судового слідства не підтверджують обвинувачення підсудного, він зобов'язаний відмовитись від обвинувачення.

Під час судового розгляду до закінчення судового слідства прокурор вправі змінити пред'явлене особі обвинувачення.

41. Нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеження особистої свободи громадян як функція прокуратури.

Стаття 44. Предмет нагляду і повноваження прокурора

Предметом нагляду є додержання законності під час перебування осіб у місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, в установах виконання покарань, інших установах, що виконують покарання або заходи примусового характеру, які призначаються судом, додержання встановленого кримінально-виконавчим

законодавством порядку та умов тримання або відбування покарання особами у цих установах, їх прав і виконання ними своїх обов'язків.

Прокурор, який здійснює нагляд, має право:

1) у будь який час відвідувати місця тримання затриманих, попереднього ув'язнення, установи, в яких засуджені відбувають покарання, установи для примусового лікування і перевиховання, опитувати осіб, що там перебувають, знайомитись з документами, на підставі яких ці особи затримані, заарештовані, засуджені або до них застосовано заходи примусового характеру;

2) перевіряти законність наказів, розпоряджень і постанов адміністрації цих установ, зупиняти виконання таких актів, опротестовувати або скасовувати їх у разі невідповідності законодавству, вимагати від посадових осіб пояснень з приводу допущених порушень;

3) прокурор зобов'язаний негайно звільнити особу, яка незаконно перебуває в місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, обмеження чи позбавлення волі або в установі для виконання заходів примусового характеру.

Стаття 45. Обов'язковість виконання постанов і вказівок

прокурора

Постанови і вказівки прокурора щодо додержання встановлених законодавством порядку і умов тримання затриманих, заарештованих, засуджених до позбавлення волі та виконання інших покарань, а також осіб, до яких застосовано заходи примусового характеру, є обов'язковими і підлягають негайному виконанню.

125. Нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов’язаних з обмеження особистої свободи громадян як функція прокуратури.

В шпорах

126. Реформування функцій прокуратури з 1990 року.

В шпорах

127. Система органів прокуратури України.

Стаття 13. Система органів прокуратури

Систему органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури.

До органів військових прокуратур належать військові прокуратури регіонів і військова прокуратура Військово-Морських Сил України (на правах обласних), військові прокуратури гарнізонів (на правах міських).

Штатна чисельність органів прокуратури України в межах фонду заробітної плати затверджується Генеральним прокурором України.

Стаття 14. Генеральна прокуратура України

Генеральну прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, який має першого заступника та заступників.

Структуру Генеральної прокуратури України та Положення про її структурні підрозділи затверджує Генеральний прокурор України.

У Генеральній прокуратурі України утворюється колегія у складі Генерального прокурора України (голова), його першого заступника, заступників, прокурора Автономної Республіки Крим, інших керівних працівників органів прокуратури. Персональний склад колегії затверджується Генеральним прокурором України.

Генеральна прокуратура України разом з Міністерством внутрішніх справ України та іншими заінтересованими міністерствами і відомствами, за погодженням з Міністерством статистики України, розробляє систему та методику єдиного обліку і статистичної звітності про злочинність, розкриття і розслідування злочинів.

Стаття 16. Прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, районні і міські прокуратури

Прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, міські, районні, міжрайонні, районні в містах, а також інші прокуратури очолюють відповідні прокурори.

Прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та інші прокурори (на правах обласних):

1) призначають на посади і звільняють працівників, крім тих, яких призначає Генеральний прокурор України;

2) за погодженням з Генеральним прокурором України вносять зміни до встановлених штатів підлеглих їм прокуратур в межах затвердженої чисельності і фонду заробітної плати.

У прокуратурах Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та інших прокуратурах (на правах обласних) утворюються колегії у складі прокурора (голова), його заступників, інших керівних працівників. Персональний склад колегії затверджується Генеральним прокурором України.

127. Кадрове забезпечення органів прокуратури.

Стаття 46. Вимоги до осіб, які призначаються на посади прокурорів і слідчих

Прокурорами і слідчими можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові і моральні якості. Особи, які не мають досвіду практичної роботи за спеціальністю, проходять в органах прокуратури стажування строком до одного року. Порядок стажування визначається Генеральним прокурором України.

Особи, вперше призначені на посади помічників прокурорів, прокурорів управлінь, відділів, слідчих прокуратури, приймають "Присягу працівника прокуратури" такого змісту:

"Я, (прізвище, ім'я, по батькові) вступаючи на службу в прокуратуру, присвячую свою діяльність служінню Українському народові і Українській державі та урочисто присягаю: неухильно додержуватися Конституції ( 254к/96-ВР ), законів та міжнародних зобов'язань України; сумлінним виконанням своїх службових обов'язків сприяти утвердженню верховенства права, законності та правопорядку; захищати права і свободи людини та громадянина, інтереси суспільства і держави; постійно вдосконалювати свою професійну майстерність, бути принциповим, чесно, сумлінно і неупереджено виконувати свої обов'язки, з гідністю нести високе звання працівника прокуратури. Усвідомлюю, що порушення присяги несумісне з подальшим перебуванням в органах прокуратури".

Прокурор і слідчий підписують текст прийнятої Присяги, яка додається до особової справи. Про прийняття Присяги вноситься запис у трудову книжку. Процедура прийняття Присяги визначається Генеральним прокурором України.

На посади прокурорів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та прирівняних до них прокурорів призначаються особи віком не молодше 30 років, які мають стаж роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше семи років; на посади районних і міських прокурорів - віком не молодше 25 років із стажем роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше трьох років.

Прокурори і слідчі прокуратури підлягають атестації один раз у п'ять років. Порядок атестації визначається Генеральним прокурором України.

Сумісництво служби в органах прокуратури з роботою на підприємствах, в установах чи організаціях, а також з будь-яким підприємництвом не допускається, за винятком наукової і педагогічної діяльності.

Не можуть бути прийняті на посаду прокурора або слідчого прокуратури особи, які були засуджені за вчинення злочину, за винятком реабілітованих.

Стаття 46-1. Кадри органів військової прокуратури

Військовими прокурорами і слідчими призначаються громадяни України з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту.

Військовослужбовці військових прокуратур у своїй діяльності керуються Законом України "Про прокуратуру" ( 1789-12 ) і проходять службу відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" ( 2232-12 ) та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види постачання і забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.

127. Генеральний прокурор: порядок призначення та повноваження.

Стаття 2. Генеральний прокурор України

Генеральний прокурор України призначається на посаду за згодою Верховної Ради України та звільняється з посади Президентом України. Генеральний прокурор України не менш як один раз на рік інформує Верховну Раду України про стан законності. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади.

Строк повноважень Генерального прокурора України та підпорядкованих йому прокурорів - п'ять років.

Стаття 15. Повноваження Генерального прокурора України по керівництву органами прокуратури

Генеральний прокурор України:

1) спрямовує роботу органів прокуратури і здійснює контроль за їх діяльністю;

2) призначає першого заступника, заступників Генерального прокурора України, керівників структурних підрозділів, головного бухгалтера, інших працівників Генеральної прокуратури України;

3) затверджує структуру і штатну чисельність підпорядкованих органів прокуратури, розподіляє кошти на їх утримання;

4) призначає за погодженням з Верховною Радою Автономної Республіки Крим прокурора Автономної Республіки Крим;

5) призначає заступників прокурора Автономної Республіки Крим, прокурорів областей, міст Києва і Севастополя, їх заступників, міських, районних, міжрайонних, а також прирівняних до них інших прокурорів;

6) відповідно до законодавства визначає порядок прийняття, переміщення та звільнення прокурорів, слідчих прокуратури та інших спеціалістів, за винятком осіб, призначення яких передбачено цим Законом;

7) відповідно до законів України видає обов'язкові для всіх органів прокуратури накази, розпорядження, затверджує положення та інструкції;

8) присвоює класні чини згідно з Положенням про класні чини працівників прокуратури. Вносить подання Президенту України про присвоєння класних чинів державного радника юстиції 1, 2 і 3 класів.

Вказівки Генерального прокурора України з питань розслідування є обов'язковими для виконання всіма органами дізнання і попереднього слідства.

Стаття 20. Повноваження прокурора

При здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право:

1) безперешкодно за посвідченням, що підтверджує займану посаду, входити у приміщення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, підпорядкованості чи приналежності, до військових частин, установ без особливих перепусток, де такі запроваджено; мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для проведення перевірки, в тому числі за письмовою вимогою, і таких, що містять комерційну таємницю або конфіденційну інформацію. Письмово вимагати подання в прокуратуру для перевірки зазначених документів та матеріалів, видачі необхідних довідок, в тому числі щодо операцій і рахунків юридичних осіб та інших організацій, для вирішення питань, пов'язаних з перевіркою. Отримання від банків інформації, яка містить банківську таємницю, здійснюється у порядку та обсязі, встановлених Законом України "Про банки і банківську діяльність"

2) вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, одержувати інформацію про стан законності і заходи щодо її забезпечення;

3) вимагати від керівників та колегіальних органів проведення перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих і підконтрольних підприємств, установ, організацій та інших структур незалежно від форм власності, а також виділення спеціалістів для проведення перевірок, відомчих і позавідомчих експертиз;

4) викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них усних або письмових пояснень щодо порушень закону.

При виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право:

1) опротестовувати акти Прем'єр-міністра України, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, виконавчих органів місцевих Рад, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також рішення і дії посадових осіб;

2) вносити подання або протест на рішення місцевих Рад залежно від характеру порушень;

3) порушувати у встановленому законом порядку кримінальну справу, дисциплінарне провадження або провадження про адміністративне правопорушення, передавати матеріали на розгляд громадських організацій;

4) давати приписи про усунення очевидних порушень закону;

5) вносити подання до державних органів, громадських організацій і посадовим особам про усунення порушень закону та умов, що їм сприяли;

6) звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Стаття 35. Повноваження прокурора

Прокурор може вступити у справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави та суспільства, і зобов'язаний своєчасно вжити передбачених законом заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили. Прокурор має рівні права з іншими учасниками судового засідання.

Обсяг і межі повноважень прокурора, який бере участь у судовому процесі, визначаються цим Законом та процесуальним законодавством України.

127. Акти прокурорського реагування.

Стаття 21. Протест прокурора

Протест на акт, що суперечить закону, приноситься прокурором, його заступником до органу, який його видав, або до вищестоящого органу. У такому ж порядку приноситься протест на незаконні рішення чи дії посадової особи.

У протесті прокурор ставить питання про скасування акта або приведення його у відповідність з законом, а також припинення незаконної дії посадової особи, поновлення порушеного права.

Протест прокурора зупиняє дію опротестованого акта і підлягає обов'язковому розгляду відповідним органом або посадовою особою у десятиденний строк після його надходження. Про наслідки розгляду протесту в цей же строк повідомляється прокурору.

У разі відхилення протесту або ухилення від його розгляду прокурор може звернутися з заявою до суду про визнання акта незаконним. Заяву до суду може бути подано протягом п'ятнадцяти днів з моменту одержання повідомлення про відхилення протесту або закінчення передбаченого законом строку для його розгляду. Подача такої заяви зупиняє дію правового акта.

Стаття 22. Припис прокурора

Письмовий припис про усунення порушень закону вноситься прокурором, його заступником органу чи посадовій особі, які допустили порушення, або вищестоящому у порядку підпорядкованості органу чи посадовій особі, які правомочні усунути порушення.

Письмовий припис вноситься у випадках, коли порушення закону має очевидний характер і може завдати істотної шкоди інтересам держави, підприємства, установи, організації, а також громадянам, якщо не буде негайно усунуто. Припис підлягає негайному виконанню, про що повідомляється прокурору.

Орган чи посадова особа можуть оскаржити припис вищестоящому прокурору, який зобов'язаний розглянути скаргу протягом десяти днів, або до суду.

Стаття 23. Подання прокурора

Подання з вимогами усунення порушень закону, причин цих порушень і умов, що їм сприяють, вноситься прокурором, його заступником у державний орган, громадську організацію або посадовій особі, які наділені повноваженням усунути порушення закону, і підлягає невідкладному розгляду. Не пізніш як у місячний строк має бути вжито відповідних заходів до усунення порушень закону, причин та умов, що їм сприяють, і про наслідки повідомлено прокурору.

Колегіальний орган, якому внесено подання, повідомляє про день засідання прокурору, який вправі особисто взяти участь у його розгляді.

Стаття 24. Постанова прокурора

У разі порушення закону посадовою особою або громадянином прокурор, його заступник, залежно від характеру порушення закону, виносить мотивовану постанову про дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення або про порушення кримінальної справи щодо цих осіб.

Постанова про порушення дисциплінарного провадження або провадження про адміністративне правопорушення підлягає розгляду повноважною посадовою особою або відповідним органом у десятиденний строк після її надходження, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 25. Вимоги до документів прокурорського реагування

У протесті, поданні, приписі або постанові прокурора обов'язково зазначається, ким і яке положення закону порушено, в чому полягає порушення та що і в який строк посадова особа або орган мають вжити до його усунення.

131. Органи прокуратури в зарубіжних країнах.

В процесі формування сучасних національних правових систем у зарубіжних країнах склалися різні моделі прокуратури. Особливості цих моделей характеризуються як статусом прокуратури — органа державної влади, так і змістом її функцій і повноважень. В країнах континентальної правової родини наявність прокуратури є характерною рисою. У романських державах інститут прокуратури найчастіше називають "публічним міністерством" чи "фіскалією". На основі синтезу англійських і континентальних традицій в США склалася атторнейська служба — типовий для даної країни інститут державної влади, що не має точного аналога в правових системах інших країн. Повноваження атторнейської служби з кримінального переслідування подібні до функцій прокуратури в інших державах, тому американську атторнейську службу звичайно називають "прокуратурою", а самих атторнеєв — "прокурорами". Відмінність атторнейських служб США від європейських прокурорських органів полягає в тому, що вони не мають наглядових за законністю функцій, відіграють особливу політичну роль в американському суспільстві, не мають суворої ієрархічної підпорядкованості: місцеві атторнейські органи не підлеглі органам штатів, штатні не підлеглі федеральним.

132. Характеристика Закону України «Про прокуратуру» від 5.11.91р.

Цей закон підписаний Л.Кравчуком 5.11.91. Набрав чинності 1.12.91. Містить 5 розділів, 56 статей. Даний закон зазначає функції прокуратури, її структуру, принципи діяльності, завдання, повноваження, порядок призначення та звільнення з посад прокурорів тощо. Виходячи з цього закону слід зазначити: Функції прокуратури: підтримання державного обвинувачення в суді; представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Систему органів прокуратури становлять: Генеральна прокуратура України, прокуратури АРК, областей, м.Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури.  До органів військових прокуратур належать військові прокуратури регіонів і військова прокуратура Військово-Морських Сил України (на правах обласних), військові прокуратури гарнізонів (на правах міських).

133. Органи внутрішніх справ та їх місце в системі правоохоронних органів.

Органи внутрішніх справ є одним із елементів системи правоохоронних органів України. Їхня діяльність спрямована на забезпечення громадського порядку на всій території держави. Вона знаходить свій вираз у функціях зазначених органів. Під функціями органів внутрішніх справ необхідно розуміти напрямки їхньої діяльності у процесі вирішення поставлених перед ними завдань. Вони поділяються на три групи: основні, забезпечувальні та загального керівництва. До основних функцій органів внутрішніх справ відносять такі: гарантування особистої безпеки громадян, захист їхніх прав, свобод і законних інтересів; забезпечення охорони громадського порядку; попередження, припинення злочинів та інших правопорушень; своєчасне виявлення, розкриття й розслідування злочинів та розшук осіб, що їх скоїли; забезпечення дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень; гарантування пожежної безпеки;

Система органів внутрішніх справ формується відповідно до зазначених напрямків їхньої діяльності. Вона має такі групи структурних підрозділів: галузеві служби (підрозділи), які реалізують основні функції зазначених органів: міліція, слідчі апарати, виправно-трудові установи, пожежна охорона, внутрішні війська; функціональні служби (підрозділи), які виконують забезпечувальні функції цих органів: кадрові, фінансово-економічні, господарчі, медичні служби; загального керівництва: керівники служб (підрозділів), штаби, чергові частини, інформаційно-аналітичні центри, апарат міністра.

Компетенція, завдання та функції органів внутрішніх справ, взаємовідносини між ними та окремими службами надають системі органів МВС України необхідної цілісності, чіткого підпорядкування та самостійності окремих елементів, що дає можливість ефективно діяти на основі єдиних правових норм.

134. Спеціальна правоохоронна діяльність: поняття та органи, що її здійснюють.

135. Міністерство внутрішніх справ України: завдання та повноваження.

Міністе́рство вну́трішніх справ Украї́ни (МВС України) — центральний орган виконавчої влади України, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Основними завданнями МВС України є:

 організація і координація діяльності органів внутрішніх справ щодо захисту прав і свобод громадян, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки;

 участь у розробленні та реалізації державної політики щодо боротьби із злочинністю;

 забезпечення, запобігання злочинам, їх припинення, розкриття і розслідування, розшуку осіб, які вчинили злочини, вжиття заходів до усунення причин і умов, що сприяють вчиненню правопорушень;

 організація охорони та оборони внутрішніми військами особливо важливих державних об'єктів;

 забезпечення реалізації державної політики з питань громадянства;

 забезпечення проведення паспортної, реєстраційної та міграційної роботи;

 організація роботи, пов'язаної із забезпеченням безпеки дорожнього руху;

 здійснення на договірних засадах охорони майна всіх форм власності;

 визначення основних напрямів удосконалення роботи органів внутрішніх справ, надання їм організаційно-методичної та практичної допомоги;

 забезпечення додержання законності в діяльності осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, працівників і військовослужбовців системи Міністерства;

 підготовка органів внутрішніх справ та внутрішніх військ для інтеграції України до Європейського Союзу.

Для виконання покладених на МВС України завдань йому згідно з чинним законодавством надано й певні повноваження. Міністерство внутрішніх справ України має право:

• представляти Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях і при укладенні міжнародних договорів;

• одержувати в установленому законодавством порядку від цен-тральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій інформацію, документи і матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань;

• залучати спеціалістів центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і організацій (за погодженням з їхніми керівниками) для розгляду питань, що належать до його компетенції;

• перевіряти додержання центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями та громадянами правил безпеки дорожнього руху, дозвільної системи;

• скликати в установленому порядку наради з питань, що нале-жать до його компетенції;

• здійснювати відповідно до законодавства господарську діяльність.

135. Управління (Головне управління) внутрішніх справ області, міст Києва і Севастополя.

Структура

Управління карного розшуку

Управління по боротьбі з організованою злочинністю

Управління по боротьбі з економічною злочинністю

Управління по боротьбі з торгівлею людьми

ВКМСД Відділення кримінальної міліції в справах дітей

Управління ГІРФО (відділення громадянства, імміграції, реєстрації фізичних осіб)

Полк міліції особливого призначення "Беркут"

Полк міліції спеціального призначення

Управління ДАІ

Управління ДСО Державна служба охорони

Лінійне управління в метрополітені

Ветеринарна міліція

135. Районний (міський) відділ внутрішніх справ.

Міські (районні) відділи (управління) внутрішніх справ практично реалізують загальні для всіх ланок завдання, які визначено законами України, указами Президента України, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а також актами органів місцевого самоврядування. На основі законів і підзаконних актів МВС України шляхом видання наказів (інструкцій) визначає форми й методи діяльності апаратів внутрішніх справ на місцях для виконання поставлених завдань.

Місцевим органам внутрішніх справ належить провідна роль у охороні громадського порядку, боротьбі зі злочинністю, оскільки безпосередньо вони своїми силами й засобами забезпечують порядок у громадських місцях, запобігають правопорушенням і припиняють їх.

Структура міських і районних відділів (управлінь) внутрішніх справ відповідає їхнім основним функціям, її визначено штатними розписами, в яких дається найменування посад, чисельність і посадові оклади. Міністерство внутрішніх справ України в межах штатної чисельності та фонду заробітної плати затверджує штати відповідних органів внутрішніх справ.

Керують міськими, районними відділами (управліннями) начальники, яких призначають на посаду наказом начальника УВС (ГУВС) за узгодженням з МВС України.

До складу відділів (управлінь) місцевих органів внутрішніх справ входять: штаб, відділ (відділення) карного розшуку, відділ служби по боротьбі з економічною злочинністю, слідчий підрозділ, підрозділ державної автомобільної інспекції, паспортні служби, інспекція виправних робіт, служба дільничних інспекторів міліції. При відділах (управліннях) внутрішніх справ наявні також відділи (управління) державної служби охорони.

Міські й районні відділи (управління) внутрішніх справ у своєму складі можуть мати відділення міліції, які обслуговують певну територію й побудовані за галузевим принципом, їхні співробітники, виходячи з галузевого поділу, працюють за відповідними напрямами. З метою підвищення рівня роботи органів внутрішніх справ і розвитку партнерських відносин між міліцією й населенням Указом Президента України "Про утворення місцевої міліції" від 22 січня 2001 року на базі підрозділів дорожньо-патрульної служби Державної автомобільної інспекції України, патрульно-постової служби та служби дільничних інспекторів міліції в Україні органи місцевого самоврядування за спільним поданням місцевих державних адміністрацій і виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, погодженим з МВС України, утворюють місцеву міліцію, підрозділи якої входять до складу управлінь (відділів) внутрішніх справ. Реалізація норм зазначеного Указу потребує вирішення багатьох питань, пов'язаних із закріпленням правового статусу місцевої міліції, визначенням її місця та ролі в системі органів внутрішніх справ і правоохоронних органів в цілому, регулюванням порядку й організації її функціонування, фінансового та матеріально-технічного забезпечення тощо.

135. Міліція: поняття, структура та повноваження.

Міліція України — це складова частина МВС України, яка грає провідну роль у загальнодержавній системі забезпечення громад¬ського порядку і спокою, громадської безпеки та боротьби зі злочин¬ністю. Правовий статус міліції визначається Законом України «Про міліцію».

Міліція України є державним озброєним органом виконавчої вла¬ди, який захищає життя, здоров'я, права, свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Міліція, як і інші державні органи, має свою чітко визначену законом структуру. Згідно зі спеціалізацією в структурі міліції існують наступні підрозділи:

Кримінальна міліція.

Згідно з Положенням про кримінальну міліцію України, її діяльність будується за принципом спеціалізації, відповідно до особливостей кримінальних проявів у кожній окремій сфері народного господарства або специфіки суспільних відносин. На кримінальну міліцію покладено такі завдання:

- боротьба з незаконним обігом наркотичних засобів;

- розкриття тяжких злочинів, вчинених із застосуванням зброї, боєприпасів, вибухових і радіоактивних речовин, злочинів, пов’язаних з викраденням і угоном автотранспортних засобів;

- викриття економічних злочинів, зокрема в кредитно – фінансовій і банківській системах, у сфері приватизації та зовнішньоекономічній сфері, торгівлі, паливно – енергетичному комплексі;

- виявлення та викриття дорослих осіб, які втягують неповнолітніх у злочинну діяльність, проституцію, пияцтво, наркоманію.

Правоохоронна діяльність кримінальної міліції має конфіденційний характер. Певні відомості щодо цієї діяльності віднесено до службової або державної таємниці. Це інформація про нерозкриті злочини, викрадення та вилучення зброї, автотранспорту.

Кримінальну міліцію очолює заступник Міністра внутрішніх справ України – начальник кримінальної міліції МВС України. Його призначає на посаду та звільняє з посади Президент України за поданням Міністра внутрішніх справ.

Згідно з Типовою структурою органів внутрішніх справ і структурою центрального апарату МВС України до кримінальної міліції входять такі основні підрозділи:

- карного розшуку;

- служби по боротьбі з економічною злочинністю;

- підрозділи по боротьбі з незаконним обігом наркотиків;

- служба кримінальної міліції у справах неповнолітніх.

Міліція громадської безпеки.

Основні завдання міліції громадської безпеки:

- забезпечення особистої безпеки, прав і свобод громадян;

- охорона і забезпечення громадського порядку й громадської безпеки;

- виявлення та розкриття злочинів, у справах яких провадження попереднього слідства не обов`язково;

- забезпечення безпеки дорожнього руху;

- захист власності від злочинних посягань;

- надання допомоги фізичним і юридичним особам у межах відповідних повноважень міліції.

Державна автомобільна інспекція.

Діяльність цього органу спрямована на забезпечення безпеки дорожнього руху на території нашої держави.

На службу ДАІ покладено виконання таких функцій:

- організація боротьби з аварійністю на автомобільному транспорті, забезпечення безпеки дорожнього руху, державний нагляд за виконанням юридичними та фізичними особами законодавчих актів, правил, стандартів, які діють на автомобільному транспорті;

- контролює стан і систему експлуатації транспортного парку;

- реєструє та веде облік транспортних засобів, допускає чи не допускає громадян до керування транспортними засобами, організовує систему профілактики аварійності серед населення; узагальнює й впроваджує в практику діяльності органів внутрішніх справ досягнення науки й передового досвіду з питань забезпечення дорожнього руху.

Крім того, ДАІ відповідає за встановлення, експлуатацію та впровадження технічних засобів і автоматизованих систем регулювання дорожнього руху; розглядає та дає висновки щодо проектів будівництва, реконструкції і ремонту автомобільних шляхів.

Для проведення профілактичної роботи серед населення та взаємодії з засобами масової інормації органи ДАІ розробляють і здійснюють заходи щодо пропаганди безпеки дорожнього руху; сприяють міністерствам, відомствам, організаціям і об`єднанням в організації вивчення правил дорожнього руху в дошкільних, загальноосвітніх, навчально – виховних закладах, підприємствах, установах, організаціях, а також у проведенні пропагандистських заходів щодо запобіганню дорожньо – транспортному травматизмові.

Міліція охорони.

Державна служба охорони при Міністерстві внутрішніх справ є централізованою системою підрозділів, створених на договірних засадах для здійснення заходів охорони майна, вантажів, грошових знаків, цінних паперів та інших цінностей, які перевозяться; забезпечення особистої безпеки громадян у порядку встановленому законодавством.

Служба охорони – це єдиний орган у структурі міліції, який діє на засадах самофінансування за рахунок коштів, одержаних за виконання договорів про забезпечення особистої і майнової безпеки громадян та юридичних осіб.

Основні завдання Державної служби охорони:

- здійснення за договорами заходів охорони особливо важливих об`єктів, вантажів, грошових знаків і цінних паперів, що перевозять.

- розробка основних вимог до захисту об`єктів і громадян від злочинних посягань, типових договорів і вимог до інженерно – технічного укріплення та захисту об`єктів; оснащення їх технічними системами й засобами телевідеоспостереження, сигналізації, контролювання доступу;

- участь у проведенні єдиної технічної політики щодо впровадження технічних засобів охоронного призначення шляхом розроблення нормативних документів.