58. Основні форми зовнішніх економічних зв’язків України.

Зовнішні зв'язки держави — це взаємообмін з країнами світу продуктами матеріального виробництва, енергією, послугами, інформацією на основі міжнародного поділу праці, а також співробітництво політичних органів, спрямоване на ефективне розв'язання глобальних проблем людства, розширення особистих контактів громадян.

Україна – одна з найбільших країн Європи. Саме її географічне положення (Україна знаходиться в центрі Європи) з одного боку має зумовити добре розвинуті зовнішньоекономічні зв’язки, але, на відміну від багатьох держав Західної Європи ( до речі, одних з найрозвинутіших країн світу), Україна є досить молодою самостійною державою і ці зв’язки знаходяться в процесі формування та розвитку. Форми зовнішніх економічних зв’язків України різноманітні: зовнішня торгівля, міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва, експорт та імпорт капіталів і робочої сили, надання та одержання послуг (виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортно- чи імпортно-посередницьких, юридичних) , міжнародне спільне підприємництво, сумісне будівництво підприємств, валютні та фінансово-кредитні відносини, інтуризм, проведення на комерційній основі виставок, ярмарків, торгів, аукціонів тощо.

59. Сутність поняття «стійкий розвиток».

Сталий ро́звиток— загальна концепція стосовно необхідності встановлення балансу між задоволенням сучасних потреб людства і захистом інтересів майбутніх поколінь, включаючи їх потребу в безпечному і здоровому довкіллі.

Сталий розвиток — це керований розвиток. Основою його керованості є системний підхід та сучасні інформаційні технології, які дозволяють дуже швидко моделювати різні варіанти напрямків розвитку, з високою точністю прогнозувати їхні результати та вибрати найбільш оптимальний.

сталий розвиток - це процес гармонізації продуктивних сил, забезпечення задоволення необхідних потреб усіх членів суспільства за умов збереження і поетапного відновлення цілісності природного середовища, створення можливостей для рівноваги між його потенціалом і потребами людей усіх поколінь.

Концепція сталого розвитку виходить переважно з двох підходів: ресурсного (виявлення гранично допустимого, тобто граничного вилучення з біосфери продукції фотосинтезу) і біологічного (виявлення здібностей біосфери розширено відтворювати продукцію фотосинтезу).

Ця концепція відбиває розуміння тісного взаємозв’язку екологічних, економічних і соціальних проблем людства і того факту, що вони можуть бути вирішені тільки комплексно, за умови тісного співробітництва і координації зусиль усіх країн світу. З формальної точки зору сталий розвиток прийнято розглядати як гармонічний розвиток трьох структурних підсистем: соціуму, економіки та екології, де економіка і екологія, чи знвайронментальна економіка є базисом сталого розвитку, а соціальна підсистема - його надбудовою

60. Особливості трансформаційних процесів у міжгалузевих комплексах

Перехід до ринкової системи господарювання вимагає докорінного реформування виробничих відносин, широкої приватизації державного майна, структурно-технологічної та технічної перебудови виробництва на засадах впровадження науково-технічного прогресу, сучасних ресурсо- та енергозберігаючих технологій, розвитку інноваційного комплексу, формування ринкової, комунікаційно-інформаційної інфраструктури тощо. Але, починаючи з 1992 р., в Україні трансформаційні процеси, на жаль, мали не реформаційний, а скоріше деформаційний характер, про що свідчить різке погіршення всіх макроекономічних показників. Особливо це проявилось у зниженні частки валового внутрішнього продукту (характеризує кінцеві результати внутрішньої економіки, тобто без урахування надходжень ззовні), який за період 1990-1995рр. скоротився на 52% і складав у 1995 р. 47% від початкового. У той же час структура ВВП, як уже зазначалось вище, залишилась консервативною: питома вага виробничої сфери у ВВП скоротилась незначним чином і становила в 1995 р. приблизно 78%, тоді, як навіть у більшості постсоціалістичних країн цей показник складає майже половину ВВП. Обсяг промислового виробництва знизився більше, ніж на 50%, а сільськогосподарського – майже на 60%. Значно скоротилось виробництво споживчих товарів.

І основні макроекономічні показники, і структура виробничого потенціалу дуже диференційовані за областями та економічними районами. У 1995 р. обсяг виробленого національного доходу на душу населення (порівняно із середньодержавним) склав 123% у Запорізькій області і 75% – у Закарпатській.

У 1997 р. максимальним цей показник був у Дніпропетровській області, а мінімальний – у Закарпатській (48%). За обсягом валового внутрішнього продукту до шести провідних областей належать Дніпропетровська, Донецька, Луганська, Київська, Запорізька та Одеська. Найнижчі ці показники в Миколаївській, Чернігівській та Кіровоградській областях.

Погіршення стану природи, як і умов життя людей, підтверджує неефективність трансформаційних процесів в Україні.