2.4. Причини виникнення економічних криз

Існує кілька варіантів пояснення причин виникнення економічних криз. Н.Кондратьєв пов’язує виникнення економічних криз з науково-технічним прогресом (див. п.2.2).

Ряд економістів вважають, що серед причин, що приводять до економічних криз, особливе місце займають психологічні фактори, тому що поведінка суб’єктів економічної діяльності може стати «спусковим гачком» для кризи. Так вже в XIX столітті Дж.Міллс відзначав, що пояснення криз треба шукати в душевних особливостях людини, оскільки кредит, коливання якого складають найхарактернішу рису криз, є явищем духовного порядку. Він підкреслював, що паніка знищує кредит і, відповідно, шкодить економіці.

А.Грінспен пише: як визначити, у який момент ірраціональний оптимізм завищує вартість активів настільки, що різко зростає ризик раптових та тривалих падінь.

В умовах економічного дисбалансу психологічний настрій суспільства впливає на тривалість і форми протікання кризи, її наслідки. Тому деякі вчені вважають, що для розуміння виникнення і особливостей кризи врахування психологічного чинника важливе чи не у тому ж ступені, як і для розуміння причин військових перемог і поразок або причин революцій.

Принциповою відмінністю точки зору К.Маркса у даній проблемі є те, що причини циклічності капіталістичного відтворення він вбачав у самій природі капіталізму.

К.Маркс відмічав, що до промислової революції кінця XVIII століття не існувало ніяких бумів та депресій, що повторювалися регулярно. Оскільки ці цикли виникають на історичній сцені приблизно у той же час, що і сучасна промисловість, Маркс прийшов до висновку, що кризи є невід’ємною рисою капіталістичної економіки. Причину криз Маркс вбачав у виробництві товарів поза платоспроможним попитом. І справа не в помилках оцінки ємності ринку, і навіть не в бажанні власників капіталу отримати максимальний прибуток, а у самій природі та законах розвитку економіки, що націлена на отримання прибутку.

Власник капіталу (бізнесмен, капіталіст, корпорація) прагне отримати прибуток, який є формою додаткової вартості. Прибуток окремий власник капіталу отримає тільки продавши (обмінявши) вироблені товари. І кожен з власників не бачить принципових перешкод для цього. Отже, щоб прибуток отримали всі власники, треба розпродати усі вироблені товари. Але при цьому робітники у формі заробітної плати отримують вартість своєї робочої сили, яка сумарно завжди менша, ніж вартість вироблених товарів. Робітники витрачають зарплату переважно на споживчі товари. Другу частину сукупного попиту складає заміщення вибулих засобів виробництва. Але частина з виробленого в еквіваленті додаткової вартості так і залишиться не розкупленою. Вона повинна буде розподілитися на особисте споживання саме капіталістів і на розширення їх бізнесу.

Таким чином, з точки зору руху вартості, баланс може бути зведеним, тобто усі вироблені товари розподілені та оплачені.

Однак конкуренція примушує капіталіста з метою зниження витрат на одиницю продукції збільшувати обсяг виробництва, що створює попит на додаткові засоби виробництва. Розширення виробництва неминуче стикається з обмеженим розміром попиту.

Через загальний хаотичний характер економіки (неузгодженість дій виробників) якийсь товар буде у надлишку, якийсь – у дефіциті. При цьому кожен капіталіст прагне максимізувати прибуток. Для цього здійснюються спеціальні заходи, щоб штучно розширити рамки обмеженого попиту: пропонуються всілякі форми кредиту, знижок, бонусів і т .п. Все це створює дисбаланс між сумою зарплат (яка витрачається переважно на споживання) та сумарною вартістю споживчих товарів. Наслідком цього є порушення рівноваги між попитом та пропозицією на товари та наступний різкий спад товарного виробництва, ланцюгові банкрутства і масове безробіття – тобто економічна криза.

В уяві капіталістів справа приймає форму нестачі грошових коштів. Здійснюються спроби збільшити грошову масу, яка лише матеріалізує прибуток, але не збільшує сукупний попит. Криза розтягується у фазу депресії, яка триває доти, доки не буде розпроданий «надлишок» товарів. Ситуація погіршується тим, що підприємства виробляють додаткові товари, хоча і у меншому обсязі, ніж у період економічного росту.

Загальну суму боргів формує розрив між загальною вартістю товарів і загальною сумою зарплат, витрат на відтворення/розширення виробництва та особистого споживання капіталіста. Але прагнення капіталістів до прибутку диктує необхідність зниження витрат (насамперед зарплат) та обмеження їх особистого споживання. Створюється розрив платіжного балансу, попит починає знижуватися. Для стимулювання сукупного попиту активно застосовується кредитування (у тому числі – споживче кредитування). Власники капіталу вимушені відпускати товар у борг або у кредит. Через кілька циклів виробництва борги накопичуються. Неминуче настає фаза, коли товари перестають відпускати у борг, оскільки розмір боргових зобов’язань перевищує розумні можливості їх погашення. Кредитування припиняється і попит починає зменшуватися дуже швидкими темпами.

Однак не треба вважати кредит причиною кризи. Кредитна піраміда є вимушеним заходом для пом’якшення платіжної та виробничої кризи, тобто наступна кредитна (фінансова) криза сама є наслідком загальної кризи.

«Банкрутства досягли страшних масштабів. Кожен запитує себе, що його чекає у майбутньому. Багато накопичених збережень зникло, багато зменшилося навпіл, багато сімей, раніше заможних, зараз стали вкрай нужденними, багато робітників сидять без роботи».

Це цитата не з свіжих новин, а приведена К.Марксом витримка з міланської газети Opinione, що описує кризу, яка охопила Європу і Північну Америку у 1857 році.