8.2. Банкрутство підприємства як результат юридичної кваліфікації

Неспроможність розглядається як стан підприємства або зворотний процес, банкрутство – як незворотний факт зміни стану, що трапився.

Неспроможність – це фінансовий стан підприємства, при якому воно не здатне протягом нормативно встановленого терміну виконувати свої боргові зобов’язання і самостійно поновлювати свою працездатність. Банкрутство виступає як результат юридичної кваліфікації акту неспроможності у порядку, встановленому законом. Іншими словами, банкрутство – це неспроможність плюс її юридична фіксація.

У Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» наводиться наступне визначення поняття банкрутства: «банкрутство – визнана судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури».

Однак порушення справи про банкрутство підприємства ще не означає, що підприємство банкрут, а визнання банкрутом не обов’язково приводить його до ліквідації. Господарський суд виносить постанову про ліквідацію підприємства-банкрута, якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів у нього не залишилося майна.

Тому у літературі з економіки використовується визначення банкрутства, яке дещо відрізняється від попереднього. Наприклад: «банкрутство – визнання господарським судом нездатності боржника у повному обсязі задовольнити вимоги кредиторів за грошовими зобов’язаннями і(або) виконати обов’язкові платежі».

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» встановлює обґрунтування для визнання боржника неспроможним (банкрутом), регулює порядок та умови здійснення заходів з попередження неспроможності, порядок та умови проведення процедур банкрутства та інші відносини, що виникають при нездатності боржника задовольнити у повному обсязі вимоги кредиторів.

У законодавчій та фінансовій політиці виокремлюють наступні види банкрутства підприємств:

1. Реальне банкрутство означає нездатність підприємства відновити у найближчій перспективі свою фінансову стійкість та платоспроможність через реальні втрати капіталу, що використовується. Катастрофічний рівень втрат капіталу не дозволяє такому підприємству здійснити ефективну господарську діяльність. Господарський суд приймає рішення про визнання такого підприємства банкрутом та про відкриття конкурсного виробництва.

2. Технічне банкрутство характеризує стан неплатоспроможності підприємства, викликаний суттєвим простроченням дебіторської заборгованості. При цьому розмір дебіторської заборгованості перевищує розмір заборгованості підприємства, а сума активів підприємства значно перевищує об’єм фінансових зобов’язань. Технічне банкрутство при ефективному антикризовому управлінні підприємством, включаючи санацію, звичайно не призводить до реального банкрутства підприємства.

3. Умисне банкрутство. Для такого виду банкрутства характерно навмисне створення керівником або власником неплатоспроможності підприємства, нанесення економічних збитків підприємству, свідомо некомпетентне фінансове управління. Виявлені факти умисного банкрутства переслідуються у кримінальному порядку.

4. Фіктивне банкрутство. Воно проявляється у неправдивому оголошенні керівництвом про неспроможність підприємства з метою введення в оману кредиторів і отримання від них відстрочення (розстрочки) виконання своїх кредитних зобов’язань або знижки з суми кредитної заборгованості. Такі дії також переслідуються у кримінальному порядку.

Процедура банкрутства підприємства проводиться у наступному порядку:

• подання боржником або кредитором заяви в суд про порушення справи про банкрутство;

• винесення судового визначення про порушення справи про банкрутство;

• подання боржником у господарський суд та заявнику відгуку на заяву про порушення справи про банкрутство;

• підготовче засідання господарського суду (призначення розпорядника майна);

• опублікування об’яви про порушення виробництва із справи про банкрутство;

• розглядання вимог кредиторів і складання реєстру вимог кредиторів;

• попереднє засідання господарського суду (затвердження реєстру вимог кредиторів);

• проведення зборів кредиторів;

• формування комітету кредиторів;

• проведення санації боржника;

• укладання мирової угоди;

• припинення виробництва із справи про банкрутство або визнання боржника банкрутом та початок ліквідаційної процедури.