38. Аналіз релевантності інфор. Для прийн. Рішень щодо ціноутворення

Процес ціноутворення складається з кількох етапів, одним із яких є встановлення кінцевої ціни продажу. Цей етап містить кілька варіантів розрахунку ціни для зовнішніх покупців:1.ціна орієнтована на витрати(на основі принципи витрати плюс;на основі вартості часу і матеріалів; на основі цільового прибутку; на основі витрат світових ринків) 2.ціна орієнтована на конкурентів;3.ціна орієнтована на попит..Застосовуючі методи, орієнтовані на витрати, визначають витрати, до яких додають націнку або розрахункову норму прибутку, і тим самим встановлюють ціну. Методи, за якими ціна орієнтована на попит, передбачають вивчення споживчого попиту на продукцію (товари) за різних рівнів цін і встановлення ціни на рівні, що оптимізує прибуток підприємства. Використання методів, за якими ціна орієнтована на конкурентів, зумовлює необхідність вивчення цінових стратегій конкурентів і встановлення величини ціни на певний відсоток вище чи нижче їх цін. Приблизно 50 % підприємств віддають перевагу застосуванню методів, орієнтованих на витрати. Серед них найпоширенішими є визначення кінцевої ціни на основі принципу «витрати плюс» та ціноутворення на основі цільового прибутку. В загальному виг­ляді ціна продажу розраховується за формулою: Ціна = Витрати + Націнка.

У разі встановлення ціни за принципом «витрати плюс» ціна продажу встановлюється на основі витрат підприємства, збільшених на певну величину націнки, яка відповідає запланованій нормі прибутковості. Обсяг продажу при цьому до уваги не береться.

У разі ціноутворення на основі цільового прибутку встановлення ціни продажу має забезпечити отримання запланованої величини прибутку за певного обсягу реалізації. Величину націнки та значення відсотка націнки розраховують у такий спосіб: Націнка = Витрати  % націнки; % націнки = (запланований прибуток+витрати, що не включаються до базових) / (річний обсяг реалізації*базові витрати на одиницю продукції)

39. Організація уо на вітчизн. П-вах

Загалом виділяють такі етапи впровадж. УО: 1) діагностика внутр і зови, середовища п-ва; 2) реорганізація бізнес- процесів, виділення фінанси, цетрів відповідальності; 3) постановка завдань, що стоять перед УО; 4) вибір оптимальної моделі УО; 5) розробка моделі УО; 6) впровадж. системи, консультаційний супровід; 7) коригування системи та контроль за її функціонуванням. Основними організац. док., які регул, та регламент, діяльн системи УО на п-ві е: П(С)УО, робочий план pax., класифікатори, догідники, порядок та правила документообігу. Помилки при впровадж. системи УО можуть зумовлю.: відсутність чітких стратег, цілей; неправильність визначених завдань; фальсифікація даних; відсутність механізмів контролю; нереальність цілей і строків тощо.

40. Особливості сист. Обл.. І калькулюв. Собів. Прод. За неповними в-ми.

Суть сист. директ-костинг полягає у тому, що лише змін. вироб. в-ти віднос. на продукт. Пост. в-ти поясн. за період вваж. вичерпанням в-т цього пер. та спис. повністю за рах. поточ. пер. Метод (система) директ-костинг має 2 варіанти:простий директ-костинг, заснований на використ. в обліку даних тільки про змінні витрати; розвинутий директ-костинг, при застос. якого до собів. разом із змін. в-ми включ. також прямі постійні витрати на вироб. та реаліз. прод..

Використ. методу директ-костинг усуває необ. розподілу накладних в-т, розширює аналіт. можливості обліку, спостеріг. процес тісної інтеграції обліку й аналізу.Марж. дохід — це різниця між доходом від реаліз. прод.та змін. в-ми. Він покриває загал. по­ст. в-ти, тобто Марж. дохід = Обсяг продажу – Змін. в-ти