58. Українсько-російське співробітництво в економічній сфері

Аналіз розвитку українсько-російських відносин протягом останніх п’яти років свідчить про те, що економічна співпраця між Україною і РФ успішно розвивалася, незважаючи на певні проблеми в політичній складовій цих відносин. Про це, зокрема, свідчить зростання обсягу торгівельного товарообороту між двома країнами майже вдвічі - з 20.3 млрд. дол. у 2004 р. до 39.8 млрд. дол. - у 2008 р. Це свідчить також про те, що політичні відносини і економічна співпраця певною мірою розвиваються паралельно за своєю внутрішньою логікою і економічна співпраця з Росією може бути більш успішною не тоді, коли Київ йде на поступки під тиском Москви, а тоді, коли керівництво України, спираючись на підтримку міжнародної спільноти, послідовно відстоює національні інтереси держави. З іншого боку, в цілому успішний розвиток українсько-російських відносин за останні п’ять років в багатьох галузях економіки позбавляє нинішню опозицію достатніх підстав звинувачувати „помаранчеву владу” – Президента України В. Ющенка і Уряд України на чолі з прем’єр-міністром Ю. Тимошенко в „стагнації і занепаді” українсько-російських відносин.

Сьогодні у сфері українсько-російських відносин українська влада стикається з проблемами, які накопичувались протягом усього періоду незалежності, не знаходячи вчасного адекватного розв’язання. Одна з цих проблем полягає в тому, що протягом перших 10 років незалежності недостатня увага в Україні приділялась питанню диверсифікації іноземного капіталу в стратегічних галузях економіки. В означений період експансія російського капіталу в Україні здійснювалась набагато швидшими темпами, ніж залучення європейських інвестицій. Були зроблені безпрецедентні поступки Росії, зокрема, в енергетичній сфері, здійснювалася планомірна російська економічна експансія за рахунок національних інтересів. Практика українсько-російських відносин в 90-х роках минулого століття сприяла перетворенню України на “провінцію” новітньої російської імперії.

За деякими підрахунками, на даний час російський капітал встановив контроль над 70% провідних українських підприємств, посилив позиції в українській банківській сфері тощо. При цьому російська економічна експансія на теренах СНД, і зокрема в Україні, має виразний політичний зміст, оскільки вона здійснюється планомірно при потужному сприянні з боку Кремля і є передумовою і складовою частиною подальшої політичної експансії Росії. Основні ідеї російського економічного експансіонізму були визначені наприкінці 2003 р. А.Чубайсом у вигляді концепції “ліберальної імперії”. Сьогодні Росія, по суті, намагається відтворити себе як нову імперську державу у складі Російської Федерації, Білорусі, України і Казахстану – членів створюваного нині ЄЕП - відносно замкненого простору, в якому Москва прагне встановлювати ті або інші правила поведінки – спочатку економічні, а згодом і політичні. Проголошений Україною і підтверджений народним волевиявленням на останніх президентських і парламентських виборах курс на європейську інтеграцію вступає в конфлікт з пріоритетним завданням Росії – побудови могутньої євразійської держави. В Концепції національної безпеки РФ “посилення відцентрових процесів в СНД” віднесено до найбільших зовнішніх загроз поряд з розширенням НАТО та розповсюдженням ядерної зброї.

Встановлений в Росії контроль держави над економікою дає підстави говорити про те, що російський бізнес в Україні, особливо крупний, в деяких ситуаціях може виконувати політичні замовлення Москви, іноді навіть у збиток власним економічним інтересам. У планах відновлення Москвою минулої імперської могутності Україні відводиться особливе місце. Йдеться про планомірне повернення України в сферу російського впливу, при цьому робиться все, щоб загальмувати процеси зближення України та ЄС і не допустити її вступу в НАТО. Ціла серія інспірованих Москвою криз в російсько-українських відносинах, на нашу думку, мала на меті максимально загальмувати європейську інтеграцію України, а також, підтримати проросійські політичні сили в Україні.

Динаміка двосторонньої торгівлі за період 2005-2009 рр.

Протягом останніх 5 років Росія залишається основним торгівельним партнером України серед країн СНД і далекого зарубіжжя. За підсумками 2008 року, частка Росії у загальному зовнішньоторговельному обороті України перевищує 23 %. Якщо 1998 року питома вага товарообороту з Росією у сукупному товарообороті України становила 45,8%, то 2006 року цей показник уже був нижчим за 29%. Така тенденція пов’язана з географічною диверсифікацією українського експорту та зменшенням залежності української економіки.

Для РФ Україна є 5-м за значенням торгівельним партнером. Частка України в загальному торгівельному обороті Росії за 2007 р. склала 5,6 %. За цим показником Україну випереджають лише Німеччина (9,5 %), Нідерланди (8,5 %), Китай (7,2 %) та Італія (6,4 %). [5].

Обсяги товарообороту за 2008 рік досягли майже 40 млрд. дол. і зросли по відношенню до аналогічного показника за 2007 рік на 18,7 %, а по відношенню до 1998 р. – вчетверо. При цьому український експорт до Росії виріс на 21,8 % і становив 19, 58 млрд. дол., а імпорт зріс на 15,8 % і становив 20,3 млрд. дол. Від’ємне сальдо зменшилося з 1,455 млрд. дол. США у 2007 році до 716,2 млн. дол. [6].

У сфері торгівлі послугами Росія також виступає основним торгівельним партнером України. За підсумками 2007 р. експорт послуг до РФ склав 37,7 % від усього експорту послуг, а імпорт, відповідно – 14 %. Позитивне сальдо у торгівлі послугами з Росією склало у 2007 р. більше 2,7 млрд дол. Слід зазначити, що стабільно високе позитивне сальдо у торгівлі послугами з Росією дозволяє Україні значною мірою компенсувати традиційно від’ємне сальдо товарної торгівлі [7].

Об'єми імпорту з Росії до України за період 1996-2007 рр. поступово знижувалися. Якщо у 1996 р. на ринок України припадало більше 50% збуту російських товарів і сировини, то у 2007 р. – лише 27,8%. Україна також поступово втрачає позиції на російському ринку, про що свідчать показники експорту, а точніше їх перепад з 38,7% у 1996 р. до 17,8% (2002 р.) і подальшим поступовим збільшенням до 25,7% у 2007 рр. У першому півріччі 2008 р. показник експорту до Росії перевищував 24%. В цілому український експорт на ринки Російської Федерації за вказаний період збільшився в 2,5 рази, а російський до України - в 2,1 рази.

Структура експорту. У структурі експорту з України в Російську Федерацію за 2007 р. найбільш значними були наступні товарні групи: машини і устаткування (37,7%); метали (28,7%); продовольчі товари (11,5%); хімічна продукція (8,7%).

У 2007 р. основну частку українського імпорту з Росії складали переважно нафта і газ (45,0%), значна частина (19,5%) припадає на імпорт продукції машинобудівних галузей промисловості - електричних машин і устаткування, ядерних реакторів, транспортних засобів.

Водночас, як свідчить статистика товарообороту, в останні місяці 2008 і за перші два місяці 2009 року відчувається вплив світової фінансової кризи на економіки обох держав і, як наслідок – на показники товарообороту. Основними чинниками цього є:

• зменшення попиту на продукцію, що становить основу взаємного експорту та імпорту в результаті уповільнення темпів економічного зростання в обох країнах;

• значне подорожчання імпорту як наслідок високої інфляції та девальвації національних валют;

• введення з боку уряду РФ додаткових обмежень на імпорт української продукції.

За даними Держкомстату України

http://www.me.gov.ua/control/uk/publish/printable_article?art_id=131215

Співробітництво у сфері енергетики. Протягом усіх років незалежності енергетична безпека України залишається вразливою і негарантованою, оскільки наша держава енергетично залежна від Росії: на 90% по нафті та на 60% по газу. Незважаючи на те, що значний обсяг газу за походженням є центральноазійським, проте маршрут його доставки пролягає через територію РФ, що ставить нашу державу у залежність від енергетичної політики Кремля. В цих умовах залежність енергетичного сектору і економіки України в цілому від імпортних поставок енергоносіїв є критичною, тому енергетична безпека, а відтак і економічна є надто вразливою. Негативним чинником виступає відсутність прозорості у схемах організації постачань газу в Україну Росією із залученням посередника у вигляді RosUkrEnergo. Результатом цього є перманентні конфлікти і надмірна політизація газових стосунків.

Чергова «газова війна», яку на початку 2009 р. інспірував «Газпром» за підтримки Кремля, значною мірою був спричинений корупційно-економічними та корупційно-політичними чинниками: непрозорістю у газових оборудках; боротьбою газових груп в Україні та Росії за „доступ до труби” з метою отримання надприбутків; спробами переділити тіньові прибутки від експерту російського газу в Європу і створити нові корупційні схеми за участі нових українських політиків; бажанням російських та українських політико-економічних кланів заробити за державний рахунок через створення посередників.

Основним політичним завданням інспірованої Кремлем газового конфлікту між Москвою і Києвом було завдання продемонструвати транзитну неспроможність України, значно зашкодити репутації України як надійного транзитного, геоекономічного і геополітичного партнера Європейського Союзу.

Шляхом шантажу та обіцянок зберегти „особливі умови” формування ціни на газ Кремль прагнув залишити Україну у сфері своїх геополітичних інтересів, змусити відмовитися від курсу на європейську та євроатлантичну інтеграцію. Розв’язуючи газовий конфлікт Москва також намагалась заблокувати реалізацію положення Хартії про стратегічне партнерство між Україною і США щодо модернізації ГТС. Певну роль в роздмухуванні конфлікту мало негативне ставлення російського керівництва до Президента В. Ющенка, зокрема через його принципову позицію стосовно російсько-грузинського конфлікту.

Серед економічних чинників тиску Росії на Україну в газовому конфлікті слід назвати наступні: намагання «Газпрому» поліпшити своє фінансове становище, а також компенсувати збитки за закуплений за високими цінами середньоазійський газ за рахунок продажу газу Україні по надвисоким цінам; намагання послабити конкурентноздатність української промисловості через завищені ціни на газ; прагнення Кремля отримати контроль над українською ГТС та ПСГ; створення умов для банкрутства «Нафтогазу» з метою отримати частину його майна і активів; зберегти непрозорого посередника RosUkrEnergo при поставках центральноазійського газу через Україну та ЄС.

Деполітизація енергетичного співробітництва і переведення його у прогнозоване стабільне русло, шляхом укладання довгострокових контрактів із чітко визначеною і виключно ринково обґрунтованою формулою формування ціни на пальне, цілком відповідало б українським інтересам і російським національним інтересам. Активізації двосторонньої економічної співпраці в енергетичній сфері могло б сприяти укладання угоди про реалізацію спільних українсько-російських проектів у паливно-енергетичному комплексі, як це передбачено Планом дій Україна-Росія до 2009 р.

Стабільний і передбачуваний розвиток українсько-російського енергетичного співробітництва є запорукою енергетичної безпеки і стабільного економічного розвитку на широкому євразійському просторі, що включає країни ЄС, Україну, Росію, а також низку центральноазійських країн-експортерів енергоносіїв.

Особливий інтерес для налагодження торговельно-економічних українсько-російських стосунків становить і модернізація української газотранспортної системи (ГТС). У стратегічному плані підписана в вкінці березня 2009 р. Брюсселі в кінці березня 2009 р. Декларація про модернізацію української ГТС відповідає національним інтересам як України, так і Росії. Знайти оптимальний консенсус у цій справі можна було б шляхом створення нових потужностей, коли на базі української ГТС, яка має залишатися в управлінні НАК «Нафтогаз», створювалися б нові ділянки, паралельні коридори, нові підземні сховища на умовах тристороннього консорціуму у складі України, ЄС і РФ, що були б його власністю.

Одним із реальних проектів можливої співпраці України і Росії з ЄС могло б бути створення “Європейського газового контуру" (ЄГК) – об`єднаної системи газопостачання ЄС, здатної забезпечити необхідну циркуляцію газу від місць зберігання до регіонів виникнення дефіциту. Найбільшу у світі за обсягом транзиту українську ГТС (37 тис. км газопроводів) та найпотужнішу на континенті нашу систему підземних газових сховищ (ПСГ), активний обсяг якої перевищує 30 млрд. куб. м, можна використовувати в інтересах усієї Європи.

Починаючи з 2001 року Росія вживає планомірні заходи з метою зменшення залежності від українських енерготранспортних систем для транспортування енергоносіїв в Європу. Якщо в кінці 90-х років минулого століття Росія транспортувала через Україну 75% нафти, то сьогодні через територію України перекачується не більше 20 % російського нафтового транзиту. Це стало можливим завдяки введенню в дію у 2001 обхідного нафтопроводу Суходольна – Родіонівська, який перебрав майже 1/3 транзитних обсягів. Крім цього, Росія збудувала Балтійську трубопровідну систему і наростила перевалочні потужності в Новоросійську. Сьогодні на теренах України діють близько 10 російських нафтових компаній: „Лукойл”, „ТНК-BP”, „Татнефть”, „Група Альянс”, „Сургутнефтегаз”, „Роснефть”, „Славнефть”, „Транснефть”, „Сибнефть” [8].

Ядерне паливо в Україну постачає російська компанія ВАТ „ТВЕЛ” (Росія), яка у 1996 році виграла тендер у корпорації Westinghouse (США) та корпорації АВВ (Швеція). Участь України у виробництві ядерного палива для власних потреб є досить обмеженою (30% потреб в урані та 100% - у цирконії), що обумовлює практично монопольну залежність України від постачання кінцевого продукту (ТВЕЛів).

В майбутньому Україна має можливість змінити ситуацію монопольної залежності від Росії за рахунок введення в експлуатацію нових ядерних реакторів неросійського походження і відповідно постачання на них неросійського ядерного палива. Разом з тим, необхідно продовжувати співпрацю з Росією у спільному виробництві ядерного палива, збільшуючи частку України у виробництві уранового концентрату, цирконієвих сплавів та виробів з них.

Україна має взяти участь у створенні Міжнародного центру збагачення урану в м. Ангарську (Росія). Це дозволило б зміцнити її позиції у світі, використати принцип взаємозалежності у відносинах з партнерами, що в кінцевому результаті зменшить ризики у постачанні ядерного палива та ризики експлуатації ядерної енергетики в цілому.

Значні перспективи для наших країн відкриваються у виробничій взаємодії в енергомашинобудуванні. Програмою розвитку Росії одним з першочергових завдань визначено технічне переоснащення електростанцій. Україна також потребує заміни і модернізації устаткування на ГЕС і АЕС (тільки на Запорізькій і Рівненській АЕС необхідно замінити більше 10 турбогенераторів потужністю 1000 Мвт). При цьому устаткування для гідро - і електростанцій найкрупніших виробників - харківського заводу "Електротяжмаш" і санкт-петербурзького АТ "Електросила", як мінімум, удвічі дешевше за аналогічні зразки зарубіжних конкурентів - Siemens (Німеччина) або ABB (Швеція). Російське АТ "Електросила" підтримує двосторонні виробничі зв'язки з іншим українським виробником - НПП "Машпроект" в Миколаєві, випускаючи генератори до турбін потужністю 110 Мвт. Як приклади успішної українсько-російської співпраці можна назвати створення миколаївськими і російськими машинобудівниками газотурбінного двигуна потужністю НО Мвт для Іванівської ГРЕС. Не менш перспективним є об'єднання зусиль українського НПП "Машпроект" і російського ВАТ " Рибінські мотори ", результатом якого стане двигун потужністю 60 Мвт.[9].

Основні проблеми українсько-російського

співробітництва в економічній сфері

Існування перепон, що ускладнюють розвиток двосторонньої торгівлі має об’єктивні економічні причини. Певна тотожність української та російської економік у деяких галузях і схожість номенклатури товарів, що пропонуються країнами на зовнішніх ринках, робить їх природними конкурентами.

Ефективність двостороннього договору про створення зони вільної торгівлі, підписаного ще у 1993 р., нівелюється встановленням низки виключень і обмежень на певні категорії товарів, що оформлені відповідними протоколами. Фактично повноцінної зони вільної торгівлі між Україною і Росією сьогодні не існує.

Митні збори, квоти і обмеження заважають динамічному розвитку економічного співробітництва Росії й України, вважає Президент України Віктор Ющенко. «Я маю на увазі митницю. На думку В. Ющенка, митні та прикордонні перепони — це «проблема для вільного ринку» [16].

У зв’язку зі вступом України до СОТ і лібералізацією торгівлі з країнами-членами цієї організації, Росія висловила стурбованість можливістю зростання реекспорту Україною до Росії дешевих імпортних товарів. Тому можна очікувати застосування РФ додаткових заходів щодо захисту російського ринку. Під нові обмеження може потрапити м’ясна продукція, рослинна олія, цукор, спирт, а також деякі промислові товари, у тому числі продукція авіаційної промисловості, кольорової металургії, меблі. Тоді (1 вересня 2008) перший віце-прем’єр І. Шувалов дав доручення міністерствам захистити російську економіку від товарів, що поставляються з України (вплинув вступ Києва в ВТО). 

Серед головних перешкод в збільшенні об'ємів українського експорту в Росію слід виділити тарифні і нетарифні обмеження (квотування, санітарні, ветеринарні стандарти), антидемпінгові розслідування. На даний час діє ряд торгових обмежень щодо українських товарів: антидемпінговий збір на оцинкований прокат (24,3%), спеціальні тарифи на карамель (21%), шарикопідшипники (0,35 євро за 1 кг). Зберігається квотування на експорт труб великого діаметру, продукцію металургії (оцинкований прокат), м'ясо птиці, спирт, цукор.

З січня 2006 р. введена заборона на постачання українській продукції тваринництва в Російську Федерацію. Найбільш відчутними виявилися обмеження для виробників молочної продукції (масла, сирів, сливок), 90% експорту яких орієнтовано на російський ринок. Що стосується постачань м'ясній продукції, то українська сторона визнала порушення умов експорту м'яса і м'ясних виробів до Росії; зокрема, були виявлені підроблені сертифікати, випадки несанкціонованого реекспорту і інші порушення.

Обмежувальні заходи щодо експорту українських товарів до Росії (2006 р.) включають: компенсаційний митний тариф у розмірі 21% митної вартості - з 23 січня 2006 г.; антидемпінговий митний тариф на труби малого і середнього діаметру в розмірі від 8,5 до 55,3% митної вартості - з 31 січня 2006 г.; щорічну квоту на постачання до Росії електричних ламп в об'ємі 8 млн. шт. - з березня 2006 р.

Висновки і рекомендації:

Головними передумовами українсько-російського партнерства є спільність і тотожність стратегічних інтересів обох держав в економічній сфері. Інтереси України у відносинах з Російською Федерацією полягають у створенні умов для розвитку довгострокових економічних зв'язків. У цьому контексті набуває значення забезпечення процесу подальшої економізації двосторонніх відносин в усіх галузях міждержавного співробітництва.

  Російська сторона, зі свого боку, зацікавлена у збереженні економічних зв'язків з Україною, яка лишається ринком збуту російської продукції, що не є конкурентноспроможною на інших ринках; має значний науково-технічний потенціал, що застосовується для вирішення економічних проблем Росії. Росія також зацікавлена у збереженні сприятливого режиму використання української транспортної інфраструктури (магістральних трубопроводів, морських портів, залізничних та автомобільних шляхів, ліній електропередач); набутті шляхом придбання контрольних пакетів акцій контролю над підприємствами та організаціями України, що працюють у машинобудівному комплексі, паливно-енергетичному комплексі.

Розбіжності інтересів України та РФ можуть проявлятися: в захисті своїх внутрішніх ринків, запровадженні обмежень доступу товарів, послуг, капіталів та робочої сили шляхом прийняття відповідних законів з обох сторін; в конкуренції на ринках інших країн світу щодо експорту військової техніки, продукції металургійної, хімічної та інших галузей промисловості; в наявності різних підходів до ціноутворення і тарифної політики, насамперед щодо транзиту територією України російської експортної продукції. Подолання розбіжностей в інтересах сторін має здійснюватися шляхом зближення нормативно-правової бази економічного співробітництва, уніфікації податкової і тарифної політики; узгодження позицій обох країн на ринках третіх країн, створення спільних транснаціональних корпорацій, фінансово-промислових груп та підприємств у провідних галузях промисловості.

Аналіз українсько-російських економічних відносин за останні 5 років свідчить, що загрозами економічній безпеці України з боку Росії можуть бути: посилення позицій російського капіталу в економіці України; введення Росією ліцензування, квотування, додаткового імпортного мита, обмежувальних заходів із транзит, витіснення українських товарів з російського ринку; посилення залежності України від постачання російських та середньоазійських енергоносіїв; перешкоджання зусиллям України щодо транспортування каспійської нафти через територію України в Європу; реалізація схем транспортування російських енергоносіїв в обхід території України.  

Україна і Росія до цього часу мають переважно пострадянську структуру економіки, яка не відповідає стандартам індустріально розвинених держав світу. Оскільки ресурсу кожної окремо взятої країни для проведення модернізації і технологічного переозброєння промисловості недостатньо, обидві країни мають посилити взаємну кооперацію на цьому напрямку, особливо за умов глобальної фінансово-економічної кризи.

Довгострокові економічні відносини України та Росії мають будуватися на рівноправних засадах, з урахуванням національних економічних інтересів обох держав. Тому слід розробити відповідну концепцію українсько-російських економічних відносин, яка б комплексно охоплювала всі сфери зовнішньоекономічної діяльності країн, включаючи торгівлю, виробничу кооперацію, спільне підприємництво, інвестиційне та інноваційне співробітництво, науково-технічну кооперацію, координацію дій на ринках третіх країн. Модель економічних відносин має будуватися на засадах рівноправного партнерства і взаємовигідної інтеграції ринково-орієнтованих економічних систем обох держав.