17. Цивілізаційні фактори геоекономічного лідерства.

Актуальність геоекономічного дискурсу можна обгрунтовувати по-різному.

Є академічна традиція, з якою пов'язують нове інтелектуальна спадщина відомих політекономії, філософів в діапазоні від Фернана Броделя до Валлерстайна. Це такий класичний академічний підхід, в якому геоекономіка розглядається як наукову дисципліну. З часу, коли геоекономічна парадигма стала актуальною, відновлювалися і минулі напрацювання в рамках так званої економічної географії, порівняльної соціології, антропології та традицій політичної економії XIX століття. Але потрібно враховувати, що кожне інтелектуальне час дуже історично. І в цьому зв'язку проблема геекономіческого підходу стала актуальною не тому, що народилася в головне одного генія чи має якусь історичну посилання, а перш за все у зв'язку з крахом алгоритмів і принципів взаємодії держав в «епоху геополітики», коли рівень зв'язку, взаємозалежності, взаємопроникнення почав руйнувати традиційні, властиві національним державам, способи та інструменти реалізації інтересів держави і капіталу. Суттєво те, що геоекономічна парадигма поставила під питання спроможність доктрини національних інтересів, що панувала в минулу епоху - епоху геополітики. Суть цієї доктрини полягала в тому, що кожна держава і відповідно, спільнота-нація як суверен цієї держави, як пріоритет реалізує, просуває і захищає національні інтереси. В епоху геополітики і національних держав національний інтерес полягав у єдності чи поєднанні (1) інтересів національного капіталу, (2) соціальних інтересів, пов'язаних, насамперед, із забезпеченням внутрішнього рівноваги, стійкості, збереження ідентичності, традицій, і збереження суверенності як певної основи для своєї державності, і (3) захисту державної безпеки в політичній, військовій та економічній галузі. Доктрина національних інтересів виникла і була сформована саме в епоху національних держав. Тоді держави абсорбували інтереси молодого національного капіталу, що тяжіє до зовнішньої експансії. Суверен і носій національної державної влади - народ, союз громадян, а не династія «помазаників» або теократія. Вичерпання і криза концепту національних інтересів, власне, і став основою для теоретичних досліджень, результатом яких стали відомі зараз концепції нової пост-геополітичного або геоекономічного пристрою. В рамках нової геоекономічної парадигми був поставлений один ключове питання: чи в змозі сучасне національна держава в епоху обмеженого суверенітету і глобалізованих торговельно-виробничих зв'язків захищати і відстоювати інтереси суспільства, що заснував і містить цього держава? Нова геоекономічна епоха проявила ще одну важливу характерну рису. В епоху геополітики, в епоху національних держав, як пріоритет формулювалася і постулював на рівні економічних, політичних і соціальних пріоритетів захист і експансія свого і тільки свого національного інтересу. Звідси - доктринальні побудови про захист «життєвого простору», просторове і органічне сприйняття розвиток усього світу, в якому кожна нація, розвиваючись і захищаючи свої життєві інтереси, продукує свій тип і спосіб життя. У нову епоху - епоху геоекономіки - на першому місці опинилися вже не просторові характеристики, а насамперед технологічні статуси і профілі, місце з глобальної технологічної іерарахіі, і відповідно - соціокультурна організації соціуму як нове конкурентну перевагу. Саме тому проблема спроможності національної держави зараз стала особливо актуальною, в умовах, коли, з одного боку, висока динаміка економічної і політичної інтеграції світу. А іншого - цей процес супроводжується дуже динамічною фрагментацією старих соціумів і появою нових державних утворень, які, як правило, перш за все беруть на озброєння старе геополітичне мислення, мислення інтересами національної держави.

Епоха геоекономіки. Епоха почала розгортатися на осколках світу геополітики, і спираючись на глобальні наслідки Другої світової війни. Характерною рисою нової політико-економічної системи стало формування транснаціонального поділу праці з глибоким рівнем кооперації та взаємопроникнення.

Великий капітал, який за своєю природою давно вже відірвався від національної економіки, почав формувати замкнуті виробничо-споживчі ланцюжка, що пов'язують різні ринки, залежно від економічної вигоди. Тим самим в основі нової економічної структури світу геоекономіки стали великі виробничо-споживчі комплекси, які не мають національної прив'язки. Ключову роль зіграло і те, що новим технологічним «замовником» на глобалізацію став військово-промисловий комплекс як нова глобальна продуктивна сила, яка прискорює темпи технологічного переозброєння та створює все більш масштабні запити на споживання, інвестиційні витрати і масштаби освоєння нових технологій. Головною конкурентною перевагою стала технологія. На зміну політики територіального імперіалізму поступово прийшла політика імперіалізму технологічного. В останні 3-4 десятиліття світ нагадує своєрідний «кубик Рубіка». Незалежно від формальних територіальних кордонів національних держав, почали формуватися нові політико-економічні комплекси, сполучні інтереси сверхкрупного капіталу, який перетворився з транснаціонального в космоекономіческій.

Сама по собі геоекономічна епоха, на мій погляд, має перехідний характер. Якщо в епоху геополітики національні держави як базові структури боролися за території і фізичний вплив капіталу, його експансію, то в епоху геоекономіки в єдиному світі формується великі олигополистические структури з транснаціональним типом зв'язків по всьому ланцюжку - від продукування технології до споживача кінцевої продукції. І боротьба ведеться за формування і утримання «споживчих світів». Технологічна конкуренція і соціальне проектування «споживчий світів» - це нова реальність, що створює умови для переходу від геоекономічної до геокультурної конкуренції, де «споживацький світ» перетвориться на головний продукт капіталу (футуристи в 70 - сумно жартували про майбутні «імперіях кока-коли») . Але це, я думаю, окрема тема для розмови, і може бути, ми можемо запланувати плавно наступний наша розмова саме про майбутні світах, світах, пов'язаних з геокультурної конкуренцією.

Що характерно політики «технологічного імперіалізм» в епоху геоекономіки? Перш за все, повним винесенням виробництв і створенням «ефекту технологічного гачка», за допомогою якого можна перетворювати цілу національну економіку в залежну від великого циклу обороту. При цьому пріоритетом є власне монополію на технології, інновації на, та забезпечення політичного контролю за всім ланцюжком. У цьому загадка і особливість характеру інтеграції в постгеополітіческій і так званий геоекономічний світ. Змінився характер війн і конфліктів. На зміну війнам територіальним і, міждержавним прийшли так звані молекулярні війни - конфлікти з високим ступенем втручання зовнішнього чинника (громадянські конфлікти із зовнішнім впливом, миротворчі операції за участю міжнародних контингентів, міжнаціональні прикордонні конфлікти за участю «міжнародного арбітра»). Суб'єкти геоекономіки. В епоху геоекономіки суб'єктами стають не тільки держава, але і транснаціональні групи капіталу як самостійних гравців. Такими ж суб'єктами виступають і глобалістичні організації, які на відміну від міжнародних організацій, мають функції наднаціонального управління, а не тільки координації і контролю - СОТ, МАГАТЕ, МВФ. Четвертий тип суб'єкта - транснаціональні спілки з функціями надгосударства. Найбільш очевидний приклад - ЄС. Пройде десять-п'ятнадцять років, і такого роду структур буде побільше.

Геоекономічна інфраструктура. Вона відрізняється від структури геополітичної. Тут домінують регіональні економіки з внутрішнім поділом праці і з впливом на політико-економічні союзи. Вже зараз, якщо не дивитися на світ у фарбах національних держав, а представити його у світлі регіональних союзів, ми маємо досить сформувалася картину світу регіональних економік з політичною перспективою інтеграції. Тут можна згадати Євросоюз, НАФТА, АТЕС, Організацію ісламської конференції, південноамериканський МЕРКОСУР, ЄврАзЕС, ШОС, ОВК та інші. Друга характерна особливість геоекономічної інфраструктури - глобальний розподіл праці, де нації більше не спеціалізуються на виробництві того чи іншого виду продукції і сировини, а стають елементами глобальних оптимізованих ланцюжків. І таким чином, вчорашні аграрні нації стають сьогодні націями, що виробляють кінцеву продукцію в комп'ютерній збірці і навпаки.

Тепер торкнемося якісних змін, які відбулися з суб'єктами, відомим нам з епохи геополітики. Що сталося з націями?

Я пропоную дуже короткий класифікатор націй епохи геоекономіки. Які нації існують?

По-перше, це нації-цивілізації, пов'язані зі специфічно організованим економічним і соціальним світом, з міцною і стабільно відтворювану традицією соціальної організації. До таких можна віднести націям зараз Росію, Китай та Індію і т.д. Цей концепт активно відпрацьовується саме в цих країнах. По-друге, це ультра-нації, або нові мультикультурні спільноти які, спираючись на політичні об'єднання колишніх національних держав, фактично абсорбують вже сформовані нації, перетворюючи їх на культурні спільноти - як елементи нової мегаобщності. Приклад таких ультра-націй: європейці, ісламський світ (на основі розвитку Організації ісламської конфедерації).

По-третє, це нації-культурних спільнот. В даному випадку я говорю про так званих етнокультурних спільнотах, які так і не перетворилися на політично самостійні освіти, але мають свої унікальні інститути громадянського суспільства. І все-таки визначати їх як «нації без держави», на мій погляд, не зовсім вірно, тому що як правило вони інкорпорівани в політичні нації (татари в Україну). Нації-культурні спільноти має Китай (Тибет), Америка (індіанці), Туреччина (курди), Іспанія (баски).

По-четверте, автономні нації. Це особливо цікавий, на мій погляд, феномен. Автономні нації - це політичні нації, які зберігають статус політичної нації з незалежним, невключеним в регіональні союзи національною державою, до яких поки що, з комою, можна віднести й Україну.