29. Постіндустріалізм і новітня поляризація світу

Термин «постіндустріальне суспільство» ввів в широкий обіг Деніел Белл в 1973-му році. Це - соціум, в економіці котрого (як підсумок науково-технічної революції й суттєвого зростання доходів населення) пріоритет перейшов від переважаючого виробництва товарів до виробництва послуг. Виробничим ресурсом стають інформація та знання. Наукові розробки стають головною рушійною силою економіки. Найбільш цінними якостями стають рівень освіти, фаховість і творчі здібності працівника. Випереджальними темпами зростає сфера послуг. Завод поступається місцем університету – місцю, де зосереджено виробництво знань.

Концепція «постіндустріального суспільства» Деніела Белла створена для теоретичного опису можливого шляху розвитку капіталістичного суспільства. Белл визначає постіндустріальне суспільство,як «суспільство, в економіці якого пріоритет перейшов від переважного виробництва товарів до виробництва послуг, проведення досліджень, організації системи освіти і підвищення якості життя, в якому клас технічних спеціалістів став основною професійною групою і, що саме важливо, в якому впровадження нововведень у все більшому ступені залежить від досягнення теоретичних знань. Постіндустріальне суспільство передбачає виникнення інтелектуального класу, представники якого на політичному рівні виступають в якості консультантів, експертів або технократів».

Тобто, центральною ознакою «постіндустріального суспільства», за Беллом — це панування науки, наукових знань. Белл відриває науку від економіки, проголошує її автономність, розглядає її розвиток як передумову нової організації і структури суспільства. Основними елементами цієї структури стануть університети, наукові інститути, науково-дослідні організації. Оскільки «велика наука» перебуває поза ідеологією, то Белл намагається протиставити її «великому бізнесу».

Зміна соціальної структури суспільства змінює і характер суперечностей. Белл писав: «Якщо для індустріального суспільства є характерною боротьба між капіталістом і робітником на підприємстві, то в постіндустріальному суспільстві конфлікт проявляється у зіткненні між фахівцем і простолюдином в організаціях і в суспільстві».

Загальнометодологічною основою концепції «постіндустріального суспільства» є (так само, як і концепції «індустріального суспільства») еволюційний підхід до історичного розвитку і принцип технологічного детермінізму. Щоправда, останній доповнюється іншими принципами.

Концепція Белла про постіндустріальне суспільство по суті частково розкриває концепцію Тофлера про хвильовий характер розвитку суспільства. За якою є три хвилі розвитку суспільства: перша хвиля — аграрне суспільство, друга хвиля — індустріальне суспільство, третя хвиля — постіндустріальне суспільство. І концепція постіндустріального суспільства органічно вписується в хвильову концепцію Тоффлера.

Сам термін «постіндустріалізм» було запроваджено у науковий обіг англійським соціологом А. Пенті ще на початку ХХ ст. Він дав і його перше визначення: «стан суспільства, яке постане після розвалу індустріалізму». Він пропонував використати цей термін для роздумів про майбутнє у зв’язку з тим, «що індустріалізм приречено».

Як сформована концепція «постіндустріалізм» склався в 70-х рр. і зв’язаний з ім’ям професора соціології Гарвардського університету Данієля Белла. Ще з кінця 50-х рр. він активно пропагував цю концепцію. 1967 року на конференції американських футурологів Белл сформулював завдання соціального прогнозування. А 1970 р. на VII Міжнародному соціологічному конгресі проголосив свою концепцію «постіндустріального суспільства». 1973 р. Белл опублікував працю «Настання постіндустріального суспільства», що в ній оприлюднив найновіший удосконалений варіант концепції.

Концепція «постіндустріального суспільства» є своєрідною проекцією «індустріального суспільства». Спочатку теоретики «постіндустріалізму» розглядали його тільки як поліпшений варіант «індустріалізму», але згодом їхня концепція стала значно критичнішою. Вони почали критикувати «індустріалізм» за недостатність ціннісної орієнтації, за технократизм.

Белл зробив спробу дати, з одного боку, соціальний прогноз розвитку буржуазного суспільства, а з іншого — утвердити новий концептуальний підхід до цього аналізу, який заперечував би моністичну теорію суспільного розвитку К. Маркса. Він визнає велику роль Маркса у розвитку соціології, підкреслює його вплив на соціологів, які займались проблемами перспектив розвитку капіталізму, і навіть заявляє, що «всі ми постмарксисти».

Белл намагається наслідувати марксову логіку соціального аналізу і разом з тим виступає категорично проти моністичного підходу до вивчення закономірностей суспільного розвитку, яке у марксистському вченні визначається діалектичною єдністю продуктивних сил і виробничих відносин. Белл заявляє, що недоліком марксистського вчення про заміну формацій є те, що концептуальна схема суспільного розвитку будується навколо осі відносин власності, а для характеристики капіталізму така вісь непридатна. Передовсім тому, що «власність — це юридична фікція». Крім того, на думку Белла, перехід від «індустріального» до «постіндустріального суспільства» зумовлюється вже не стільки матеріальними факторами, скільки соціальними інститутами. Він висуває ідею про те, що розвиток будь-якого суспільства відбувається одночасно за кількома «осьовими лініями», які визначають його економічну, політичну і культурну еволюцію. Залежно від вибору «осі» історію суспільства можна розглядати по-різному: як еволюцію форм власності, його політичної організації, або культурних традицій. Сам Белл бере за основу схему побудови суспільства навколо «осі виробництва і типів використовуваних знань». У визнанні визначальної ролі наукових знань він бачить докорінну різницю між своєю концепцією і поглядами прибічників «індустріалізму», які виводять всі суспільні зміни лише з прогресу техніки і технології.

Система «постіндустріалізму» у Белла характеризується п’ятьма ознаками:

1. перехід від виробництва товарів до виробництва послуг;

2. переважання серед працівників «класу» професійних фахівців і техніків;

3. провідна роль теоретичних знань, як основи нововведень в економіці, політиці і соціальній структурі суспільства;

4. орієнтація в майбутньому на методи контролю і оцінка можливих напрямів розвитку технології;

5. прийняття рішень на засадах нової «інтелектуальної технології». Ці процеси, на думку американського соціолога, уже набирають реальних життєвих форм, тоді як риси традиційного капіталізму поступово зникають.

Ключова роль інтелектуальної власності та інноваційних технологій у формуванні постіндустріального суспільства:

• Інформація перетворюється на об'єкт обміну між різними суб'єктами.

• Інформація привласнена певним суб'єктом стає інтелектуальною власністю.

• Інтелектуальна власність може продаватись за кошти.

• За використання інтелектуальної власності можуть отримуватись кошти власником.

Цей процес має назву - потиражна оплата або роялті. Форми інтелектуальної власності - патент, авторське свідоцтво. Cуб'єкт який створює інтелектуальну власність називається творцем інтелектуальної власності.

Інноваційні технології - технології які з'явилися у період часу, що не дуже віддалений від поточного моменту часу. У разі корисності (актуальність, у тому числі і комерційна) ці технології стають рушійними чинниками прогресу суспільства.

Теза про «економіку послуг» як одну із визначальних рис «постіндустріалізму» не викликає особливих заперечень. Проте варто зауважити, що характер суспільних відносин не залежить від того, в якій сфері господарства вони мають місце. В основу класового поділу суспільства Белл покладає принцип знань і кваліфікації і виділяє відповідно чотири основні класи: фахівці (учені, інженери, економісти), техніки і напівфахівці, службовці, робітники, зайняті фізичною працею. Панує в «постіндустріальному суспільстві» — «меритократія» (у Гелбрейта — «техноструктура») — це «нова еліта», яка складається із обдарованих осіб з усіх соціальних верств. Ця еліта стає панівною не лише у виробництві, а й у політиці.

Концепція Белла, як і інші концепції «трансформації капіталізму», спирається на реальні факти, тенденції капіталістичного розвитку. Проте вона відображає лише поверхові уявлення про ці процеси. Справді, у процесі науково-технічної революції зростає роль науки, попит на кваліфіковану робочу силу, підвищується кваліфікація фахівців. Але наука не була і не може бути незалежною від соціальних умов, самодостатньою силою в суспільстві.

Отже, в основі постіндустріалізму лежить постання нового технологічного способу виробництва, в основі якого лежать інтелектуалізація, інформатизація, комп’ютеризація. В сучасному глобалізованому світі, крім країн-лідерів постіндустріального розвитку, дуже багато держав, які перебув лише в індустріальній (Росія, Україна, Китай,) і навіть доіндустріальній стадії розвитку (країни Африки). Викреслити їх зі світової цивілізації неможливо. І так буде завжди. Нерівномірний, несинхронний розвиток у сучасних умовах є закономірністю. Сучасною глобалізаційною парадигмою розвитку може бути лише глобально-цивілізаційний підхід і нова постіндустріальна теорія й методологія, яка ґрунтується на інформаційно-інтелектуальному технологічному способі виробництва та його глобальній економічній організації. Дослідження постіндустріальної системи глобалізму ХХІ століття стає найвищим науковим пріоритетом. Отже,процес глобалізії протікає в умовах сильної поляризації світової економічної системи. Таке положення є потенційним джерелом ризиків, проблем і конфліктів. Кілька провідних країн контролюють значну частину виробництва і споживання, навіть не вдаючись до політичного чи економічного тиску. Їхні пріоритети і ціннісні орієнтири накладають відбиток на всі найбільші сфери інтернаціоналізації. Глобалізація сприяє стиранню межі між внутрішньою і зовнішньою політикою держав. Політика, що виходить за рамки однієї країни, охоплює усе більш широке коло проблем.