26. Міжнародна економічна макроінтеграція(економічний регіоналізм)

Економічна регіоналізація, як одна з тенденцій утворення глобального економічного простору, сприяє формуванню економічних зв’язків із превалюванням наднаціональних інтересів, вирівнюванню основних характеристик міжнародних ринків, створенню умов для проведення реформ у рамках самого угруповання, взаємовідкритості економік країн-членів об’єднання. Отже, така фундаментальна категорія світоустрою, як держава, втрачає своє значення, навпаки, домінуючого значення набувають великі регіональні простори, які концентрують найбільш економічно розвинені та політично-впливові центри, на базі яких передбачається створення єдиного економічного та військово-політичного міжконтинентального блоку.

Зараз майже всі країни світу є членами регіонального об’єднання, які захищають інтереси країн-учасниць угруповання. Тому країни, які залишилися поза інтеграційними процесами, опинилися в менш сприятливих умовах, оскільки суттєво втратили конкурентні позиції на світовому ринку.

Інтеграційні регіональні об’єднання різняться глибиною процесів, що в них відбуваються. Історично інтеграція еволюціонує через кілька основних форм, кожна з яких свідчить про ступінь її зрілості. Це твердження лише доводить, що теорія Баласса про етапи розвитку інтеграційного об’єднання є вірною. Він розрізняє 5 форм інтеграції:

1. Зона вільної торгівлі, де скасовані тарифи та кількісні обмеження між країнами-учасницями;

2. Митний союз, де, окрім того, введений єдиний тариф у торгівлі з третіми країнами;

3. Загальний ринок, де усунені не лише торгові обмеження на рух факторів виробництва;

4. Економічний союз, де свобода руху товарів і факторів виробництва доповнюється угодою національних політик для усунення дискримінації, що викликає через невідповідність цих політик;

5. Повна економічна інтеграція, при якій уніфіковані національні економічні політики засновуються органами національної влади.

27. Дезінтеграція і реінтеграція у глобальній економіці.

Поряд з інтеграційними розвиваються і дезінтеграційні процеси, які мають глибокі корені в історичних, політичних, економічних і соціальних закономірностях світового розвитку.

Дезінтеграція – це "відновлення цілісності в рамках національної економіки з руйнуванням сталих міжнаціональних міждержавних зв’язків" 2, неприйняття етносом, у першу чергу правлячою елітою, ідеї або даного типу (форми) інтеграції. Дезінтеграція може мати як локальний (провінція Квебек у Канаді; Шотландія, Уельс, Північна Ірландія у Великій Британії; Корсика у Франції; Каталонія та Країна Басків в Іспанії), так і міжнародний характер (розпад Радянського Союзу, Чехословаччини, Югославії, Ради економічної взаємодопомоги).

У системі взаємовідносин «національна економіка — економічний регіоналізм» важливе, по-перше, подальше поглиблене дослідження питань втрати країнами — учасницями ін­теграційних угруповань частини суверенітету, доцільності й ефективності наднаціонального регулювання економічних про­цесів, а по-друге, — розуміння того, що дезінтеграція формує передумови розвитку інтеграції на нових кількісних і якісних засадах. Процеси реінтеграції є на сьогодні практично не дослідженими в економічній науці, хоча мають неабияке практичне значення. Виділяють три види реінтеграції: повна, часткова і розширена.

У разі повної реінтеграції йдеться про відновлення того чи іншого інтеграційного угруповання в попередньому складі на тих самих, що були до інтеграції, політико-економічних засадах. Часткова реінтеграція спостерігається, коли об’єднуються окремі учасники інтеграційних угруповань на попередніх принципах або всі учасники, але на якісно нових засадах. Розширена реінтеграція характеризується включенням у відновлювані інтеграційні об’єднання нових учасників на тих чи інших засадах. Зрозуміло, що проблематика реінтеграції особливо актуалізується стосовно формування і розвитку взаємовідносин пострадянських та постсоціалістичних країн. Сучасна інтеграційна практика дає приклади майже кожного з видів реінтеграції (СНД, Союз Балтійських країн, ЦЄЗВТ, ОЧЕС, ЄЕП, ГУУАМ тощо).