4. Комунікативно-технологічна матриця “Узагальнене імідж-коло”

Завдання іміджу – зробити так, щоб кандидат сприймався як носій необхідних рис і здібностей, притаманних ідеальному політику, тобто сприймався якомога ближче до стратегічного образу. Саме тому варто розглянути складники такого ємкого поняття, як "імідж", вивчення яких дає змогу з'ясувати їхні так би мовити, компетенції, ясна річ, з метою їхнього ефективного використання тепер і у перспективі...

Узагальнено це можна подати/уявити у вигляді коло-матриці з базовими сегментами: габітарним, вербальним, невербальним.

Суть габітарного імідж-фактор (підіміджу) (від лат. habitus – зовнішній вигляд) полягає у сприйнятті та формуванні загальної зовнішності людини чи іншого об'єкта. Це своєрідна іміджева база. То скільки ж відсотків може становити в іміджі зовнішній вигляд? За даними закордонних дослідників, – від 45 до 55 відсотків.

1. Принцип створення габітарності:

Врахування зовнішніх особливостей людини (тілесної морфології, конституції, постави, обличчя, одягу, зачіски тощо). Якщо управляти конституцією складно, то трохи легше це робити з іншими компонентами зовнішності. Так, правильно вибраний макіяж може підкреслити цілісність образу, стимулювати його позитивне сприйняття через асоціації з престижною чи еталонною в суспільстві соціальною групою. Водночас можна додати негативних моментів. А то й сформувати негативне сприйняття, не враховувавши при цьому навіть думки колег, друзів, знайомих, не кажучи вже про фахівців. Не варто, очевидно, йти на офіційний прийом без костюма, краватки... У підсвідомості оточення одяг (нормальний) завжди асоціюється з тією соціальною групою, до якої суспільство ставиться позитивно, і, навпаки, не асоціюється з прошарком, до якого склалося негативне ставлення. Певний імідж виявляється в умінні одягатися і взуватися, додамо – відповідно до тих чи тих ситуацій або обставин...

Згадаймо телевізійні президентські дебати: Джон Кеннеді – Річард Ніксон (Кеннеді, моложавий, акуратний, промовистий проти стомленого, чомусь погано поголонего, трохи кострубатого Ніксона; 1960 р. – перші у світі теледебати). Кеннеді був засмаглий, стрункий, з усмішкою. А Ніксон постійно потів через підвищену температуру. (Як свідчили його друзі, це був найгірший вечір Ніксона.) Переміг Джон Кеннеді... Його габітарний імідж переміг Ніксона... Але ніхто й не здогадувався, що Кеннеді з дитинства поставили діагноз хвороби Адесона, який він постійно приховував. (Через неї і був худорлявий.) Хоча й постійно вживав ліки (Кортизон). Коли одного разу, під час виборчої кампанії, було заявлено про це, він сказав, що ніколи не мав цієї хвороби. Люди повірили і забули про це... (Хоча молодший брат жартував (у дитинстві): "Якщо його комар укусить – він загине, бо кров хвора".) Він з дитинства мріяв стати президентом і навіть говорив журналістам, що народжений бути ним, хоча й трохи кульгав.

І нарешті, 1 жовтня 2004 р., Флорида, Університет Майямі: Джон Керрі – Джордж Буш... 30 % американців заявили, що будуть голосувати за результатами телевізійних дебатів, а 70 % населення – що дивитимуться президентський поєдинок. Безперечно, Гор мав гарний вигляд: інтелігентний, зовнішньо приємний, ввічливий, стриманий, неагресивний, лояльно-толерантний. Буш справив враження ковбоя, був стурбованим, надто зосередженим... Спробуємо зафіксувати їхній цілісний імідж у теледебатах, а не стверджувати позитив чи негатив... Якщо підійти аналітично, то хтось в чомусь вигравав/програвав, але іміджево, безперечно, перемагав Ал. Гор. Та президентом, як відомо, він не став.

2. Вербальний імідж-фактор, тобто думка, що з'являється під час мовного спілкування (усного або писемного). З погляду іміджевої комунікації, мову можна розглядати як систему спілкування, яка характеризується спеціалізацією, продуктивністю, миттєвістю, довільністю знаків, трансльованістю і культурною обумовленістю.

Специфікація мови полягає у скерованості процесу спілкування на створення міжособистісних зв'язків, порозуміння. Комунікуючи, використовуючи мовлення, людина застосовує первинні мовленнєві органи (язик, голосові зв'язки, легені, артикуляцію тощо) з метою створення і передавання думки, інформації, повідомлень і т. д., природа яких є семіотичною (знаковою), символічною в своїй основі.

Продуктивність мови пов'язана з динамічністю мовної системи, її здатністю до розвитку і створення нових вербальних засобів іміджевої комунікації – різноманітних елементів, категорій і механізмів словоформотворення, трансформації повідомлень різних типів, задіянні імпліцитних (внутрішніх, формально не виражених) смислів тощо.

Миттєвість (недовговічність) мови як іміджевого комунікативного коду зумовлена насамперед специфікою усного мовлення, яке триває стільки, скільки говорить співрозмовник. (Якщо одна людина припинила говорити, а друга продовжує... то це вже буде інша комунікація.) Письмо, друк, відеотекст, інші способи зберігання мовних знаків можуть значно продовжити життя мовлення. Нині дехто з нас уже не читає класичні художні (інші) твори, а слухає їх або з диску, або дивиться і слухає з аудіо- чи відеокасети. Розвиток сучасних комунікативних технологій суттєво продовжує існування і використання мовлення в часі й просторі в іміджевих цілях.

Довільність знаків мовного коду пов'язана із семіотичною природою мови, яка оперує квазіоб'єктами (несправжніми, вторинними відображеннями). Тобто знаки мови є довільними стосовно тих об'єктів реальності й віртуальності, які за ними стоять. Хоча у деяких комунікаціях – і це фахівцям треба обов'язково враховувати – зокрема релігійній (фідеїстичній), їх учасники вважають засоби мовного коду органічним складником об'єктів, про які йдеться в спілкуванні.

Транслювання мовного іміджевого акту полягає в тому, що людське мовлення застосовується для передавання інформації про живі речі, осіб, явища, віддалені в часі й просторі. Можна говорити про них також як про неіснуючі (особи, речі, предмети, явища). Або такі, що ніколи раніше не існували (минулість) або не існуватимуть (майбутність). А це означає, що слова, сказані колись, у певному місці, в певний час, можуть мати вплив у майбутньому – в інший час, в іншому місці. Тобто зв'язки і наслідки повідомлень транслюються, можуть бути передані в часі й просторі.

Обумовленість культурою в іміджевій комунікації реалізовується не лише з метою взаєморозуміння, а й тому, що мовні знаки, будучи довільними за своєю формою, стосовно реалій, які вони позначають, завжди мотивовані культурою. Кожен, хто правильно володіє етнічною мовою, тобто адекватною семантикою мови, безумовно, оволодіває і традиціями тієї культури, яку репрезентує ця мова.

Приклад. 1984 р. – Рональд Рейган і Уолтер Мандейл. Однією фразою-реплікою на Мандейлове, що він старий уже (а це насправді було так, бо мав вигляд він старечий), Рейган дотепною відповіддю "знищив" суперника: "Я не буду використовувати недосвідченість і молодість у своїй президентській діяльності".

Слово – єдиний із матеріалів комунікації і мистецтва, що зображає людську мову... У ньому – сила емоційного впливу, логічності, аргументованості, а звідси – переконливості. Можна сказати, що слово – це імідж-демонстрація об'єктом розуму, інтелектуальності, ерудованості, комунікативності... Слово – найдоступніший, найприродніший і найгнучкіший матеріал. Так, лірично-метафорична мова створює поетичні образи. А використання у мові тропів і спеціальних прийомів продукує образи-символи чи образи-звучання. Прозаїчні словесні зи можуть іміджувати пластичне зображення і т. д. Щодо писемного слова, то існує твердження: "Уміння розбірливо писати – перше правило чемності". Фахівці пропонують такі способи формування вербального іміджу: "розмовляти, а не говорити"; "провокувати усмішку"; "говорити те, що мають почути", "не використовувати лексику, не схвалювану громадою", "говорити не лише що, але і як"...

Отже, в міжособистісному (і переважно в опосередкованому – через телебачення, радіо, інтернет) спілкуванні провідну роль відіграють вербальні компоненти, тобто засоби мовного коду: слова, словосполучення, речення, тексти, повідомлення, за допомогою яких передається інформація, здійснюється комунікативний акт.

3. Невербальний імідж-фактор (підімідж), що сприймається і створюється на основі розуміння і врахування жестикуляції, міміки, тілесних рухів, постави. Мовлення, про що йшлося вище, звісно, – не єдиний спосіб спілкування. Люди обмінюються інформацією за допомогою багатьох способів: жестів, виразу обличчя, постави, одягу, зачіски, запаху і навіть предметів, якими вони користуються або які їх оточують (меблі, автомобілі, телефони, комп'ютери тощо). Для співрозмовників також значущими є прикраси, татуювання, марка мобільного телефону, гатунок чаю або кави, піцци, що споживаються, і т.д. Оце все має назву "невербальна інформація". Тобто невербальні засоби іміджевого спілкування – це комунікативні елементи (компоненти комунікативного коду), які мають немовну/несловесну (але знакову) природу і разом із вербальністю слугують для створення, передавання і сприйняття повідомлень, відіграючи важливу роль в іміджі...

При формуванні позитивного іміджу необхідно враховувати і стримувати ту поведінку чи дії, які видають негативні риси характеру, а подавати ті, що забезпечують задоволення партнеру (аудиторії) спілкуванням. Необхідно знати, що співрозмовника привертає: постава, коли корпус повернуто до нього; на обличчі повна зосередженість, погляд доброзичливий, відсутнє бар'єрне положення рук...