5. Методи дослідження спеціальних інформаційно-пропагандистських операцій

(http://www.niss.gov.ua/book/Litv/009_1.htm)

Важливою є розробка інструментарію, застосування якого надало б можливість здійснення неупередженого дослідження спеціальних інформаційно-пропагандистських операцій. Сформуємо апарат для проведення їх емпіричного аналізу. У цій роботі розглянемо в основному варіанти кількісних досліджень, передусім контент-аналізу. Цей вибір дозволяє фактично зняти питання про операціоналізацію, валідність та надійність процедур як таких, що вже неодноразово було розглянуто у відповідних роботах .

Нині під час дослідження спеціальних інформаційно-пропагандистських операцій застосовують класичні методи аналізу пропаганди. Практично всі вони побудовані на лінійному математичному апараті, що викликано жорсткою керованістю спеціальних інформаційно-пропагандистських операцій, їхньою спрямованістю. Наведемо стислий огляд цих методів.

По-перше, різновиди класичного пропагандистського аналізу, що вперше обгрунтовані у класичній роботі "Техніка пропаганди в світовій війні" американського науковця Г. Лассуела.

Його підхід грунтується на порівнянні підозрюваних на пропагандистськість повідомлень з еталонним пропагандистським потоком та спрямований на перевірку матеріалів джерел суперечливого походження. Перевірка здійснюється за вісьмома такими критеріями.

• Пряме визначення. Визначення прямої ідентифікації джерела з противником.

• Паралелізм. Визначає наявність збігів з офіційною пропагандою противника.

• Пов'язаність. Визначає наявність зв'язків із цілями пропаганди противника.

• Презентація. Визначає баланс позитивного й негативного щодо використання символів сторін.

• Джерела. Визначає співвідношення між посиланнями на матеріали сторін.

• Приховане джерело. Визначає баланс між повідомленнями без посилань та повідомленнями з посиланнями.

• Своєрідність. Характеризує стилістику текстів, її близькість до стилістики противника.

• Перекручення. Наявність перекручення на користь противника.

До цієї ж групи методів доцільно віднести схему класичного пропагандистського аналізу, запропоновану Смітом. Вчений виокремлює три основні різновиди пропагандистської діяльності.

1. Модель зміни джерела. Завдання пропагандиста в першій моделі полягає у зміні джерела повідомлень на сприятливіше для аудиторії. Мета дослідника, навпаки, у віднайденні першоджерела.

2. Модель легітимізації джерела. Завдання пропагандиста у другій моделі - зміна, піднесення статусу джерела. Завдання дослідника - визначити методи, якими користувався для цього пропагандист.

3. Модель підсилення впливу джерела. Завдання пропагандиста в третій моделі - підсилити впливовість повідомлень джерела.

Інша група методів дослідження пропаганди та спеціальних інформаційно-пропагандистських операцій грунтується на вивченні не конкретних текстів, а комплексних операцій, кампаній. До найвідоміших із них можна віднести методику багатомірного аналізу пропаганди, запропоновану Дж. Джовет і В. О'Доннеллом.

Вчені пропонують досліджувати пропагандистські кампанії за певною схемою, побудованою на основі класичної лассуелівської моделі комунікації. На відміну від попередньо розглянутих методик дослідження пропагандистської операції за схемою Джовет і О'Доннелла передбачає використання висококваліфікованих експертів, але забезпечує комплексний аналіз кампанії.

Для вивчення спеціальної інформаційної операції схема Джовет і О'Доннелла потребує певних модифікацій. Зокрема, це стосується питань ідентифікації пропагандиста та структури пропагандистської організації (часте використання каналів пропагандистського впливу "в темну" вимагає вивчення каналів прихованої передачі інформації); визначення інформаційного (пропагандистського) приводу; визначення структури цільової аудиторії; зворотного зв'язку (у спеціальних інформаційно-пропагандистських операціях ця проблема є найважливішою, оскільки джерело повідомлень часто працює з недоступним адресатом).

Наведемо схему Джовет і О'Доннелла з відповідними модифікаціями та коментарями.

1. Визначення ідеології і цілей кампанії. Завдання цього етапу досліджень чітко визначено його назвою. Чітке визначення цілей пропаганди дозволяє правильно спланувати контрзаходи. Основними методами дослідження можуть бути структурний та міфологічний аналіз текстів.

2. Визначення контексту що в ньому провадиться кампанія. Контекст проведення пропагандистської операції значною мірою визначає прийоми, методи, форми пропагандистських (інформаційно-пропагандистських) дій. На цій стадії з'ясовують особливості конкретної ситуації. До них належать характеристики аудиторії впливу (національні психологічні особливості, освітні, вікові, професійні тощо), ситуації проведення операції (мирний чи воєнний час, можливість прямого контакту, контррозвідувальний режим, політичний режим (тоталітарний, демократичний, авторитарний тощо), наявність та ефективність системи контрпропаганди), події, що супроводжували психологічну (пропагандистську) операцію тощо.

Нехтування навіть дрібницями на цьому етапі може призвести до значних помилок під час дослідження та планування подібних операцій.

3. Визначення інформаційного приводу. Цей етап близький до попереднього за методами досліджень. Слід з'ясувати, яким чином обрано привід для кампанії або як його створено.

4. Здійснення ідентифікації пропагандиста. На цьому етапі необхідно визначити справжнє джерело пропаганди. У багатьох випадках за умов використання методів "чорної", а особливо "сірої", пропаганди завдання стає нетривіальним. Дослідження прихованих каналів поширення пропагандистських матеріалів є одним з найскладніших завдань серед тих, що можуть постати перед дослідником. Це завдання має важливе практичне та теоретичне значення.

5. Вивчення структури пропагандистської організації. На підставі інформації, отриманої на попередньому етапі, необхідно вивчити внутрішні характеристики пропагандистського джерела. З'ясування структури пропагандистської організації дозволяє краще зрозуміти можливості пропагандиста, виявити його стандартні рішення, визначити конкретних виконавців. Дослідження конкретних персоналій у багатьох випадках дозволяє дійти дуже цікавих висновків щодо проведення інформаційно-пропагандистських операцій, визначити особисту "руку" виконавця.

6. Визначення цільової аудиторії. Цільова аудиторія детермінує прийоми, характер впливу, тому її визначення дозволяє прогнозувати дії пропагандистів. Визначити її допомагає аналіз текстів, каналів пропагандистського впливу та порівняння отриманих матеріалів із даними, характерними для кожного з типів аудиторій.

Для успішного вирішення завдань цього етапу необхідно формувати базу даних щодо характеристик аудиторії впливу.

7. Визначення техніки, що використовується пропагандистом. Під технікою, що використовується пропагандистом розуміють стандартні прийоми пропаганди, визначені, наприклад у дослідженнях американської, французької чи німецької шкіл. Важливим є також визначення підходів до пропагандистської акції, каналів поширення пропагандистської інформації. Найважливішим завданням цього етапу є визначення прийомів пропаганди чи спеціальної інформаційної операції.

8. Дослідження спеціальної техніки, яка використовується пропагандистом. Під спеціальною технікою розуміють прийоми та підходи, характерні для конкретних видів пропаганди. Такі, наприклад, як методи сугестивного впливу (прямого впливу на підсвідомість), створення віртуальної реальності тощо. Відмінність спеціальної техніки від техніки пропаганди полягає в унікальності кожного конкретного пропагандистського джерела.

9. Визначення реакції аудиторії на техніку впливу. Дослідження за цим пунктом схеми дозволяють оцінити ефективність використання різних прийомів та технологій впливу. На цьому етапі доцільно використовувати класичні соціологічні методи, а в разі неможливості їхнього використання доцільно спробувати порівняльно-історичний метод.

10. Визначення каналів пропагандистського впливу. Масштабність спеціальних інформаційно-пропагандистських операцій викликає необхідність використання багатьох каналів поширення пропагандистського впливу. Іноді відстеження цих каналів є складним завданням. Йдеться, зокрема, про поширення чуток, повідомлень у сучасних електронних мережах (Інтернет) тощо. Проте без визначення каналів поширення не можна повністю дослідити перебіг операцій.

11. Дослідження системи контрпропаганди, якщо вона наявна. Досліджувати системи контрпропаганди, на думку автора, доцільно за модернізованою схемою Джовет і О'Доннелла. Контекст та цільова аудиторія задаються на попередніх етапах досліджень, інші наведені пункти можна розглядати самостійно, звертаючи увагу на певну вторинність дій контрпропагандиста. З останнім пов'язана проблематика оперативності, гнучкості, своєчасності його дій. Важливим також є визначення ефективності прийомів пропаганди і контрпропаганди за їхнього зіткнення.

12. Підбиття підсумків, визначення ефективності. У підсумках дослідження, на погляд автора, необхідно навести дані стосовно ефективності систем пропаганди й контрпропаганди, їхні оперативність, гнучкість, використання штампів і стандартів, визначення "почерку" пропагандистів, задіяних сил і засобів тощо.

Розділ 3.