2. З історії пропаганди

За давніх часів не було поняття «пропаганда». Але існувала нагальна необхідність правлячих кіл суспільства нав’язувати власну позицію, думку, переконання. Така необхідність знайшла вихід у тиражуванні зображення правителя на монетах, на прапорах і військових штандартах. Прийнято називати такий вид впливу на аудиторію візуальним іміджем.

Прикладами пропаганди є хрестоматійні випадки в сторії людства. Відомо, що аби розповсюдити свої ідеї Мартін Лютер свого часу написав на щитах 95 тез і прибив їх на стіні церкви. В іншому випадку візуальне іміджування підштовхнуло імператора Наполеона обмежити вихід газет у Парижі (порівняйте: у 1789 році – до революційних подій виходило 60 газет, але після 1810 року – розквіт правління Наполеона їх число було скорочено до чотирьох).

До історичних фактів , які свідчать про інституалізацію пропаганди, слід віднести утворення у Великій Британії за часів першої світової війни Спеціального Бюро пропаганди. Тоді ж в США з’явився Комітет публічної інформації. Під час другої світової війни фашистська Німеччина була пронизана наскрізь пропагандою, яку планували як керівник міністерства пропаганди Г. Геббельс, так і підлеглий йому величезний апарат службовців-фахівців.

Основою пропаганди є нав’язування тільки однієї, потрібної владній стороні, ідеї, думки, ідеології. Вдало й майстерно пропагандистські методи використовували комуністична партія Радянського Союзу та спеціально утворений ідеологічний апарат при Центральному комітеті партії (довгий час таким апаратом службовців керував відомий радянський діяч Михайло Суслов).

Як основний шлях розповсюдження пропаганди дослідники називають засоби масової інформації і комунікації. Саме вони відігравали визначну роль під час останніх десятиліть СРСР, коли стосунки радянської імперії з іншими країнами жорстко контролювалися з боку спеціальних пропагандистських відділів у Кремлі.

Основними засобами візуальної комунікації, які успішно реалізували пропагандистські цілі, були:

• додрукарські (монети, статуї, одяг, прапори);

• книгодрукарські (Біблія, релігійні тексти);

• кіновиробничі (документальне й художнє кіно);

• телевізійні (новини, ток-шоу, публіцистичні виступи).

3. Сучасні моделі пропаганди.

Серед основних називають класичні сучасні моделі пропаганди Гарта Джоветта і Вікторії О’Доннел.

Модель викривленого або прихованого джерела була запропонована Гартом Джоветтом (див. схему 1 далі).

Схема 1.

Пропагандист

Повідомлення 1

Пропагандист 1 Повідомлення 2 Об’єкт

Поясненням до наведеної схеми є приклад, коли пропагандист надає викривлену інформацію пропагандистові 1, який у свою чергу передає інформацію об’єктові. У такий спосіб об’Єкт не здогадується про істине джерело інформації і вважає первинним джерелом пропагандиста 1.

Вікторія О’Доннел доповнила модель пропаганди Гарта Джоветта і запропонувала бачити пропаганду через легітимізацію джерела інформації (див. схему 2 далі).

Запропонована модель пропаганди передбачає подання пропагандистом повідомлення 1 до пропагандиста 1, який повертає надану інформацію у викривленому вигляді завдяки повідомленню 2 пропагандистові. Після того, як пропагандист легітимізує повідомлення, посилаючись на пропагандиста 1, він передає повідомлення 3, з явно викривленою, але легітимною інформацією.

Схема 2.

Пропагандист

Повідомлення 1

Повідомлення 3

Повідомлення 2

Пропагандист 1 Об’єкт

Об’єднавши зусилля, дослідники Гарт Джоветт і Вікторія О’Доннел запропонували третю модель і назвали її моделлю збільшеного джерела (див. схему 3 далі).

Схема 3.

Пропагандист

Повідомлення 1

Повідомлення 3

Повідомлення 2

Пропагандист 1 Об’єкт

Повідомлення 4

В останній, третій, моделі пропагандист передає повідомлення 1 пропагандистові 1, який повертає його у вигляді повідомлення 2 (вже перекрученого) пропагандистові. Разом із тим, пропагандист 1 передає повідомлення 4 об’єктові. Паралельно пропагандистові 1 пропагандист подає об’єктові викривлене повідомлення 3. Об’єкт, приймаючи з двох боків різну інформацію (повідомлення 3 та повідомлення 4) втрачає смисл джерельної істиної інформації і отримує пропагандистську, потрібну замовникові, спотворену інформацію. При цьому об’єкт навіть не здогадується про реальну інформацію.