Методи пропаганди як комунікаційні технології

1. Основні поняття і принципи пропаганди.

2. З історії пропаганди.

3. Сучасні моделі пропаганди.

4. Політична пропаганда.

5. Методи дослідження спеціальних інформаційно-пропагандистських операцій.

Список використаних та рекомендованих джерел

1. Гуманітарні технології: Конспект лекцій / За ред. В. В. Різуна.- К.: Видавничий дім "КМ Academia", 1994.- 60 с.

2. Зернецька О. В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини.- К.: Освіта, 1999.- 351 с.

3. Иванов В.Ф. Аспекты массовой комуникации. В 3-х ч. – Ч. 1 : Информация и коммуникация : монография. – К. : ЦПВ, 2009. – 190 с.

4. Иванов В.Ф. Аспекты массовой комуникации. В 3-х ч. – Ч. 2 : Массовая коммуникация : монография. – К. : ЦПВ, 2009. – 109 с.

5. Квіт С.М. Масова комунікація : навч. посіб. – К. : КМА, 2008. – С. 34.

6. Коновець О. Масова комунікація : теорія, моделі, технології : навч. посіб. – К. : ЛГУ, 2009. – 266 с.

7. Масова комунікація: Підручник / А. З. Москаленко, Л. В. Губерський, В. Ф. Іванов, В. А. Вергун.- К.: Либідь, 1997.- 216 с.

8. Основи масово-інформаційної діяльності: підручник / А. З. Москаленко, Л. В. Губерський, В. Ф. Іванов / Київ. ун-т ім. Тараса Шевченка.- К., 1999.- 634 с.

9. Політична пропаганда [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

(http://ukrref.com.ua/index.php?id=MTAzMTM=&g=2)

10. Почепцов Г. Г. Теорія комунікації.- К.: Видавничий центр "Київський університет", 1999.- 308 с.

11. Проблеми захисту від масованих інформаційно-пропагандистських операцій [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.niss.gov.ua/book/Litv/009_1.htm

12. Різун В. В., Мелещенко О. К. Інформаційні мережі в засобах масової інформації. Канал ИНФО-ТАСС / Київ. ун-т ім. Тараса Шевченка.- К., 1992.- 96 с.

13. Різун В.В. Теорія масової комунікації : підручник. – К., 2008. – С. 46-47.

14. Свириденко С. С. Современные информационные технологии.- М.: Радио и связь, 1989.- 300 с.

15. Холод О.М. Соціальні комунікації : психо- та соціолінгвістичний аналіз : навч. посіб. – Переяслав-Хмельницький, 2008. – 246 с.

16. Goban-Klas T. Media i komunikowanie masove. Teorie i analizy prasy, radia, telewizji i Internetu.- Warszawa-Krakow: Wydawnictwo naukowe PWN, 1999.- 336 s.

1. Основні принципи пропаганди.

Пропаганда – це неоплачувана, абсолютно добровільна форма особистого інформативного впливу на індивідів із метою донесення до них інформації про фірму, її діяльність і товари, які вона випускає.

Як показали дослідження, “пропаганда” передбачає добровільне, безоплатне інформування суспільства індивідуумом через коло його власних знайомих. Мова йде про те, що, з одного боку, споживач, який отримав інформацію, обов’язково поділиться новиною зі своїми знайомими та родичами. У ньому “зіграє” така психологічна риса, як хвальковитість та доброзичливість споживача до близьких: “Якщо мені добре, треба, щоб і вам було добре». Якщо виявиться, що передана інформація не подобається, то споживач повідомить про це з метою порадити близьким не слідувати такій інформації. З іншого боку, людна, що причетна до подання інформації, яка добре знає технологію її «виготовлення» чи особливі її властивості, без корисних мотивів запропонує своїм близьким скористатися (або не скористатися) такою інформацією. На відміну від планових заходів комунікативної політики, у тому числі й, наприклад, паблік рилейшнз, почуття патріотизму, що виховується на підприємствах, нормальна людина не бажатиме зла своїм знайомим і близьким.

Третя ситуація характеристики пропаганди здебільшого спостерігається в політиці та релігії, коли мова йде про фанатичне пропагування будь-якої ідеї. Умовно кажучи, якщо людина свято вірить у певну ідею, переконана у позитивних характеристиках інформації і наслідків її використання, цілком підтримує діяльність певного організації (особи), та свої переконання вона буде “нести” іншим людям, не обов’язково знайомим і отримувати психологічне задоволення від того, що знайшла “вдячних” слухачів і своїх послідовників.

Пропаганда є мистецтвом переконання людей і впливу на їхню думку. Однак пропаганда здійснюється особою, яка прямо не зацікавлена у поліпшенні показників діяльності підприємства, тобто вона не передбачає кризових ситуацій і не запобігає їм, а також не підтримує готовність у потенційного споживача інформації до необхідних змін. Швидше можна говорити про стихійність пропаганди.

Серед основних характеристик пропаганди слід назвати такі: мета, типові способи поширення, характер проведення заходів, система, об’єкт, предмет, постановник завдань, основне завдання, принципи та функції. До інших характеристик відносять також охоплення аудиторії, вартість проведення, довіра до інформації та контроль за нею, можливість самостійного існування та інструменти реалізації пропаганди.

Метою пропаганди називають інформаційний вплив на громадськість, спрямований на поширення інформації про певну організацію, особу, її діяльність на підставі власних переконань пропагандиста.

Типовим способом поширення інформації в пропаганді є особистий контакт (виступ зі сцени, спілкування один на один, розтлумачування в черзі тощо).

За характером проведення заходів пропаганда проводиться разово, непостійно. Системи у пропаганди немає. Об’єктом пропаганди виступає діяльність організації, особи тощо. Предметом називають взаємозв’язок індивіда з суспільством через знайомих. Завдання проведення пропаганди ставить індивід, той, хто зацікавлений у ній. Основним завданням пропаганди є виплеск емоцій, викликаний ознайомленням з ідеями того, кого (що) пропагують, а також висловлення особистих переконань щодо пропагованого об’єкта.

Основними принципами пропаганди вважають:

1. демократія;

2. довіра,

3. технологічність,

4. емоційність,

5. опікування.

6. добровільність,

7. стихійність,

8. непостійність,

9. короткостроковість.

До функцій пропаганди слід віднести такі три:

1. інформативно-комунікативну;

2. регулювання емоційного стану;

3. спричинення впливу.

Пропаганда охоплює аудиторію непостійно й ненадовго, немасово й одинично. За вартістю пропаганда нічого не коштує, але має високий рівень довіри до інформації. Контроль за інформацією в пропаганді майже неможливий. Самостійно пропаганда не може існувати, вона потребує постійної підтримки.

Серед головних інструментів пропаганди слід назвати:

• публікації (статті, вірші, книги, памфлети);

• заходи (згадування в особистих розмовах, по телефону, в листах);

• новини (через поширення чуток про об’єкт пропагування);

• виступи (тости, доповіді, переговори, які базуються на власних переконаннях та симпатіях пропагандиста).

На думку О.Ф. Коновця, пропаганда змінює поведінку аудиторії радикально.

Дослідник тому називає серед основних ознак пропаганди такі:

1. не передбачає альтернативності вибору джерел для аудиторії;

2. нав’язується лише одна точка зору;

3. відсутній зворотний зв’язок;

4. орієнтує на стереотипи і переконання;

5. змінює позиції в моделях поведінки;

6. частотне повторення й довготривалість у часі пропагованих ідей.