1. Відносини, що регулюються цивільним законодавством.

Стаття 1. Відносини, що регулюються цивільним законодавством

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Цивільний кодекс регулює дві групи відносин: 1) особисті немайнові відносини; 2) майнові відносини.

Для особистих немайнових відносин характерним є те, що вони не мають безпосереднього, а іноді, навіть, і опосередкованого економічного змісту, їх об'єктом є немайнові права та інтереси: життя, здоров'я, ім'я, честь, гідність, ділова репутація, особисте життя, авторство на твори літератури, науки та мистецтва, свобода пересування та інші блага, невід'ємні від особистості. Деякі з особистих немайнових прав можуть належати тільки фізичним особам. Деякі особисті немайнові права можуть мати також юридичні особи. Наприклад, юридичній особі належить право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права.

До майнових відносин, що складаються у сфері публічного права (адміністративно-владні, службові, бюджетні, податкові тощо відносини), цивільне законодавство застосовується у виняткових випадках, прямо передбачених законом. Такі відносини регулюються за допомогою імперативного методу актами відповідної галузі законодавства.

2. Метод цивільно-правового регулювання суспільних відносин.

Цивільне правове регулювання суспільних відносин відбувається за допомогою певних способів та заходів, що впливають на формування поведінки суб´єктів відносин. Сукупність таких способів та заходів називають методом цивільного права. Якщо предмет цивільно-правового регулювання визначає, які суспільні відносини регулюються цивільним правом, то метод цивільно-правового регулювання - яким чином регулюються відповідні суспільні відносини.

Цивільно-правовий метод характеризується, передусім, юридичною рівністю сторін, автономією їх волі та майновою самостійністю; диспозитивністю (правом сторін самостійно визначати характер своїх відносин у межах чинного законодавства); особливим способом вирішення спорів між учасниками цивільних правовідносин; наявністю майнової відповідальності сторін.

Юридична рівність учасників цивільно-правових відносин проявляється в тому, що кожна зі сторін має свій комплекс прав та обов´язків і не підпорядкована іншій. Основою такої рівності суб´єктів цивільно-правових відносин є їх право розпоряджатися майном, що знаходиться в їх власності, повному господарському віданні або оперативному управлінні.

З урахуванням принципу юридичної рівності побудовані всі інші принципи цивільно-правового методу. Так, диспозитивність можлива лише тоді, коли в основі правочину лежить вільне волевиявлення сторін. Вона надає право сторонам визначити характер своїх взаємовідносин у межах, встановлених законом, а також у відповідних випадках формувати свої права й обов´язки. Диспозитивні начала виявляються в диспозитивних правових нормах, які надають суб´єктам цивільного права можливість у певних межах, за своєю волею, на свій розсуд врегульовувати ті чи інші належні їм цивільні права й обов´язки. Таким чином, договір чи односторонній правочин є не лише юридичними фактами, а й засобами врегулювання змісту цивільних прав та обов´язків.