59. Договір лізингу.

Стаття 806. Договір лізингу

1. За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізннгоодсржувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

2. До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

3. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Лізинг — це поряд з іншими одна з форм надання майна у користування, яка, виходячи з притаманних їй специфічних рис, має спеціальне правове регулювання. Згідно з Законом України "Про лізинг", лізинг являє собою підприємницьку діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням та погодженням з лізингоодержувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Лізинг здійснюється на підставі договору лізингу, який опосередковує відносини учасників лізингу. Визначення цього договору закріплене у пункті першому статті, що коментується.

Закон "Про лізинг" містить істотне обмеження щодо сторін у договорі лізингу — ними можуть бути тільки суб'єкти підприємництва. Суб'єктами лізингу відповідно до ст. З закону є:

— лізингодавець — суб'єкт підприємницької діяльності, у тому числі банківська або небанківська фінансова установа, який передає в користування об'єкти лізингу за договором лізингу;

— лізингоодержувач — суб'єкт підприємницької діяльності, який одержує в користування об'єкти лізингу за договором лізингу;

— продавець лізингового майна — суб'єкт підприємницької діяльності, що виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власне майно, яке є об'єктом лізингу.

Істотними умовами договору лізингу є: об'єкт лізингу (склад і вартість майна), умови та строки його поставки; строк, на який укладається договір лізингу; розмір, склад та графік сплати лізингових платежів, умови їх перегляду; умови переоцінки вартості об'єкта лізингу згідно з законодавством України; умови повернення об'єкта лізингу у разі банкрутства лізингоодержувача; умови страхування об'єкта лізингу; умови експлуатації та технічного обслуговування, модернізації об'єкта лізингу та надання інформації щодо його технічного стану; умови реєстрації об'єкта лізингу; умови повернення об'єкта лізингу чи його викупу після закінчення дії договору; умови дострокового розірвання договору лізингу; умови надання відомостей про фінансовий стан лізингоодержувача; відповідальність сторін.

Договір лізингу повинен бути укладеним у письмовій формі, але її недодержання не впливає на дійсність правочину.

Закон України "Про лізинг" виділяє два види лізингу: фінансовий та оперативний.

Фінансовий лізинг — договір лізингу, в результаті укладення якого лізингоодержувач на своє замовлення отримує в платне користування від лізингодавця об'єкт лізингу на строк, не менший строку, за який амортизується 60 % вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору. Після закінчення строку договору фінансового лізингу об'єкт лізингу переходить у власність лізингоодержувача або викуповується ним за залишковою вартістю.

Договір оперативного лізингу відрізняється від договору фінансового лізингу за двома критеріями: строком лізингу і наслідками закінчення строку лізингу. На відміну від договору фінансового лізингу, строк договору оперативного лізингу є тривалішим, адже він повинен бути не меншим строку, за який амортизується 90 % вартості об'єкта лізингу. Наслідком спливу строку договору оперативного лізингу є те, що лізингоодержувач не має права набути майно у власність (як у договорі фінансового лізингу), а має повернути його лізингодавцеві (якщо договір не продовжений на новий строк).

Оперативний лізинг — це короткострокове здавання в оренду машин, приладів, апаратури. Він вигідний у тому випадку, якщо технічні засоби вимагаються час від часу для проведення яких-небудь робіт.

Стаття, що коментується, виділяє два раніше не відомі українському законодавству види лізингу: прямий або непрямий.

Прямий лізинг є двосторонньою угодою між лізингодавцем і лізингоодержувачем. Він передбачає, що в лізинг передається об'єкт, який є власністю лізингодавця, а головне — придбаний (набутий) ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем.

У непрямому лізингу беруть участь лізингодавець, лізингоодержвач та продавець об'єкта лізингу. Він може укладатися у формі багатосторонньої угоди або у формі низки угод. В останньому випадку лізингодавець (лізингова фірма), базуючись на отриманому від лізингоодержувача описі (специфікації) предмета майбутнього лізингу, укладає угоду про його постачання (купівлю) і стає власником майна. Умови цієї угоди повинні бути схвалені майбутнім лізингоотримувачем у тій мірі, у якій це стосується його інтересів. Причому вибір постачальників, умови постачання, характеристики засобів виробництва є прерогативою лізингоодержувача. За другою лізинговою угодою, лізингодавець передає лізингоодержувачеві придбане ним майно для використання.

Специфіка непрямого лізингу полягає в тому, що в лізинг здається майно, придбане лізингодавцем виключно з метою передання його в лізинг. Повідомлення про це продавця лізингового майна є обов'язковим для лізингодавця (ст. 11 Закону України "Про лізинг").

Прямий та непрямий лізинги можуть бути як фінансовим, так і оперативним.