68. Поняття і види зобов’язань про надання послуг. Відмінність цих зобов’язань від зобов’язань про виконання робіт.

Зобов'язання про надання послуг виникають із договору про надання послуг, за яким одна сторона (виконавець) зобов'язується на замовлення іншої сторони (замовника) надавати послугу, яка здійснюється в процесі виконання певної дії чи діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцю зазначену послугу (ст. 901 ЦК України).

До загальних ознак послуг слід віднести: а) послуги, які виступають у майновому процесі як відокремлені в часовому просторі операції; б) послуга як юридичне явище повинна бути правомірною; в) послуга не може бути відокремлена від першоджерела; г) дії щодо надання і отримання послуг повинні бути синхронними.

Згідно зі ст. 177 ЦК України послуга є самостійним об’єктом цивільних прав. Визнання послуги об’єктом цивільних правовідносин зумовлює наявність договірних зобов’язань, предметом виконання яких є здійснення боржником певної дії, обумовленої договором, нематеріальний результат якої споживається кредитором в процесі її надання.

Цивільне зобов'язання — це правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання щодо надання послуг — інститут зобов'язального права, норми якого врегульовують порядок надання послуг (перевезення, транспортне експедирування, зберігання, страхування тощо).

Зобов'язання щодо виконання робіт — інститут зобов'язального права, норми якого врегульовують порядок створення та передачі певних об'єктів цивільних прав (побутовий та будівельний підряд, підряд на проектні та пошукові роботи тощо);

Під роботами розуміються дії, спрямовані на досягнення матеріального результату, що може полягати у створенні речі, її переробленні, обробленні чи іншій якісній зміні, наприклад ремонті. Причому результат роботи заздалегідь відомий і визначається особою, яка замовила їх виконання, а спосіб за загальним правилом визначається виконавцем.

69. Сторони, предмет і форми договору доручення.

Стаття 1000. Договір доручення

1. За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

2. Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

Стаття, що коментується, містить поняття договору доручення. Сфера застосування договору доручення в цивільному обороті досить широка. Громадяни доручають іншим особам отримати заробітну платну, здійснити купівлю-продаж товару та ін. З метою захисту прав і законних інтересів учасники цивільних правовідносин укладають договори доручення з організаціями або особами, які можуть надати різні юридичні послуги на високому професійному рівні (розпорядження майном, ведення справ у судах та ін.).

Договір доручення належить до консенсуальних договорів; він може бути сплатним і безоплатним.

Взаємність прав та обов'язків повіреного і довірителя визначає договір доручення як двосторонній договір. Причому взаємність має місце як при сплатному, так і безоплатному договорі

Предметом договору доручення можуть бути тільки юридичні дії повіреного — підписання документів, укладення угод тощо. Але, виконуючи юридичні дії, повірена особа виконує і фактичні дії — пошук контрагентів, наведення довідок, огляд майна тощо. Слід зазначити, що ці фактичні дії підпорядковані меті виконання юридичних дій і тому вони не мають самостійного значення. Вони є умовою належного виконання договору доручення, а не його предметом.

Мета договору доручення — набуття, зміна і припинення для довірителя прав та виконання обов'язків шляхом здійснення правочинів.

Характерним для договору доручення є те, що повірений виступає як представник свого довірителя перед третіми особами.

Слід зазначити, що дії повіреного щодо третіх осіб, здійснені в межах повноважень, визначених договором, створюють або припиняють права та обов'язки безпосередньо для довірителя. Сам повірений, як представник, ніяких прав та обов'язків із правочинів, здійснених третьою особою, не набуває.

Форма договору доручення підпорядковується загальним правилам про форму правочинів і форму договору.

На підставі договору доручення довіритель, як правило, видає повіреному довіреність і тим самим легалізує повіреного як представника перед третіми особами. Довіреність відтворює повноваження повіреного, визначене умовами договору доручення. Довіреність може охоплювати лише частину юридичних дій, обумовлених у договорі доручення.

Договір доручення і довіреність є документами, які оформляються для належного виконання повіреним вказівок довірителя.