92.Стаття 624. Збитки і неустойка

1. Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

2. Договором може бути встановлено обов'язок відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою.

3. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків.

1. Відшкодування збитків (див. ст. 623 ЦК і коментар до неї) і сплата неустойки (див. ст. 549 ЦК і коментар до неї) є мірами відповідальності, що часто застосовуються разом у випадку порушення зобов'язання.

Залежно від співвідношення неустойки із збитками виділяють штрафну, залікову, виключну або альтернативну неустойку.

На відміну від ЦК 1964 р., який передбачав як загальне правило залікову неустойку, чинний ЦК встановлює як загальне правило неустойку штрафну. Це означає, що якщо інше не передбачене договором або законом, збитки і неустойка відшкодовуються у повному розмірі, незалежно один від одного.

2. Залікова неустойка — це неустойка, розмір якої зараховується у розмір збитків, що підлягають стягненню. Отже, збитки відшкодовуються лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою. Залікова неустойка застосовується у випадку, якщо вона передбачена договором.

3. Договором також може бути передбачена виключна неустойка, що позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, або альтернативна неустойка, яка надає кредитору право вибору або стягнення неустойки або відшкодування збитків.

93.Особливості відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, органами Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами

Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Ця норма дістає свій подальший розвиток у ст.ст. 1173—1175 ЦК.

За загальним правилом, відповідальність за шкоду, яку завдано фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 1173 ЦК України), посадовими або службовими особами цих органів (ст. 1174 ЦК України), а також шкоду, яку завдано в результаті прийняття зазначеними органами нормативно-правового акта, що було визнано незаконним і скасовано (ст. 1175 ЦК України) несе держава, АРК або орган місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів та їх посадових чи службових осіб.

Особливість цього делікту, насамперед, полягає у його суб'єктному складі заподіювачів шкоди. До них, зокрема, належать:

• органи державної влади, тобто колегіальні та одноособові органи, наділені юридично визначеними державно-владними повноваженнями та необхідними засобами для здійснення функцій і завдань держави (органи законодавчої, судової та виконавчої влади);

• органи влади АРК, тобто виборні та інші органи територіальних громад, які наділені повноваженнями вирішувати питання АРК місцевого значення;

• органи місцевого самоврядування, тобто виборні та інші органи територіальних громад, які наділені повноваженнями вирішувати питання місцевого значення;

• посадові або службові особи відповідних органів, тобто керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативно-правовими актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

Однак і в цьому разі, особи, що заподіюють шкоду, та особи, що нестимуть відповідальність за неї, не збігаються, оскільки вказані органи та їх посадові й службові особи здійснюють покладені на них функції від імені та в інтересах відповідних публічних утворень, тобто держави України, АРК чи відповідної територіальної громади. Саме через це вказані публічно-правові утворення і нестимуть відповідальність за шкоду, яку завдано неправомірними діями зазначених органів та їх посадових і службових осіб. Держава Україна, АРК та територіальна громада нестимуть відповідальність за шкоду, яку завдано їх органами та посадовими чи службовими особами за рахунок власного майна, в тому числі грошових коштів, які належать їм на праві власності. Конкретними ж відповідачами будуть відповідні фінансові органи цих публічно-правових утворень.

Окрім специфіки суб'єкта, слід також зауважити, що певні особливості за цим деліктом має також і протиправне діяння. Специфіка його полягає в тому, що протиправним вважатимуть не тільки діяння, яке суперечить вимогам закону, а й те, що йому не відповідає, оскільки публічні органи та їх посадові особи можуть діяти за принципом "дозволено тільки те, що дозволено".

Ще однією особливістю цього делікту є те, що законодавець до окремого виду протиправного діяння відносить також і прийняття органом державної влади, органом влади АРК або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, який було визнано незаконним і скасовано (ст. 1175 ЦК).

Причинно-наслідковий зв'язок у цьому разі має, як правило, складний характер, оскільки доволі часто завдана шкода є наслідком протиправного діяння не лише одного органу чи посадової (службової) особи.

Найбільш специфічним в цьому випадку є можливість відшкодування завданої шкоди незалежно від вини органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування та їх посадових чи службових осіб. Це вид певної гарантії, яка випливає з того, що ці суб'єкти, які є представниками відповідної публічної влади, повинні діяти від імені та в інтересах осіб. Окрім цього, законодавець презюмує також і знання цими органами та їх посадовими (службовими) особами чинного законодавства і покладає на них обов'язок безумовного дотримання його приписів.

Після відшкодування завданої шкоди держава, АРК та територіальні громади мають право регресу до посадової чи службової особи, винної у цьому завданні шкоди.