43. Поняття зобов’язання, його елементи.

Стаття 509. Поняття зобов'язання та підстави його виникнення

1. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

2. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

3. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Як правовідношення зобов’язання має три елементи :

1) суб’єкти;

2) об’єкти (предмет);

3) зміст.

Суб’єктами зобов’язання є його сторони. У будь-якому зобов’язанні є щонайменше дві сторони: управнена особа (кредитор) – особа, яка має право вимоги до іншої особи і зобов’язана особа (боржник) – особа, зобов’язана задоволити вимогу кредитора або виконати борг.

Об’єктом (предметом) зобов’язання є дії сторін, або утримання від їх вчинення.

Дії як об’єкт зобов’язання можуть полягати у переданні майна, виконанні роботи, наданні послуги, сплаті грошей тощо. Об’єктом зобов’язання може також виступати утримання від вчинення дій, тобто пасивна поведінка зобов’язаної сторонни. Юридичним об'єктом зобов'язання є та поведінка особи, яку має право вимагати кредитор. Ця поведінка може полягати у здійсненні боржником певних позитивних дій або в утриманні від здійснення певних дій. Наведений у коментованій статті перелік таких позитивних дій е орієнтовним та не є вичерпним. Що стосується утримання від вчинення певних дій, то воно як правило, не є самостійним об'єктом зобов'язання, а лише супроводжує активні дії однієї зі сторін з метою найбільшого задоволення інтересів другої. Слід також зазначити, що зобов'язання, об'єктом яких є здійснення боржником однієї єдиної дії є нечисленними. Набагато частіше боржник повинен вчинити не одну, а ряд позитивних дій, як однорідних, так і неоднорідних за характером, або утриматися не від одної певної дії, а від дій певного роду.

Що стосується матеріального об'єкта зобов'язання, або, як його частіше називають, предмета виконання, то ним можуть бути речі, гроші і інше майно, а також дії, що не мають матеріальної оцінки, як, наприклад, у безоплатному договорі доручення.

Зміст зобов’язання складають права та обов’язки сторін. Суб’єктивний обов’язок боржника щодо вчинення певних дій чи утримання від них називається боргом, а суб’єктивне право кредитора – правом вимоги. Зміст зобов'язання утворюють суб'єктивні права і обов'язки його учасників, переважно, майнового характеру.

44. Підстави виникнення зобов’язань.

Зобов'язальні відносини, як і інші цивільні правовідносини, виникають з обставин, передбачених законом у якості юридичних фактів. Частина 2 ст. 11 ЦК перераховує підстави виникнення цивільних прав та обов'язків:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Правочини — це волевиявлення особи, безпосередньо спрямоване на набуття, зміну, припинення тощо цивільних прав і обов'язків (див. коментар до ст. 202 ЦК). Договори — це правочини, у яких є мінімум дві сторони, що досягли згоди відносно набуття, зміни, припинення тощо цивільних прав і обов'язків. Кожен договір є правочином, але не кожен правочин є договором. Наприклад, для виникнення прав і обов'язків після смерті спадкодавця, який склав заповіт, у його спадкоємців достатньо волевиявлення спадкодавця.

Створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності є правомірними юридичними вчинками, котрі породжують цивільно-правові наслідки незалежно від волі особи, яка здійснила цей юридичний вчинок, створити своїми діями цивільні права і обов'язки. При цьому відкриття, винаходи, промислові зразки тощо набувають значення підстави виникнення цивільних прав і обов'язків за умови їх належного оформлення у відповідних органах. Створення творів науки, літератури, мистецтва, породжує цивільні правовідносини вже внаслідок їх існування і надання доступної для сприйняття форми (див. коментар до книги IV).

Завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є цивільним правопорушенням (деліктом) і тягне виникнення зобов'язань внаслідок заподіяння шкоди, змістом яких є право потерпілого (кредитора) на відшкодування завданої йому шкоди і обов'язок порушника (боржника) компенсувати шкоду (див. главу 82 ЦК).

Поняття "інші юридичні факти" охоплює такі різні категорії, як: 1) правомірні дії суб'єктів приватного права, котрі, однак не є правочинами; 2) правомірні дії суб'єктів публічного права — акти управління; 3) неправомірні дії, що не підпадають під поняття завдання шкоди; 4) юридичні стани або ж акти цивільного стану; 5) приписи закону; 6) судові рішення; 7) події тощо.