2.19. Відмінності між природним і позитивним правом

Поділ права на природне і позитивне складає одну з базових аксіом класичної правової філософії. При всій умовності даних термінів варто визнати, що суть проблем, які стоять за цим роз¬межуванням, серйозна і глибока. Під природним правом звичайно розуміють сукупність універсальних норм і принципів, що знаходяться в основі всіх правових систем світової цивіліза¬ції. Позитивним правом називають ті правові норми, які оформлені як система законодавства, підтримуваного силою даної держави в даний історичний період. Позначимо основні відмінності між ними:

1. Природне право вважається похідним від природного порядку речей, тобто від устрою світобудови і природи людини, що є невід'ємною частиною світопорядку. Позитивне право — штучне утворення, створене людьми, відданими інтересам та¬кого штучного формоутворення, як держава. Тому норми пози¬тивного права можуть не тільки відповідати принципам приро¬дного світопорядку, але і суперечити їм.

2. Через природне право, через його норми і принципи інди¬відуальна правосвідомість зв'язує своє існування з універсаль¬ними, всезагальними першоосновами буття. Через позитивне право вона зв'язує своє буття насамперед із конкретною дер¬жавою і її інститутами.

3. Природне право виникає разом із першими паростками людської цивілізації і культури. Позитивне право виникає зна¬чно пізніше, одночасно з формуванням державності.

4. Природно-правові норми виражені, крім юридичних доку¬ментів, у вигляді неписаних звичаїв і традицій, присутні в змісті релігійних і етичних вимог. Позитивно-правові норми завжди передбачають письмову фіксацію у вигляді формалізованих нормативних актів юридичного характеру.

5. Відповідно до природно-правових доктрин права людини на життя, свободу, власність, особисту гідність вважаються на¬лежними їй споконвічно і безумовно. Уже самим фактом свого народження в якості людини кожний ними наділений, і ніхто не вправі зазіхати на них. Згідно з позитивно-правовою логікою, свободи і права людина одержує з рук держави, яка відмірює їх у тій мірі, у якій вважає за потрібне, і яка може не тільки дати права, але і відняти їх, якщо визнає це необхідним.

6. Природне право не тотожне чинному законодавству. Воно передбачає релігійно-метафізичні і морально-етичні основи, що надзвичайно розширюють і поглиблюють його юридичний зміст, пов'язують його з багатьма цінностями світової культури. Позитивне право ототожнює себе з чинним законодавством і тому може вважатися атрибутом цивілізації, а не культури.

7. Норми і принципи природного права вважають дуже необхідними для себе релігійні й етичні виправдання. Позитивне право демонстративно відмовляється від них. Воно обпирається на волю держави і переконане в необхідному і достатньому характері такої основи.

8. Нормативно-ціннісною межею прагнень для природного права служить вища справедливість, яка розуміється як уні¬версальний ідеал, що відповідає корінним підвалинам світо-порядку. Для позитивного права такою межею є інтереси держави.

9. Природне право невідривні від існування всієї цілісності нормативно-ціннісного континууму світової культури. Позитив¬не право сприймає себе як самодостатню частину, здатну існу¬вати автономно від цієї цілісності.

10. Природно-правове мислення — це здатність, яку мають філософський розум і метафізична інтуїція. Позитивно-правове мислення є здатністю теоретичного розуму, що не може виходити за межі розумових стереотипів юридичного позитивізму. Обидві моделі, природно-правова і позитивно-правова, народилися і сформувалися в умовах насамперед європейської цивілізації, є її плодами. У її ж контексті відношення між ними прийняло характер явно вираженої антитези. Це не було ви¬падковістю, а відбивало певні соціально-історичні реалії.