65

Філософія права

2.12. Нормативна «піраміда»

Норми права не підвішені в повітрі. їхня соціальна дієвість, здатність спонукати індивідів до законослухняної поведінки багато в чому обумовлені тим, що вони обпираються на більш давні і фундаментальні нормативно-ціннісні основи, які складалися протягом всієї історії світової цивілізації. Весь цей складний, багаторівневий нормативний комплекс можна представити у вигляді «піраміди».

В основі цієї нормативної «піраміди» знаходяться найдав¬ніші міфологічні табуальні «першонорми». Прямо пов'язані з глибинними сферами колективного й індивідуального несвідомого і їхніми архетипами, вони формулюють базові заборони на людожерство, на вбивства кровних родичів та інцест. їх цінніс¬не і значеннєве обгрунтування подане в змісті різноманітних архаїчних міфів народів світу.

Над ними надбудовується система релігійних норм, що вносять момент метафізичної абсолютності у механізм соціонорма-тивної регуляції за рахунок їх «прив'язки» до найвищого, абсолютного авторитета — Бога. Релігійні норми виявили здатність позбавляти індивідуальну свідомість від труднощів вибору в суперечливих ситуаціях з альтернативними можливостями, від спокус і спокушань порушити існуючі заборони.

На наступному рівні нормативності знаходяться моральні норми, що вимагають ставитися до кожної людини як до родової істоти, пов'язаної природними узами братерства з усім людським родом.

Далі йде рівень моральних норм. Тут кожна людина розгля¬дається як представник конкретних, локальних соціальних спільностей. Моральні норми вимагають від неї відстоювати не свою духовну автономію, а інтереси тих спільнот, до яких вона належить і чиїм заступництвом користується.

На ідеологічному рівні нормативної регуляції розташовують¬ся імперативи, що йдуть від держави та її інститутів, які вимага¬ють від громадян, щоб їхня практична і духовна діяльність була підпорядкована політичним цілям і завданням держави.

Увінчується ця «піраміда» системою правових норм, що юридично оформлюють всю сукупність раніше згаданих вимог,

втілюють їх у раціоналізовані розпорядження і заборони. У нормах права, а значить у їхніх гіпотезах, диспозиціях і санкціях присутній у «знятому» вигляді весь ціннісно-нормативний зміст даної «піраміди». Він не завжди очевидний, але, за певних зусиль, елементи табуального, релігійного, морального й ідеологічного характеру в них завжди можна виявити.

Жодна, навіть дуже деталізована правова система не в змозі ефективно функціонувати, якщо її зміст не обпирається на зміст інших рівнів нормативної регуляції. Якщо з актуальної соціонормативної сфери («піраміди») випадає або вилучається хоча б один із її рівнів, це негативно відбивається на ступені соціальної надійності правосвідомості і правопорядку:

Норми права

Ідеологічні норми

Норми моралі

Норми моральності

Релігійні норми

Архаїчні «першонорми»

2.13. Архаїчні «першонорми» табу

Слово «табу» має полінезійське походження. За його допомогою позначаються історично найбільш ранні вимоги-заборо-ни. їхні порушення у вигляді дій або слів передбачали найсуворіші покарання з боку богів або духів. Первісні люди вважали, що біля джерел табу стояли їхні давні предки. їхній авторитет надавав вимогам незаперечний характер вищої необхідності, невідривної від самого ладу буття, стану речей. Тому їхнє пору¬шення, як вважала архаїчна свідомість, повинно спричинити катастрофічні наслідки космічного масштабу. Щоб уникнути цих наслідків, первісний рід повинен був негайно покарати по¬рушника заборони або смертю, або вигнанням за межі роду. У противному випадку нещастя обрушилися б на всіх, покарав¬ши таким чином і винних, і безневинних.

Заборони табуального характеру мали абсолютний і загаль¬ний (у рамках роду) характер і не припускали ніяких виклю¬чень. У первісній свідомості було відсутнє їхнє мотивоване об¬грунтування. Його заміщала апеляція до традиції, чиї джерела втрачалися в глибині часів, і авторитету предків, які корилися заборонам-табу і заповіли всім нащадкам таку ж беззастережну покору.

Позитивна якість табу полягала в тому, що в них, крім ма¬гічних смислів, був присутнім цілком раціональний, доцільний зміст, що служить самозбереженню роду. Табу вводили існу¬вання давніх людей у жорсткі нормативні рамки, усередині яких їм було забезпечене виживання.

Давні табу виявилися тією початковою формою нормативної регуляції, з якої на наступних етапах розвитку цивілізації ви¬никли такі регулятивні системи, як релігія, моральність, мораль і право.

ТАЛІОН Таліон, на відміну від табу, що регулювали відносини між людиною і вищими, непідвладними їй силами, обслуговував від¬носини між людьми. Це була універсальна формула еквівалент¬ної відплати: «Життя за життя, око за око, руку за руку, збиток за збиток...»

Дана формула передбачала споконвічну рівність взаємодію¬чих сторін. Якщо одній з них завдавалася шкода, то відшкодо¬вана вона могла бути лише тією ж ціною, у тому ж розмірі.

На ранніх етапах розвитку людства таліон використовував¬ся в якості регулятивного засобу у всіх архаїчних, доправових співтовариствах. Безпосередньо прилегла до архаїки епоха «осьового часу» з її першими писемними пам'ятками культури, пов'язаними з іменами Гомера, Гесіода, Конфуція, ізраїльських пророків — авторів книг Старого завіту, зберегла різні варіанти формули таліона в давніх текстах.

Привабливість таліона полягала для давніх людей у тому, що він повною мірою відповідав їхньому почуттю справедливо¬сті. Можна, мабуть, говорити про те, що він мав архетипічну1 природу. Через нього глибинні нормативно-ціннісні структури, наявні в колективному несвідомому, виявляли себе на рівні соціальної практики.

Таліон підкоряв людські відносини нормативним началам і сам служив основою, з якої згодом виникла правова регуляція. Його своєрідність полягала в тому, що це була вторинна, реак¬тивна форма соціальної дії, яка була відповіддю на чиїсь дії, що вже відбулися і вимагають зустрічної активності. У ньому був відсутній ініціативний, трансгресивний початок, що змушував би людей виходити за межі наявних обмежень. Таліон завжди був обмежений нормативними рамками заданих умов: плата за зуб передбачалася зубом, за око — оком і т. д. Він не передбачав проявів додаткової ініціативи понад ту, що вже була задана об¬ставинами, тяжіючими над ситуацією. І це повною мірою відпо¬відало тому несвідомому почуттю відплатної справедливості, що домінувало в психіці давніх людей «доосьового» часу. Хоча символ справедливості у вигляді терезів, як і самі терези, не був відомий на ранніх етапах давньої історії, але принцип зрів¬новажування вже міцно укоренився в первіснородовій свідомості. І терези, і дзеркало, винайдені пізніше, стали очевидними, речовими втіленнями логіки рівновеликості двох сторін.

Архетипічно-несвідома природа таліона виключала потребу в мотивованому обгрунтуванні змісту еквівалентної відплати. Це був постулат, догмат з усіма ознаками абсолютності. Не ви¬падково в більш пізні часи, вже в умовах цивілізації аж до XX ст. противники насильства і смертної кари, які борються за пом'як¬шення кримінальних покарань, були змушені докладати вели¬чезні зусилля, щоб похитнути у суспільній свідомості принцип таліона і запропонувати замість нього більш цивілізовані, на їх¬ній погляд, юридичні й етичні формули покарання винних.

Саме архетипічна природа таліона дозволила йому стати в умовах «осьового часу» базовим принципом формування норма¬тивних систем релігійного, морального, природно-правового і позитивно-правового характеру. Про нього не можна говорити однозначно як про атрибут тільки якоїсь однієї з цих систем. Він у певному сенсі поза ними, тому що виник до них, будучи не тільки набагато давнішим за походженням, але і незрівнянно глибшим за розташуванням тих рівнів психіки, де локалізовані його структури.

Таліон — первинна форма упорядкованості міжлюдських відносин, що ввійшла в пізніші антагональні структури конвен¬ціальних відношень цивілізованих співтовариств, у тому числі у формули римської соціальної практики «даю, щоб і ти дав», «ти мені — я тобі», які по-своєму відтворювали принцип еквіва¬лентної відплати в новій редакції принципу еквівалентного об¬міну.

Універсальність таліона виявилася в його здатності регулю¬вати і ворожі, і дружні стосунки. І в тих, і в інших він виявляв себе як цивілізуюче начало, оскільки навіть у ситуаціях жорс¬токої ворожнечі і кровної помсти споруджував нормативно-об¬межувальний бар'єр на шляху вседозволеності. За його прямої участі помста строго нормувалася. І не в інтересах сторони, яка мстить, було порушувати принцип еквівалентності, оскільки в противному випадку вона сама повинна була перетворитися в об'єкт відповідної помсти в тому розмірі, у якому нею була пе¬ревищена міра належної відплати.

Щодо регулювання приятельських, антагональних відносин, то, вносячи в них нормативний елемент, сторони, однак, мали перед собою соціальний простір, відкритий для вільних ініціа¬тив конструктивного характеру. Сторона, яка проявила додат¬кову ініціативу і привнесла більше зусиль і більший матеріаль¬ний внесок у встановлення взаємин, мала право очікувати від іншої сторони аналогічної відповідної реакції. Таким чином, та-ліон, що не дозволяв порушувати міру еквівалентності в нега¬тивно-деструктивний бік, дозволяв це робити в позитивну сто¬рону, що привело до появи такого феномена, як потлач — зма¬гання дарувальників у великодушності.

Таліон увійшов у звичаєве право всіх цивілізованих народів і залишався там на перших ролях аж до виникнення писаних законодавств. У новоутворюваних системах права він продов¬жував зберігатися в якості еталонного, критеріального принци¬пу, що надавав їм нормативної однаковості у світлі вихідних уявлень про відплатну справедливість.

У наступні століття соціальна практика припускала три ос¬новні можливості відносно принципу еквівалентної відплати. Перша — це суворе дотримання таліона у всьому обсязі супут¬ніх йому вимог. Друге — відступи від таліона в напрямі поси¬лення вимог до судово-кримінальної практики. Вони характерні для легістських тенденцій, коли покарання ставали не пропор¬ційні провинам і злочинам. Третє — відхилення від вимог таліо¬на у бік пом'якшення покарань. Ця тенденція, що виникла в європейських державах у XVIII ст., досі продовжує повільно, але неухильно набирати силу.