2.17. Норми права

Правові норми є одним із найважливіших засобів по забез¬печенню соціального порядку і по наданню суспільним відноси¬нам цивілізованого характеру. Вони покликані оберігати інди¬відів, суспільство, державу від найбільш небезпечних видів зла, від сваволі і насильства.

Якщо в науці найвиразніше виражене інтелектуальне нача¬ло, у мистецтві — художнє, то в праві — вольове. Право висту¬пає як воля вищих світських авторитетів, втілена в їхніх влад¬но-регулятивних акціях, у системі норм і законів, спрямованих на підтримання суспільного порядку.

Особливість соціально-вольового начала полягає в тому, що в ньому домінує пафос повинності. Вищі світські авторитети, і в першу чергу держава, не схильні приймати соціальну дійсність як деяку застиглу даність. Вони постійно пред'являють до неї різноманітні вимоги, енергійно наполягають на їхньому вико¬нанні, прагнуть підкорити своїй волі і тримати під постійним контролем найважливіші прояви суспільного життя. Це дозво¬ляє говорити про те, що право має не тільки вольовий, але і вла¬дний характер. Підпорядковуючи своїй волі громадян, воно не тільки вимагає, щоб його приписи виконувалися, але і вміє до¬могтися їхнього виконання. Для цього воно має у своєму розпо¬рядженні апарат примусу, що контролює дотримання правових норм і карає за їхнє невиконання.

Кожна правова норма, будучи результатом активної нормо-творчої діяльності соціальних суб'єктів, має трьохелементну структуру і складається з гіпотези (умов дії норми), диспозиції (зміст правил належної, необхідної соціальної поведінки) і сан¬кції (зміст заходів впливу, застосовуваних до суб'єктів, що не підкоряються вимогам даної норми).

Як форми належного, правові норми перебувають у сферах суспільної й індивідуальної правосвідомості, кожна з яких має свої структурно-змістові особливості. Так, суспільна право¬свідомість містить у собі повсякденну, офіційну і теоретичну.

1. Повсякденна правосвідомість — це уявлення широких мас про принципи звичаєвого права, про владні функції держа¬ви, юридичні закони, систему судочинства і наявну в їхньому змісті і діяльності міру справедливості.

2. Офіційна правосвідомість складається із сукупності всіх нормативно-юридичних розпоряджень, що походять від верхо¬вної влади і вимагають від громадян певних форм соціальної поведінки.

3. Теоретична правосвідомість — це сукупність функціону¬ючих у суспільстві юридичних, філософських, соціологічних, етичних і політико-ідеологічних доктрин, створюваних вчени-ми-теоретиками й ідеологами для раціонального обгрунтування існуючих правових вимог.

На рівні суспільної, насамперед теоретичної, правосвідомос¬ті здавна існують два напрями — природно-правовий і позити¬вно-правовий.

Природне право (jus naturale) виходить із припущення, що правові норми обпираються на універсальні, загальнолюдські цінності і мають абсолютно-зобов'язуючий, безапеляційний ха¬рактер. Вони укорінені в самому устрої світопорядку, у природі речей і в людській природі. їхніми джерелами є або божествен¬на мудрість Творця, або природна гармонія світобудови, або до¬сконалість людського розуму як найзначнішого з творінь при¬роди.

Норми природного права покликані захищати ті права люди¬ни, які обумовлені особливостями її природи. Це право на життя, продовження роду, спілкування, активне самоствердження, вла¬сність, особисту гідність, вільне волевиявлення, свободу совісті, думки, слова. Природно-правові доктрини передбачають, що всі ці права є безумовним надбанням людини і дані їй вже самим фактом її народження й існування як людини.

Позитивне право (jus civile) розглядається як штучне утво¬рення цивілізації, як прояв владної волі конкретних соціальних суб'єктів, передовсім держави. Норми позитивного права мають не абсолютний і універсальний, а відносний і локальний, змін¬ний в історичному часі і соціальному просторі характер.

Природне і позитивне право є не взаємовиключними, а вза¬ємодоповнюючими одне одного нормативними системами. При¬родно-правові принципи задають нормотворчості у сфері пози¬тивного права основні цілі і нормативно-ціннісні орієнтири, обу¬мовлені моральними «надзадачами», на які державам необхідно орієнтуватися в сучасному і майбутньому.

Норми права в їхній зобов'язуючій формі містяться не тіль¬ки в суспільній, але й в індивідуальній правосвідомості, що яв¬ляє собою сукупність духовно-інтелектуальних, емоційно-по¬чуттєвих і вольових властивостей, які дозволяють людині іс¬нувати в складній системі наявних, реальних правовідносин, адаптуватися до них, користуватися їхніми перевагами і під¬тримувати їхню стабільність власними духовно-практичними зусиллями.

Виступаючи в якості здатності і готовності суб'єкта до законослухняної поведінки, правосвідомість передбачає:

а) розуміння суб'єктом об'єктивної необхідності в правовій

оформленості й упорядкованості соціальних відносин;

б) впевненість у здатності права і закону забезпечити нале¬

жний соціальний порядок;

в) повагу до авторитету законної влади;

г) усвідомлення і почуття відповідальності перед необхідніс¬

тю дотримання норм права;

д) наявність досить сильної волі, що дозволяє суб'єкту про¬

тистояти зовнішнім впливам і внутрішнім спокусам, що штов¬

хають його на шлях правопорушень.

Стабільний цивілізований правопорядок не може триматися на одному лише зовнішньому примусі. Більш надійним його оплотом служить розвинена, зріла правосвідомість громадян. Тому цивілізовані держави зацікавлені в створенні умов, необ¬хідних для розвитку духовно багатих індивідуальностей і для захисту їхніх прав і свобод. У свою чергу, особистість із розви¬неною правосвідомістю схильна розглядати свої свободи і права як необхідну умову її цивілізованих, тобто наповнених взаємо¬повагою і взаємною відповідальністю відносин із державою.