4.6. Сутність людини

Людина не одномірна, і на неї не можна дивитися лише крізь призму чогось одного — її вітальності, соціальності або духовності. Вона являє собою одночасно і те, і друге, і третє, разом узяті. Складаючи єдиний комплекс у межах людської іс¬тоти, вони взаємопроникають одне в одне. Взаємодії між ними породжують безліч різноманітних протиріч, що наповнюють людське буття непідробленим драматизмом. Ці протиріччя по¬збавляють людину спокою, направляють уперед, не дозволяють зупинитися, застигти і закосніти, вимагають, щоб вона постійно шукала засоби і способи їхнього вирішення.

Але якщо людина настільки багатогранна і суперечлива, то в чому ж полягає її сутність? Мислителі різних епох були схи¬льні до того, щоб зводити сутність людини до якогось одного із зазначених нами антропологічних вимірів. Так, для Гегеля, на¬приклад, сутністю людини була духовність. Маркс зводив її ви¬нятково до соціальності. А Фрейд ототожнив її з вітальним і, зо¬крема, сексуальним началом. Але людина складніша, змістов¬ніша, багатша за будь-яке з цих начал. її сутність не вміщається в якесь одне з них.

Для того, щоб з'ясувати, де ж вона все-таки перебуває, зга¬даємо одне з найвизначніших відкриттів світової філософської думки, яке увійшло до її золотого фонду з часів Геракліта і Лао-цзи: сутність предмета розкривається у внутрішніх протиріччях цього предмета. Симптоматичне твердження іншого мислителя «осьового» часу Арістотеля, про те, що «сутність є в первинно¬му смислі суще, тобто не в певному відношенні суще, а безумовно суще»1.

Людина своєю практичною і духовною діяльністю сама бере участь у формуванні своєї сутності. Вона не вторгається ззовні і не вкладається в неї у вигляді деякої заданої наперед структу¬ри, а формується на основі протиріч між зовнішніми причинни-ми і внутрішніми, самодетермшаційними силовими векторами. Якщо перші встановлюють різні межі і границі людському існу¬ванню, то другі примушують людину прагнути до подолання ззовні прокладених обмежень, змушують вишукувати все нові форми самореалізації і способи самоствердження.

Перефразуючи Гете, можна сказати, що людська сутність не має ні ядра, ні оболонки. Вона не корениться виключно у від¬ношеннях людини з дійсністю або в глибинах її суб'єктивного «Я». Вона — усе відразу, тобто і зовнішнє, і внутрішнє, об'єкти¬вне і суб'єктивне. Вона там, де відбувається возз'єднання, вза¬ємопроникнення зовнішнього світу і внутрішнього «Я». Це особлива соціокультурна реалія, що вміщає в собі весь універсум, усе те, що складає змістовно-значеннєвий контекст буття лю¬дини.

Здатність людини виходити за власні межі, перетворювати¬ся в щось більше в порівнянні з тим, чим вона була у будь-який із моментів, передуючих сучасному, робить її сутність мінли¬вою величиною. Перетворюючись у «своє інше», вона виявляє здатність як до самозростання, так і до самозменшення і згор¬тання. Двоїста схильність людини до сходження на більш високі щаблі розвитку і до опускання на нижчі, постійна присутність цих двох можливостей і супутні їм драматичні перипетії духов¬но-практичного існування складають основу родової сутності людини або, образно кажучи, горно, у якому йде її виплавка.

У цьому сенсі безумовні, вихідні, первинні основи людського буття — його сутнісні протиріччя. Іншими словами, сутність людини треба шукати не в її вітальності, соціальності або ду¬ховності, а в протиріччях між ними. Тоді виявляються три типи сутнісних протиріч:

а) між вітальністю і соціальністю",

б) між соціальністю і духовністю;

в) між вітальністю і духовністю.

Це основні протиріччя людської сутності і людського існу¬вання, завдяки яким пульсує внутрішнє і зовнішнє життя лю¬дей. Там, де вони ніяк не виявляються, людина практично мер¬тва і вже не дає ніяких підстав для того, щоб говорити про неї саме як про людину, тобто відчуваючу, мислячу і трансцендую-чу істоту.

Людина не в змозі існувати тільки в якійсь одній з трьох іпо¬стасей, її призначення полягає в тому, щоб жити одночасно трьома життями й у повноті кожного з них, вміщеній в єдиній істоті, бачити вищий смисл і вище щастя свого буття.

Людина не вміщується ні у вітальність, ні в соціальність, ні в духовність. її сутність зосереджена в тих протиріччях, що ро¬зігруються між ними, і в тому єднанні трьох настільки різних начал, яке народжується й існує, незважаючи на всі колізії.