Розділ 4 філософсько-правова антропологія

4.1. Необхідність «антропологічного повороту» у правомисленні

Існує чимало робіт по теорії права, у яких практично відсут¬ня тема людини. Домінування соціоцентричних, державоцєнт-ричних установок, які передбачають, що ціле завжди важли¬віше за частину, а держава незрівнянно значніша за громадя¬нина, не залишає місця для антропологічної проблематики. Не можна не помітити, що юристи, правознавці вкрай рідко звер¬таються до питань, пов'язаних з обговоренням уявлень про природу і сутність людини. А тим часом, правова реальність іс¬нує не сама по собі, а усередині великого антропологічного кон¬тексту. Тому правомисленню необхідний «антропологічний по-зорот», який дозволяє вийти через теоретичні лабіринти вже не до держави і норм, не до права і законів, а до людини як онтоло-тічно первинної реалії. Теорія і філософія права потребують до¬слідницького, методологічного антропоцентризму, що дозво¬лить, з одного боку, глибше проникнути в сутність права через пізнання природи людини, а з іншого боку, допоможе краще зрозуміти природу людини через пізнання сутності права.

Антропологічні передумови існування правової реальності мають як негативний, так і позитивний характер. Те, що людь¬ми рухають властиві їхній природі стихійні пристрасті і розріз¬нені інтереси, які штовхають їх до конфліктів, злочинів і воєн, — пе непорушна онтологічна реалія. Але настільки ж реально і те, що люди невпинно шукають, знаходять і ефективно використо¬вують найрізноманітніші засоби по врегулюванню стихійних проявів своєї природи, по підпорядкуванню її началам порядку організованості, цивілізованості, культури. Силам руйнування протидіють сили порядку, моралі, права. Джерела тих й інших — у самій людині, в особливостях її природи.

4.2. Суперечливість людини

Людська природа надзвичайно складна. Сучасна наука стверд¬жує, що людину не можна вважати остаточно завершеним про¬дуктом еволюції. Не є вона також і дійсною подобою Бога. Вона ще має нею стати у віддаленому майбутньому. Вона перебуває у русі, і з нього згодом безсумнівно повинно виникнути щось більш досконале і гармонічне. А поки вона — лише проміжна ланка між мавпою і справжньою Людиною. Звідси вся супереч¬ливість її натури, здатність бути низькою і великою, злочинцем і праведником, породженням зла і геніальною особистістю. Одні властивості натури направляють людину вгору, а інші пере¬шкоджають цьому, штовхаючи її до зла, насильства, злочинів.

Людина — активна істота: вона шукає, вибирає, орієнтуєть¬ся, діє, пристосовується до обставин або змінює їх відповідно до своїх потреб, створює предмети, яких немає в природі, формує взаємини, оточує себе особливим, штучним середовищем і сама час від часу його руйнує, щоб потім з новими силами братися за його відтворення й удосконалювання. Наслідками її безустан¬них зусиль стають не тільки зміни навколишнього світу, але й істотні зміни в ній самій. Накопичуваний з розвитком цивіліза¬ції соціокультурний досвід збагачує внутрішній світ людини. ї: «Я» стає все складнішим і багатовимірнішим, набуває нові, до¬даткові грані, що дозволяють їй не тільки успішно виступати в якості творця, але і з дивовижною винахідливістю конструюва¬ти смертоносні знаряддя знищення собі подібних.

Головна особливість людського буття, яка відрізняє його від існування інших живих організмів, полягає в тому, що воно протікає одночасно в природі, соціумі і культурі. У природі лю¬дина веде вітальне (від лат. vitalis — живий, життєвий), приро¬дно-органічне існування. У соціумі з його економічними, по¬літичними, правовими, ідеологічними й іншими сферами вона веде життя соціальне. І, нарешті, у культурі, у світі духовних цінностей релігійного, морального, художнього, філософського характеру вона живе духовним життям. Для цього потрійного й у той же час єдиного у своїй нерозривності існування у людини є тіло, організм, які живуть під владою природної, натуральної необхідності, особистість як цілісність тіла і духу, що най¬більш повно виявляє себе в соціальному житті, і дух, або надо-собистість.

Людське «Я» єдине і водночас багатогранне. Ця багатогран¬ність виявляється в існуванні його трьох головних іпостасей — зітальної, соціальної і духовної. Перша забезпечує зв'язок лю¬дини з усім живим на землі, друга — з суспільством, третя — з вищими духовними началами культури. Жодна з них не може бути безболісно відсічена від людини. У їхньому органічному поєднанні, у їхній неподільності і незлитті полягає унікальність ЛЮДСЬКОЇ ІСТОТИ.

Можна говорити про те, що у людини не одне, а, щонаймен¬ше, три «Я», для кожного з яких існують свої кращі цінності, на які воно орієнтовано в першу чергу. Для вітального «Я» це на¬самперед цінності матеріального життєзабезпечення, для соціа¬льного «Я» — цінності суспільного самоствердження, для духо¬вного «Я» — цінності (ідеї, принципи, образи) етичного, релігій¬ного, філософського характеру, які дозволяють відшукувати вищі життєві орієнтири.

Кожне з трьох «Я» здатне виступати самостійною причи¬ною, яка примушує людину робити ті або інші дії, що дозволяє гозорити про самодетермінацію її поведінки. Три види спону¬кань, імпульсів, мотивів можуть зіштовхуватися між собою, су¬перечити один одному і породжувати різноманітні драматичні колізії її внутрішнього і зовнішнього життя. Але вони ж можуть зливатися в єдиний силовий вектор, дозволяючи людині пере¬слідувати свої цілі з максимальною енергією і рішучістю.

Усі три антропологічні іпостасі по-своєму виявляють себе в правовому просторі. Кожна має власну логіку існування і роз¬витку, що незмінно відбиваються на логіці розвитку правосвідо¬мості і правовідносин. Протиріччя між ними створюють весь спектр правових, деліктних і кримінальних колізій.

Абсолютна більшість здійснюваних людьми злочинів, обу-у. озлена тим, що вони виявляються не в змозі справитися з власними внутрішніми протиріччями, не знаходять оптимальних, соціально схвалюваних шляхів, засобів і способів їхнього ви¬рішення. І навпаки, добропорядна і законослухняна поведінка з усіма ознаками цивілізованості і культури — це, як правило, результат того, що людина успішно скористалася уроками сус¬пільства, наданими їй в процесі набуття нею виховання й освіти, і сама доклала достатньо духовних і практичних зусиль. щоб знайти і застосувати на ділі методи вирішення сутнісних протиріч свого буття.