96. Становлення і розвиток судово-прокурорської системи в Україні в 1921-1929 р.Р.

Нова економічна політика вимагала перебудови судової системи. Правовою основою судової реформи стала постанова ВУЦВК від 16 грудня 1922 року, яка затвердила «Положення про судоустрій УСРР». Цей документ був майже точною копією «Положення про судоустрій РСФРР» від 31 жовтня 1922 року.

Згідно з положенням в Україні створювалась єдина система судових органів: народний суд, губернський суд, Верховний Суд УСРР.

Тимчасово дозволялась діяльність воєнних трибуналів, - в справах про злочини протии Червоної Армії; воєнно-транспортних трибуналів – про злочини на транспорті; особливих трудових сесій народних судів – у справах про злочинні порушення Кодексу законів про працю; земельних комісій – в земельних справах; арбітражних комісій – в справах про спори між державними організаціями відносно майнових прав.

Народний суд був головною ланкою судової системи і діяв у складі постійного нардного судді або постійного народного судді і двох народних засідателів.

У 1924 році приймаються загальносоюзні «Основи судоустрою Союзу РСР і союзних республік». У зв’язку з переходом на триступеневу систему управління ХІ Всеукраїнський з”їзд Рад 23 жовтня 1925 року затвердив нове „Положення про судоустрій Української СРР”, за яким судова система прийняла такий вигляд: народний суд, окружний суд, Верховний Суд УСРР.

Положення регламентувало не тільки організацію і діяльність судових органів, але й прокуратуру, слідчіх, колегії захисників, нотаріату тощо.

Державна прокуратураУСРР була створена за зразком прокуратури РСФРР. „Положення про Прокурорський нагляд” було прийняте ВУЦВК 28 червня 1922 року. Воно передбачало створення державної прокуратури УСРР як відділу в складі наркомату республіки. Згідно „Положення про судоустрій Української СРР” державна прокуратура УСРР залишалася у складі Наркомюсту УСРР. Нарком юстиції був одночасно і генеральним прокурором республіки. Він здійснбвав загальне керівництво відділом прокуратури округів, які безпосередньо підпорядковувалися генеральному прокурору УСРР. Положення 1925 року визначало права і обов’язки прокуратури УСРР в цілому і кожного її окремого органу.

97. Органи селянського управління і суду за реформою 1861 року в Російській імперії.

До 1861 р. селяни розподілялись на кріпаків та державних, які виконували державні повинності. Кріпосні селяни відбували панщину, платили оброк і в усьому залежали від пана. 19 лютого 1861 р. оголошено маніфест Олександра II про скасування кріпацтва. Селяни ставали особисто вільними. Селяни мали право самостійно вирішувати свої сімейні й господарські справи, але селяни на довгі роки залишалися економічно залежними, бо до викупу землі-наділу селянин не могли скористатися правами. Вони сплачувати подушну подать, несли державні повинності.Селянська реформа запровадила сільське й волосне самоврядування: органами селянського самоврядування були=сільський схід (компетенція обмежена: вибір сільськ. адміністрації, перерозподіл земель, повинностей в сільск. громаді, розгляд сімейних суперечок) і обраний ним староста (скликав сходи, організовував виконання рішень, наглядав за шляхами, мостами)=волосний схід (обирав волосного старшину, склад волосного суду, вирішував господарські питання), волосний старшина (забезпечував громадський порядок і спокій),=волосний суд (складався з 4-12 суддів, розглядав цивільні справи між селянами, якщо сума позову не перевищувала 100 кар. ( з 1889 – 300 крб, а також дрібні кримінальні справи).З метою координації стосунків між селянами й поміщиками створено інститут мирових посередників, який існував до 1889 р. , на заміну йому прийшов інститут земських начальників, які отримали широкі адміністративно-судові повноваження щодо селян (затверджували рішення селянських установ, призначали покарання селянам). За місцевими поміщиками залишалося право скликання сільського сходу.За земською реформою селяни обирали своїх представників до земських установ.Селянська реформ, за соціально-економічним змістом була буржуазною і проводилася в інтересах дворянства. Розширення прав селян здійснювалось під керівництвом голови ради міністрів П.Столипіна, і отримало назву „столипінських реформ”.