40. Розкрити зміст і дати юридичну оцінку документу «Привілеї шляхти» 1654 року.

Складне політ. та економ. становище гетьманської держави, загроза відновлення польського панування призвели до пошуку можливості переходу під опіку Московської держави. У 1653 р. прийнято рішення Земського собору Московської держави про взяття під опіку Війська Запорізького. У січні 1654 р. в Переяславові ухвалено рішення Загальновійськової Генеральної ради про перехід під протекторат Москви на правах автономії. Умови такої автономії визначені Березневими статтями.

Березневі статті це статті та царські жалувані грамоти, якими обмінялися російська та українська сторона під час укладення договору (11 статей „Березневі чи Московські статті 1654” та 3 царських жалувані грамоти: війську Запорозькому, козацькій старшині, та про передачу Гетьману Чигиринського староства).

Договір передбачав, що: =Україна вступила під протекторат Москви на правах автономії, статус якої визначала Москва.=Гетьман залишався главою України, вибирався козаками, але мав присягнути на вірність цареві =На Україні зберігалися суспільний лад, порядок управління, система права, судова система, права та привілеї для козаків та шляхти.

“Привілей шляхті” були додатком до основного договору та визначали привілеї, які надавалися шляхті, зокрема дозволяли залишали наявні вільності, права і привілеї, вірно служити, вільно жити, вибирати старших з поміж себе до судових органів, вільно володіти власними маєтками тощо.

41. Законодавчий процес, передбачений в Конституції Пилипа Орлика (1710 р.)

Конституція Пилипа Орлика складається з преамбули та 16 статей. В тексті документа її автори називають Українську державу Україною, Малою Руссю, Військом Запорізьким. Згідно з конституцією, законодавча влада надається Генеральній Раді (парламенту), до якої входять генеральні старшини, цивільні полковники від міст, генеральні радники (делегати від полків з людей розважливих і заслужених), полкові старшини, сотники та представники від Запорозької Січі (ст. 6). Генеральній Раді належало працювати сесійно, тричі на рік — в січні (на Різдво Христове), квітні (на Великдень) і жовтні (на Покрову). На своїх зборах Генеральна Рада розглядає питання про безпеку держави, спільне благо, інші громадські справи, заслуховує звіти гетьмана, питання про недовіру йому, за поданням гетьмана обирає генеральну старшину.

Таким чином, було закладено певну форму постійного парламентаризму, — хоча і з епізодичними сесійними зборами, на відміну від традиційних для Гетьманщини чорних (загальних військових) та дорадчих старшинських рад. Таке утворення мало на меті контроль за діяльністю виконавчої влади. Вперше було передбачено введення до законодавчого органу виборних представників від полків (адміністративно-територіальних одиниць) та Запорозької Січі. Проте норми їхнього представництва у конституції не було встановлено. Через процедуру виборності генеральної та іншої старшини конституція частково успадкувала та унормувала звичаєву практику загального козацького (народного) безпосереднього парламентаризму Запорозької Січі, запровадивши парламентаризм представницький і забезпечивши при цьому незалежне становище обранців від волі гетьмана. У період між сесійними зборами Генеральної Ради її повноваження виконував гетьман разом із Радою генеральної старшини (ст. 6). Ці інститути уособлювали найвищу виконавчу владу. Проте абсолютистські можливості гетьмана і його владні повноваження було суттєво звужено (статті 6, 7, 8). Гетьмана було позбавлено права розпоряджатися державним скарбом та землями, проводити власну кадрову політику, вести самостійну зовнішню політику, створювати адміністрацію, яка була б підпорядкована особисто йому, карати винних. На період виконання служби гетьманові для його поважного стану надавалися рангові маєтності з чітко визначеними прибутками.