Революції 1917 року в Росії та громадянська війна. Політика « Воєнного комунізму». Неп

Російська революція 1917 року. В Росії революція відбулася в лютому 1917 р. Вона не була швидкоплинним епізодом історії, а стала подією, яка поступово й неминуче визрівала в суспільстві.

Причини лютневої революції 1917р. - воєнні поразки, господарча розруха,розлад фінансової системи,падіння авторитету царизму,нерозв’язаність аграрного та національного питань,прагнення економічно сильної буржуазії захопити владу.

З перших днів війни в Росії почав посилюватися робітничий рух. Постійним явищем стають страйки. Не вщухають селянські заворушення. Революційні настрої посилюються в армії. Про революційну кризу свідчить і національно-визвольна боротьба пригноблених народів у царській Росії.

Але не тільки народні маси були незадоволені політикою царату. Буржуазія також все більше переконувалась у нездатності царського уряду не тільки вести переможну війну, а й справлятися зі зростаючим революційним рухом. Лідери буржуазії, довідавшись про плани царської кліки укласти сепаратний мир з Німеччиною, розігнали Державну думу, вирішили шляхом державного перевороту змінити бездарного царя і замість Миколи II посадити на трон його сина Олексія, а регентом зробити брата царя Михайла.

У лютому 1917 р. безперервно проходили страйки, демонстрації, мітинги. Вирішальне значення мали події в Петрограді, де могутня хвиля виступів вилилася в політичний страйк, який 26 лютого переріс у повстання. Робітники, солдати і матроси столичного гарнізону 27 лютого 1917 р. здобули перемогу. В Петрограді почалася революція, яка скинула царат.

Після падіння царату першорядним було питання про владу. В перебігу самої революційної боротьби стали створюватися ради. У Петрограді перше засідання ради робітничих депутатів відбулося увечері 27 лютого. 1 березня зібралася Московська рада. Протягом кількох днів ради було створено в багатьох містах Росії. Поряд з радами робітничих депутатів утворювалися ради солдатських депутатів. Ради відразу стали діяти як органи влади: вони ліквідовували поліцію і царські судові органи, створювали робітничу міліцію, закривали чорносотенні газети і т. д. Петроградська рада видала наказ № 1, що вимагав негайно покінчити зі старими порядками в армії.

Проте водночас відбувалося оформлення ще однієї влади. Депутати Державної думи поспіхом утворили для «відновлення порядку і створення нового уряду» Тимчасовий комітет Державної думи на чолі з М. Родзянком. Про створення уряду без санкції Петроградської ради цей комітет не міг і думати. І тільки після переговорів між делегаціями виконкому Петроградської ради і думського комітету 2 березня 1917 р. було оголошено про утворення Тимчасового уряду.

Тимчасовий уряд одержав і повноваження фактично скинутого царя. 2 березня Микола II підписав указ про призначення Г. Львова головою Ради міністрів.Пізніше-О.Керенський.

Так в Росії виникло двовладдя: своєрідне переплетення двох влад — Тимчасового уряду та рад робітничих і солдатських депутатів.

Співіснування двох влад не могло бути тривалим і неминуче мало закінчитися перемогою однієї з них, що і сталося в липневі дні 1917 р. 18 червня Тимчасовий уряд віддав наказ про наступ на фронті, який провалився. У відповідь на це в Петрограді почались стихійні антиурядові виступи, а 4 липня відбулася величезна демонстрація під гаслом «Вся влада Радам». Тимчасовий уряд застосував зброю. Двовладдя в країні закінчилося на користь Тимчасового уряду, придатком якого тепер стали ради.

Кінець двовладдя унеможливив перехід влади до рад мирним шляхом. Нову тактику боротьби за перемогу соціалістичної революції затвердив VI з'їзд РСДРП(б) (26 липня — 3 серпня 1917 р ) який взяв курс на збройне повстання.

Рішення VI з'їзду РСДРП(б) було покладено в основу всієї і діяльності партій більшовиків з підготовки і проведення збройного повстання. На засіданнях ЦК РСДРП(б) 10 і 16 квітня було вирішено організаційні і технічні питання, пов'язані з підготовкою повстання. ЦК утворив Військово-революційний центр і керівництва збройним повстанням, а його штабом став Петроградський військово-революційний комітет.

Перевага революційних сил, які боролися за владу, була зумовлена активною діяльністю більшовиків, а також тим, що широкі маси переконалися в необхідності докорінних перетворень у країні. Саме це й забезпечило швидку перемогу збройного повстання під час вирішальних подій у ніч з 24 на 25 жовтня 1917 р. Уже на 10-у годину ранку 25 жовтня Петроградський військово-революційний комітет у зверненні «До громадян Росії!» зміг заявити про повалення Тимчасового уряду і перехід влади до Військово-революційного комітету Петроградської ради.

У ніч з 25 на 26 жовтня II Всеросійський з'їзд рад оголосив про перехід усієї влади в країні до рад робітничих, солдатських і селянських депутатів, а 26 жовтня прийняв декрети про мир і про землю. І, нарешті, з'їзд обрав Всеросійський центральний виконавчий комітет (ВЦВК) і утворив Раднарком — уряд, в якому всі 15 наркомів були більшовиками.

Перші перетворення Радянської влади: Декрет про мир, про землю,Ліквідація Синоду,станів,зрівняння в громадянських правах чоловіків і жінок, відокремлення церкви від держави,створення міліції,створення Червоної армії,8-годинний робочий день,проголошувала вільний розвиток націям.

Громадянська війна в Росії. Найбільшим випробуванням для радянської Росії стала громадянська війна. Глибинні причини цієї війни коренилися в тій прямолінійності, з якою більшовики поділяли людство на експлуататорів і експлуатованих, на капіталістів і пролетарів. Саме такий поділ світу за класовою ознакою був зумовлений прагненням якнайшвидше покінчити з класовими супротивниками, які, природно, чинили стійкий опір. А також: політика воєнного комунізму, мир з Німеччиною,конфіскація земель для бідноти,бажання поміщиків і буржуазії повернути владу,низький рівень політичної культури,відсутність демократичних традицій.

Громадянська війна могла б закінчитися порівняно швидко, оскільки радянська влада мала кількісну перевагу. Однак внутрішні антирадянські сили одержали велику підтримку в особі інтервентів Унаслідок цього відбулося об'єднання інтервентів і скинутих революцією представників панівних класів.

Радянська влада вистояла, здобувши перемогу в цій війні.

Причини поразки білого руху:спроба відновити ненависний царський режим,війна з національними рухами(за едину та неделимую Росию)

Наслідки війни:значні руйнації,епідемії,голод,терор,12-15 млн.загиблих,2млн.еміграції.

Політика «Воєнного комунізму». Важким тягарем лягали на населення заходи «воєнного комунізму»: націоналізація не тільки великої, а й дрібної промисловості, ліквідація ринкових відносин, продрозкладка, загальна трудова повинність тощо. У багатьох випадках заходи позаекономічного примусу набували характеру воєнного насильства або жорсткої карної репресії.

Примушування взагалі розглядалось як універсальний засіб вирішення усіх завдань. Як підкреслював Л. Троцький, «якраз на примусовій суспільно-обов'язковій праці і стоїть усе радянське будівництво». Страшним лихом для селян була продрозкладка, під час якої вилучався увесь хліб, без урахування жодних норм. Наслідком такої політики стали селянські виступи і повстання.

Нова економічна політика. Закінчення громадянської війни дало змогу розпочати відновлення народного господарства. Це було дуже важким завданням.

У грудні 1920 р. VIII Всеросійський з'їзд рад затвердив перший перспективний план відновлення народного господарства. Проте спроба вирішити це завдання шляхом продовження і в мирних умовах політики «воєнного комунізму» була приречена на провал. Селянські виступи, страйки робітників, заколот у лютому 1921 р. м Кронштадті свідчили про те, що цю економічну політику треба змінювати.

Відродження економіки слід було розпочинати з відновлення сільського господарства. Проект постанови «Про заміну розкладки натуральним податком» було розглянуто і затверджено X з'їздом партії в березні 1921 р. Це рішення знаменувало початок переходу до нової економічної політики (НЕП), перший крок до відмови віл політики, заснованої на воєнно-комуністичній доктрині.

Уведення продподатку викликало й інші зміни. Селянам було дозволено здавати землю в оренду, використовувати найману працю, після сплати податку вільно продавати на ринку надлишки своєї продукції. Торгівля, отже, ставала основною формою господарських зв'язків між містом і селом. Це в свою чергу означало розвиток товарно-грошових відносин.

Ще одним важливим напрямком НЕПу було відродження промисловості та транспорту. Стратегію відбудови промисловості було розроблено в прийнятому 9 серпня 1921 р. Наказі Раднаркому про втілення в життя засад нової економічної політики. Передбачалося зосередити в руках держави управління великими підприємствами, передати в оренду дрібні підприємства. В державній промисловості ліквідувалася надмірна централізація, скасовувалися головкоми, більшу самостійність одержували окремі підприємства.

Необхідно було також подолати дефіцит бюджету і зміцнити фінанси. У жовтні 1922 р. поряд із радянськими грошовими знаками, які знецінювалися, було випущено в обіг забезпечені золотом банківські білети — червонці. У 1924 р. грошова реформа завершилася успішно, червонець став єдиною валютою.

Незабаром стали помітними перші успіхи НЕПу. Врожай 1922-1923 рр. задовольнив основні потреби країни, а до 1925 р. завершилась в основному відбудова сільського господарства. Відновлювалися продуктивні сили в промисловості. Найбільш швидко розвивалася легка промисловість. Оживали металургійні підприємства, відновлювався транспорт, зростав видобуток вугілля, нафти.

Незважаючи на явні успіхи НЕПу, серед політичного керівництва країни було чимало тих, хто не визнавав НЕП, вважаючи його необгрунтованим відходом від революційних завоювань, поступкою капіталізму. Й. Сталін та інші прихильники воєнно-комуністичної ідеї всіляко гальмували НЕП. Згодом усе більшу роль при цьому видігравали прибічники силових методів управління народним господарством. У 1927 — 1928 рр. з НЕПом фактично було покінчено. Замість закупівель на ринку став запроваджуватись конфіскаційний метод хлібозаготівель. В економічне життя повертаються реалії епохи громадянської війни: заборона торгівлі, карткова система розподілу продуктів та ін.