Напад Німеччини на срср. Воєнні дії в середині 1941-1942 років. Створення антигітлерівської коаліції.

Воєнні дії у середині 1941-1942 років. 22.06 1941 Німеччина вчинила напад на Радянський Союз. 1941 - 942 років План «Барбаросса» почав діяти.

Відповідно до цього плану, який було затверджено Гітлером 18 грудня 1940 р., передбачався розгром Радянського Союзу в перебігу однієї короткочасної («блискавичної») кампанії (7—8 тижнів) ще до того, як буде закінчена війна проти Великої Британії. Основними стратегічними об'єктами було визнано Ленінград, Москву, центральний промисловий район, Донбас. Три армійські групи «Північ», «Центр» і «Південь», сформовані для нападу на СРСР, налічували 190 дивізій. Услід за Німеччиною у війну проти СРСР вступили Італія, Румунія, Словаччина, Угорщина і Фінляндія.

22 червня війська гітлерівської Німеччини перейшли радянський державний кордон від Північного Льодовитого океану до Чорного моря і почали стрімко просуватися углиб території СРСР. Не витримавши ударів противника, радянські війська змушені були відступити. Напад нацистської Німеччини поставив радянські збройні сили у виключно тяжке становище. Радянське вище командування не уявляло у повному обсязі катастрофічної ситуації, в якій опинилася Червона Армія, і в перший же день війни вирішило завдати німцям відповідного удару. Увечері 22 червня нарком оборони С. Тимошенко дав директиву Північно-Західному, Західному і Південно-Західному фронтам перейти у наступ, розгромити противника і перенести військові дії на ворожу територію.

Однак виконати таку директиву збройні сили СРСР не змогли. Навпаки, серйозні прорахунки Сталіна, неспроможність вищого військового командування (К. Ворошилов, С. Буденний, С. Тимошенко) привели до величезних втрат і відходу Червоної Армії. Тільки за три перших тижня воєнних дій армія агресора просунулася углиб країни на 350—600 км.

Були й інші причини невдач Червоної Армії на початку війни:

— війська не були своєчасно приведені у бойову готовність;

— важливу роль зіграв фактор несподіваності завдання першого удару;

— кращі кадри Червоної Армії було репресовано;

— система жорсткої централізації управління в військах сковувала ініціативу командирів Червоної Армії;

— не було закінчено переозброєння армії;

— серйозні недоліки мала радянська військова доктрина, схвалена Сталіним.

Створення антигітлерівської коаліції. У1941 р. було закладено фундамент антифашистської коаліції на основі об'єднання всіх противників фашистської агресії. 12 липня 1941 р. в Москві було підписано англо-радянську угоду про спільні дії у війні проти Німеччини. Ця угода стала початком створення антигітлерівської коаліції. У серпні 1941 р. Рузвельт і Черчілль підписали так звану Атлантичну хартію, де йшлося про цілі війни і принципи післявоєнного устрою світу. 1 січня 1942 р. представники 26 держав, у тому числі Радянський Союз, США, Велика Британія, Китай, Індія, Австралія та ін., підписали спільну Декларацію Об'єднаних Націй про союз у війні проти гітлерівської Німеччини. 26 травня 1942 р. підписано англо-радянський договір. 11 червня 1942 р. у Вашингтоні підписано радянсько американську угоду про взаємну допомогу у війні проти агресора. Так завершилося оформлення союзу трьох великих держав: СРСР, Великої Британії та США у боротьбі проти гітлерівської Німеччини.

Бойові дії на радянсько-німецькому фронті. 1941 р. став найтяжчим періодом війни. Бої, в перебігу яких Червона Армія мала оборонятися, розгорнулися по всьому радянсько-німецькому фронту. Серйозних втрат зазнали радянські війська в Білорусії. Німецькі моторизовані з'єднання, що наступали в напрямку Вільнюс — Мінськ, уже до вечора 23 червня здійснили прорив. Створилася загроза оточення. Радянським військам довелося відступати до Мінська. Місто було захоплено 28 червня 1941 р.

Важка обстановка склалася і на Північно-Західному фронті. Розрізнені і погано керовані війська цього фронту поспішно відступали до рубежу Західної Двіни. В цей час німецькі частини проривалися до Пскова і 9 липня захопили його. Грізна небезпека загрожувала Ленінграду.

На початку липня ускладнилося становище й на півдні, де ударне угруповання німецьких військ захопило Бердичів і Житомир. Передові частини німців наблизилися до Києва, продовжувався їхній наступ у напрямку Дніпропетровська. В районі Умані було оточено 6-ту і 12-ту радянські армії. Багато бійців загинуло, 103 тис. червоноармійців і командирів потрапили в полон. 7 липня почалася героїчна оборона столиці України — Києва, яка продовжувалась протягом 72 днів. 19 вересня 1941 р. Червона Армія залишила Київ. 665 тис. солдатів і командирів було полонено.

У перебігу запеклих оборонних боїв улітку 1941 р. Червона Армія зазнала значних втрат і змушена була залишити ворогу велику територію. Гітлерівцям, натхненним першими успіхами, здавалося, що «блискавичну війну» проти СРСР вони вже виграли. Залишалося лише завдати останнього удару. Підтягнувши значні сили, німецькі війська прорвали фронт і наблизилися до Москви. Але радянські війська 5 грудня 1941 р. перейшли в контрнаступ. Противник був відкинутий на 100—250 км від Москви. Вермахт зазнав першої серйозної поразки з початку Другої світової війни. Було розвіяно легенду про непереможність німецької армії, зірвано план «блискавичної війни» проти СРСР.

На початок 1942 р. співвідношення сил на радянсько-німецькому фронті було приблизно рівним. У цей час Сталін дав директиву про початок наступу на всіх фронтах. Однак своєї мети наступ не досяг, обернувшись черговою невдачею Червоної Армії. Розгрому донбаського та харківського німецьких угруповань не відбулося. Страшною трагедією обернулися бої під Харковом 12—29 травня 1942 р., де було оточено війська Південно-Західного фронту під командуванням маршала С. Тимошенка. В полон потрапили 240 тис. радянських бійців і командирів. Одночасно німецька армія перейшла у наступ на Керченському півострові. Після важких боїв 15-20 травня німці зайняли Керч, захопили значну кількість радянської військової техніки. Стратегічна ініціатива знову перейшла до рук ворога.

Бойові дії на Тихому океані і в Північній Африці. На кінець 1941 р, воєнні дії поширилися й на басейн Тихого океану. Наприкінці ли стопада 1941 р. ескадра японських кораблів у складі шести авіа носців і двох лінкорів вирушила на американську військово-морсь ку базу Перл-Ґарбор на Гавайських островах. На світанку 7 грудня 1941 р. з авіаносців піднялися в повітря бомбардувальники і торпс доносці. У Перл-Ґарборі стояли на якорях 94 американські корабл і, в тому числі 8 лінкорів. Удар японської авіації був нищівним. Усі лінкори, основна сила американського флоту, і велика кількісті. інших кораблів були потоплені або пошкоджені. Тихоокеанський флот США вийшов із ладу.

Поразка в Перл-Ґарборі вразила Америку. 8 грудня 1941 р. уряд США оголосив війну Японії. У війну з Японією вступили також Велика Британія та її домініони, Нідерланди і деякі держави Латинської Америки.

11 грудня 1941 р. Німеччина та Італія оголосили війну США. Услід за ними це зробили Румунія, Угорщина, Словакія, Болгарія і Хорватія.

Таким чином, війна охопила усі великі держави та їх союзників.

Військові дії розпочалися і в Азії, і на Тихому океані. У грудні 1941 р. Японія починає масовий наступ у зоні свого впливу. Японська авіація завдає ударів по англо-американським базам на Філіппінах, в Малайї. Значно постраждав британський флот. Японські війська вступають на територію Таїланду, потім ведуть наступ на Бірму, Малайзію. Невдовзі ситуація змінюється. У червні 1942 р. японський флот біля острова Мідуей зазнав від американців нищівної поразки.

Важливі події відбувалися в цей час і в Північній Африці, де розгорнулося протиборство між Італією і Великою Британією. Військові контингенти сторін тут були невеликі — по 5—6 дивізій. Італійські війська у вересні 1940 р. здійснили спробу захопити Єгипет і встановити контроль над Суецьким каналом, але незабаром були зупинені. Англійці вигнали їх з Єгипту. Бажаючи допомогти Муссоліні, Гітлер направив у Північну Африку німецький танковий корпус генерала Е. Роммеля, який знову відкинув англійців до кордонів Єгипту. Подальше просування Роммеля було зупинено. Англійці в листопаді 1941 р. перейшли в наступ. Але Роммель знову вирушив уперед — до Суецького каналу. Проте на оборонному рубежі біля містечка Ель-Аламейн просування італо-німецьких військ було зупинено. Становище в Північній Африці тимчасово стабілізувалося.