Утворення срср. Соціалістичне будівництво

Проголошення СРСР.

Винятково важливою подією цього періоду стало утворення Союзу PCP. Жовтень 1917 р. зруйнував царську «єдину і неподільну» Росію, на місці якої утворилося декілька незалежних радянських республік. Вони встановлювали певні взаємостосунки, шукали різноманітні форми співробітництва.

В процесі утворення і зміцнення військової, господарської, дипломатичної єдності радянських республік головна роль належала Росії, котра виступала як «центр». У результаті цього функції «загального» органу стали виконувати Рада праці й оборони, Держплан РСФРР і ВРНГ РСФРР. Згодом такого «загальносоюзного» характеру набувають і вищі органи влади РСФРР. Зрозуміло, що все це порушувало суверенітет радянських республік, ставило РСФРР у привілейоване становище порівняно з Україною, Білорусією та іншими республіками.

На початок 1922 р. хиби такої системи відносин проявилися дуже чітко. Першою, хто порушив питання про вдосконалення форм радянської федерації, була Україна. 10 серпня 1922 р. Оргбюро ЦК РКП(б) створило комісію для підготовки до пленуму питання про взаємостосунки РСФРР із незалежними республіками. Від імені комісії Сталін підготував «Проект резолюції про взаємостосунки РСФРР із незалежними радянськими республіками», в основі якого була ідея «автономізації», тобто перетворення радянських республік на автономні і включення їх до складу РСФРР. Проект було розіслано в центральні комітети незалежних республік. Вірменія та Азербайджан підтримали його, Грузія виступила проти, Білорусія утрималася, в УСРР проект у ЦК КП(б)У не обговорювався. І все ж таки 21 вересня 1922 р. комісія Оргбюро прийняла проект за основу.

Одержавши матеріали комісії, В. Ленін, який у зв'язку з хворобою перебував у Горках, негайно звернувся до ЦК РКП (б) із листом, в якому найрішучіше відкинув «автономізацію». Він наполягав на необхідності, не знищуючи незалежності республік, створити «новий поверх» — федерацію рівноправних республік, побудувавши нове державне об'єднання — Союз Радянських Республік Європи і Азії. Вищим органом союзу повинен був стати загальнофедеративний ЦВК.

Сталін змушений був переробити резолюцію, хоча й дещо відступив від директив Леніна. 16 жовтня 1922 р. пленум ЦК РКП (б) остаточно ухвалив проект Договору про утворення СРСР. На пленумі до проекту було внесено зміни. Вищим органом союзу було визнано З'їзд рад об'єднаних республік. У такому вигляді Договір разом із Декларацією про утворення СРСР було затверджено 30 грудня 1922 р. на І Всесоюзному з'їзді рад.

Характерним для Союзу PCP було те, що він поступово втрачав елементи рівноправності республік і все більше набирав рис сталінської «автономізації». Це проявилося, наприклад, у процесі перероблення конституції СРСР.

6 липня 1923 р. проект конституції СРСР було винесено на обговорення сесії ЦВК СРСР, яка ухвалила рішення затвердити конституцію і негайно надати їй чинності. Остаточно її було затверджено II Всесоюзним з'їздом рад у 1924 р.

Індустріалізація.

Політика індустріалізації — заходи уряду, спрямовані на створення важкої промисловості.

Рішення про проведення індустріалізації в СРСР було прийняте в

1925 р. на XIV з'їзді ВКП(б).

На середину 20-х років в основному завершилося відновлення народного господарства. Проте країна, як і раніше, залишалася більшою мірою аграрною, переважала ручна праця. Тому створення власної промисловості стало першорядним завданням.

Складність полягала в тому, якими темпами і за рахунок яких ресурсів здійснюватиметься індустріалізація.

Різкий злам у вирішенні питання про темпи індустріалізації намітився в 1928 р., коли Сталін уперше пов'язав вимогу «зберегти і розвинути далі теперішні темпи розвитку індустріалізації» із загостренням класової боротьби. У 1929 р. остаточно сформувалася політика «стрибка» (форсований характер), яка забезпечувала розвиток індустріалізації. Почався активний перегляд у робочому порядку найважливіших завдань п'ятирічного плану з метою їх значного збільшення.

Джерела індустріалізації:

-Прибутки державних підприємств. «Ножиці цін».

-Трудовий ентузіазм. Рух передовиків.

-«П'яні гроші». Збільшення випуску спиртних напоїв.

-Скасування конвертації червонців. Прихована інфляція.

-Колективізація. «Розкуркулення».

-Примушення населення до заощаджень і їх вилучення (облігації, лотереї).

-Продаж за кордон національних культурних цінностей.

-Антирелігійна компанія. Пограбування церков.

-Подовження робочого дня. Збільшення норм виробітку.

-Експорт сировини і сільгосппродукції за кордон.

-Використання праці в'язнів.

-Збільшення прямих і непрямих податків.

-Націоналізація промисловості.

-Запровадження карткової системи розподілу продуктів і предметів першої необхідності.

-Зниження життєвого рівня населення.

Особливості

Мала форсований характер (із 1929 р.). Повне Одержавлення промисловости, сільського господарства та приватної власності. Ліквідація непу. Остаточне формування командно-адміністративної системи. Ліквідація безробіття (до 1930 р.). Незбалансованість між галузями виробництва. Мілітаризація країни

І все ж таки слід визнати, що індустріалізація, незважаючи на всі її негативні риси, вивела країну на якісно новий рівень промислового розвитку.

Колективізація

На рубежі 20—30-х років селянам судилося пережити ще один «стрибок» — колективізацію сільського господарства.

Дотепер вважається, що ХVз'їзд ВКП (б) (1927 р.) проголосим «курс на колективізацію». Проте це не зовсім так. Насправді ж на з'їзді йшлося про розвиток усіх форм кооперації, «поступовий перехід» до колективного оброблення землі «на основі нової техніки». Ідея форсованої, суцільної колективізації, «гонки за темпом», «надзвичайщина» — все це виявилося в подальшій практиці реалізації директив з'їзду. Переломним моментом стала криза хлібозаготівель 1928 р. Саме тоді, аби одержати хліб, почали застосовувати масове насильство. Закривалися ринки, проводилися обшуки і конфіскація продовольчих запасів тощо. Навесні 1929 р, проти селян, які відмовлялися продавати хліб державі за низькими цінами, «надзвичайні заходи» стали застосовувати ще ширше і жорстокіше, що викликало відкриті протести. В перебігу цих подій і почала формуватися лінія на суцільну колективізацію сільського господарства, яка мала полегшити викачування ресурсів села до державного бюджету.

Наступний крок на шляху посилення гонки колективізації було зроблено на листопадовому (1929 р.) пленумі ЦК ВКП(б), який наказав прискорити темпи колективізації. Спеціальна комісія встановила остаточні строки завершення колективізації.

Складовою частиною колективізації стала жорстока боротьба проти найзаможнішої частини селянства, яка виступала проти експропріації, боротьба, реалізована в політиці ліквідації куркульства як класу. 30 січня 1930 р. було видано постанову ЦК ВКП(б) «Про заходи щодо ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації», якою було вирішено провести у куркулів конфіскацію і передати в неподільні фонди колгоспів засоби виробництва, худобу, господарські та житлові будівлі.

Закономірними наслідками такої політики були знищення селян, дезорганізація сільськогосподарського виробництва і страшний голод. При цьому в Україні і на Північному Кавказі, де поряд із жорсткими хлібозаготівлями застосовувалося репресивне вилучення всіх запасів продовольства, це лихо перетворилося на справжній голодомор.

Основні елементи колективізації

Примусове усуспільнення землі, засобів виробництва, худоби. Обов'язкові планові завдання хлібороздачі. Позбавлення селян прав розпоряджатися вирощеною продукцією через обов'язкові поставки державі за значно нижчими цінами, ніж ринкові. Натуральна плата за послуги машинно-тракторних станцій (МТС), що забезпечували технікою колгоспні господарства. Розкуркулювання заможних селян. Паспортна система, за якою заборонялася видача паспортів на селі

Результати та наслідки

Фізичне знищення самостійних, заможних селян, які бажали працювати без диктату з боку держави; люмпенізація села. Дезорганізація сільськогосподарського виробництва. Повне одержавлення сільськогосподарського виробництва, підпорядкування сільського життя партійно-державному керівництву. Масове переселення селян до міст