Країни Азії в міжвоєнний період. Національно-визвольний рух.

Японія. Мілітаризація країни

Проведення модернізації у формі мілітаризації (на чолі майже всіх урядів військові — адмірали та генерали).

Курс на світове панування (Меморандум Танака 1927 р., у якому передбачалося світове панування шляхом здійснення воєнної агресії — напад на Китай, загарбання Індії, Малої Азії, Близького Сходу, Центральної та Південно-Східної Азії; необхідність вступити у війну з Росією; неминучість війни зі США через зіткнення інтересів у Китаї). Посилення військової могутності (збільшення збройних сил, удосконалення озброєння, ідеологічна обробка військовослужбовців). Активізація шовіністичної підготовки (пропагування особливої ролі Японії в Азії).

Невдалі спроби встановлення військової диктатури (у 1932 і 1936 рр.)

Агресія Японії проти Китаю
Дата	Подія
18.09. 1931 р.	Початок вторгнення японських військ у Північно-Східний Китай
Лютий 1932 р.	Захоплення території Північно-Східного Китаю; створення на території Маньчжурії маріонеткової держави Маньчжоу-го на чолі з Пу І
28.03. 1932	Напад японців на місто Шанхай, але міжнародні протести й опір китайських військ не дозволили захопити це місто
1933 р.	Вихід Японії з Ліги Націй
7.06. 1937 р.	Початок Японією широкомасштабної війни проти Китаю. Ця війна набула затяжного й масштабного характеру та фактично тривала до 1945 р.

Особливості авторитарно-монархічного режиму в Японії

Перетворення на диктатуру військово-бюрократичних груп і корпорацій). Зміни в політичній структурі (установлення жорсткого політичного контролю військово-державної бюрократії над суспільством, розпуск усіх політичних партій, створення реакційно-шовіністичної організації «Асоціації допомоги трону», видання в 1938 р. закону «Про загальну мобілізацію нації»).

Установлення військово-державного контролю над економікою

Китай у міжвоєнний період (1919—1939 рр.)

«Рух 4 травня»

Рух викликаний рішенням Паризької мирної конференції про передання півострова Шаньдун Японії.

Демонстрація студентів із вимогою повернення Шаньдуня та звільнення прояпонсько налаштованих чиновників (4 травня 1919 р.)

Розгін демонстрації поліцією, арешт лідерів-студентів. Вимушені поступки уряду (делегація Китаю не підписала Версальський договір, деякі прояпонсько налаштовані чиновники звільнені з посад, лідери студентів зняті з-під арешту)

Загострення внутрішньополітичної боротьби в 1919— 1925 рр.

Створення під час революції 1911—1913 рр. Сунь Ятсеном Національної партії — Ґоміндан, мета якої була сформульована в трьох принципах: націоналізм, демократизм, процвітання. Створення Національно-революційної армії (НРА) з метою приходу Ґоміндану до влади. Підтримка Сунь Ятсена з боку СРСР

Рішення І Конгресу Ґоміндану (1924 р.) про спільні дії з Комуністичною партією Китаю (КПК).

Створення на півдні країни в Ґуаньчжоу республіканського уряду на чолі із Сунь Ятсеном. Смерть Сунь Ятсена (1925 р.)

Революційні події 1925— 1927 рр.

Початок у травні 1925 р. національної революції в Китаї. Основні завдання революції — відновлення суверенітету Китаю, повалення мілітаристської влади, політичне об'єднання країни. Проголошення Гомінданівського уряду в Ґуаньчжоу Національним урядом Китайської республіки на чолі з Ван Цзінвеєм. Початок боротьби за об'єднання Китаю. Перехід влади в ґомінданівському уряді до Чан Кайші (1926 р.), який став головнокомандувачем НРА.

-Розкол у національно-революційному таборі в 1927 р.

-Перенесення Чан Кайші столиці до Нанкіну та формування нового Національного уряду; поступове визнання цього уряду всіма політичними силами країни, крім комуністів.

-Початок КПК власної революційної боротьби, під час якої було організовано кілька повстань.

-Перетворення протиборства Ґоміндану та КПК на громадянську війну.

-Обрання в 1928 р. Чан Кайші президентом Китаю.

-Заява Виконкомом Ґоміндану про завершення воєнного етапу революції та перехід до реформ із метою модернізації країни

Внутрішня та зовнішня політика уряду Чан Кайші. Установлення правління Гоміндану з яскраво вираженими авторитарними рисами в особі Чан Кайші. Проведення реформ урядом Чан Кайші: у сфері фінансів, промисловості, аграрних, соціальних і трудових відносин. Прагнення встановити тісні відносини зі США та Великою Британією.

Загострення відносин із Японією, вторгнення японських військ у Північно-Східний Китай (1931 р.), розв'язування Японією широкомасштабної війни в Китаї (1937 р.), початок визвольної війни китайського народу проти японської агресії. Звернення Чан Кайші в 1935—1936 рр. до Радянського Союзу за військовою допомогою, але СРСР проігнорував це прохання, продовжуючи надавати допомогу китайським комуністам.

Індія. Національно-визвольний рух.

Невиконання британською колоніальною владою обіцянки після закінчення війни надати Індії самоуправління.

Обмеження правлячими колами Англії підприємницької діяльності індійських капіталістів; небажання йти на політичні поступки; важке становище селян, викликане великими податками; виступ робітників за покращення умов праці та підвищення заробітної плати. Піднесення національно-визвольного руху.

Найвпливовіші політичні сили національно-визвольного руху — Індійський Національний конгрес (IHK), Мусульманська ліга (популярна серед населення, яке сповідувало іслам).

Проведення британцями реформи Монтегю-Челмсфорда, яка закріпила колоніальний статус Індії.

Перетворення IHK на масову політичну партію (майже 10 млн осіб)

М. Ганді і гандізм

Лідер:Могандас Ґанді (1869—1948 рр.) — видатний діяч національно-визвольного руху Індії, який розробив офіційну ідеологію IHK — ґандізм

Основні засади ґандізму:досягнення незалежності шляхом залучення до боротьби широких мас населення.

Ненасильницький опір та засудження класової боротьби. Об'єднання в боротьбі за незалежність усіх індійців незалежно від їх походження, каст і класової приналежності. Намагання розв'язувати конфлікти мирним шляхом

Сутність сатьяґракхи — методу ненасильницького опору: відмова від титулів і посад, дарованих колоніальною владою;бойкот постанов уряду;невідвідування англійських навчальних закладів;організація мирних демонстрацій, страйків;відмова на певних умовах від сплати податків.

Кампанії громадянської непокори. Перша кампанія почалася у квітні 1919 р. Стала відповіддю на реформи Монтегю-Челмсфорда й закону Роулетта.

Заклик М. Ґанді до харлату — закриття крамниць і припинення будь-якої ділової активності.

Розстріл англійською колоніальною владою у квітні 1919 р. мирної демонстрації в Амрітсарі (загинуло близько 1 тис. осіб). Стихійні заворушення в Пенджабі та інших провінціях. Рішення з'їзду IHK про бойкотування виборів за новим законом

Друга кампанія-нове піднесення національно-визвольного руху в другій половині 1920-х рр., зростання профспілок.

Обрання головою IHK лідера лівих сил Дж. Неру (грудень 1925 р.). Проголошення головною метою IHK розгортання боротьби за повну незалежність країни.

Проголошення Днем незалежності Індії 26 січня 1930 р. Спроба Ґанді досягти мирної угоди з англійським урядом — публікація 11 вимог та пропозиція в разі їх прийняття припинення кампанії. Відхилення англійським урядом цих вимог. Початок нової кампанії, організація навесні 1930 р. так званого «соляного походу».

Проголошення IHK поза законом, арешт англійською владою Ґанді, Неру та понад 60 тис. учасників руху непокори. Укладення в березні 1931 р. між IHK та адміністрацією віце-короля Індії компромісної угоди (Делійський пакт), за якою влада зобов'язалася припинити репресії та звільнити ув'язнених, а IHK — припинити кампанію непокори

КРАЇНИ СЕРЕДНЬОГО ТА БЛИЗЬКОГО СХОДУ

Країна	Характерні риси розвитку
Афганістан	Виникнення на початку XX ст. патріотичного младоафґанського руху, учасники якого вимагали проведення економічних реформ і подолання культурної відсталості. Проведення проанглійської політики еміром Хабібуллою; убивство Хабібулли-хана в лютому 1919 р. Прихід до влади Аманулла-хана, який мав підтримку армії. Проголошення Аманулла-ханом незалежності Афганістану (28 лютого 1919 р.) та звернення до британців із пропозицією переглянути англо-афґанські відносини (Англія відхилила це звернення). Початок Англією війни проти Афганістану. Завзятий опір афганців, підтриманих пуштунськими племенами. Підписання Англією договору, у якому визнавалася незалежність Афганістану (8 серпня 1919 р.). Початок реформ Аманулла-хана з метою модернізації країни. Зречення Аманулли влади в 1929 р. Проголошення королем Надір-шаха, який у 1931 р. прийняв конституцію, що закріпила поміркований режим. Перехід влади в 1933 р. до Закір-шаха
Іран	До 1917 р. залишався відсталою аграрною країною, у якій зберігалися феодальні відносини. Форма політичного устрою — монархія, обмежена конституцією 1906—1907 рр. Початок окупації Ірану Великою Британією на початку 1918 р. Зростання антиколоніального руху, унаслідок чого британці в 1921 р. змушені були вивести свої війська з Ірану. Здійснення перськими козаками на чолі з Реза-ханом 21 лютого 1921 р. державного перевороту в Тегерані. Придушення Реза-шахом усіх заворушень. Проголошення Установчими зборами Реза-хана шахом нової династії Пехлеві (грудень 1925 р.). Початок реформ, спрямованих на подолання відсталості країни. Придушення інакомислення, робітничих і селянських рухів. Зближення з Німеччиною для послаблення впливу Англії. . Опір перетворенням ісламського духовенства
Туреччина	Загибель Османської імперії після поразки в Першій світовій війні; захоплення військами країн Антанти зовнішніх володінь імперії. Керівництво рухом за збереження цілісності Туреччини генералом Мустафою Кемалем; скликання в Ангарі меджлісу — Великих Національних Зборів Туреччини. Звернення Кемаля по допомогу до Радянської Росії, укладення в 1921 р. двостороннього договору про дружбу та братерство; отримання фінансової та військової допомоги від Росії Розгром грецької армії (1922 р.), унаслідок чого Антанта змушена була підписати перемир'я та визнати уряд Кемаля. Перегляд умов кабального Севрського "договору 1920 р. Визнання Лозаннською конференцією незалежності Туреччини. Проголошення восени 1923 р. в Туреччині республіки, першим президентом якою став Мустафа Кемаль. Проведення протягом 1923—1934 рр. радикальних реформ (прийняття конституції 1924 р.; відділення релігії від держави, а школи від церкви; зрівняння в правах жінок і чоловіків; запровадження європейських звичаїв та одягу, латинського алфавіту; скасування багатоженства, запровадження європейського судочинства). Запровадження в Туреччині прізвищ (Кемаль отримав від меджлісу— батько турків). Запровадження в державному прізвище Ататюрк секторі економіки елементів планування. Намагання ліквідувати залежність Туреччини від іноземного капіталу шляхом заохочення національних товаровиробників. Заборона профспілок (крім державних), опозиційних партій і організацій. Виведення Туреччини на провідні позиції в Азії