Теорії зовнішньої мотивації.

Біхевіоризм або "наука про поведінку" (від англійського "біхевіор" – поведінка).

За вченням біхевіоризму, поведінка людини у своїй основі визначається не внутрішніми психічними процесами, а механічними впливами зовнішніх подразників із зовнішнього середовища за принципом «стимул – реакція».

У біхевіористських теоріях головний акцент робиться в детермінації поведінки на підкріпленні позитивних (нагороди, заохочення) і гальмуванні негативних (покарання) наслідків після виконання певного поведінкового акту. Засновником біхевіоризму вважається Є. Торндайк. Ним була відкрита закономірність, яка була названа ефектом закона Торндайка: поведінка, яка приводить до позитивних наслідків,

закріплюється і має тенденцію до повторення, тоді як поведінка, що призводить до негативних наслідків, має тенденцію до припинення. Головним ініціатором і регулятором поведінки стає зовнішнє по відношенню до людини підкріплення. Сутність прикладного використання цієї моделі у педагогіці і взагалі у життєвій практиці полягає у систематичному підкріпленні бажаної поведінки (оцінки, модульна система, бонуси, акції тощо) і гальмуванні небажаної поведінки (різного роду покарання тощо).

Слід підкреслити, що ці системи розраховані на підкріплення визначально нецікавої і непривабливої поведінки, яку за своєю волею людина виконувати не буде. У цьому випадку людина стає маріонеткою, якою маніпулюють, використовуючи різного роду підкріплення.

Другим варіантом теорій зовнішньої мотивації є теорії сподівання – інструментальності.

Теорія сподівання заснована на припущенні, що людина спрямовує власні зусилля для досягнення певної мети лише за умови, коли впевнена у задоволенні своїх потреб чи досягненні цілі. Мотивація є функцією фактора сподівання “витрати праці задля результатів”, а сподівання “результати – нагорода” і валентності (тобто відносного ступеня задоволення). Мотивація слабшає, якщо ймовірність успіху чи вартість винагороди оцінюється людьми низько.

Теорії внутрішньої мотивації

Наприкінці 50-х рр.. з’явилися дві роботи, в яких автори намагалися пояснити механізми внутрішньо мотивованої поведінки людини: Р. Вудвортса і Р. Уайта.

Людина, згідно Р. Вудвортсом , народжується з активною тенденцією засвоїти світ за допомогою поведінки. Така поведінка трактується ним як сталий потік активності у взаємодії з довкіллям, що, відповідно, і забезпечує організм людини необхідною енергією.

Р. Уайт вважає, що всі види поведінки, при виконанні яких організм не отримує видимих підкріплень, спрямовані до однієї мети: підвищення компетентності й ефективності людини, її майстерності у взаємодії з довкіллям.

Людина приходить у світ, щоб пізнати його за допомогою поведінки – взаємодіїї з довкіллям.Чим краще людина працює у напрямі підвищення майстерності, компетентності, професіоналізму, тим людина більше отримує енергії. Внутрішньомотивована поведінка – це прагнення до вдосконалення, майстерності, компетентності, задоволення від своєї роботи.

Порівняння наслідків зовнішеьої і внутрішньої мотивації.

Чисельні дослідження продемонстрували, що зовнішня і внутрішня мотивації можуть значною мірою енергетизувати поведінку і змінювати її спрямованість. Який же тип мотивації слід культивувати, якщо ми зацікавлені у сталому і гармонійному розвитку особистості? Для відповіді на це запитання звернемося до результатів експериментів.