44.Право власності та його захист.

1. Право власності — центральний інститут цивільного права. Його значення обумовлене тим, що право власності юридично закріплює економічні відносини, що склалися в суспільстві. Конституція України встановила принцип непорушності (недоторканності) приватної власності. Суть цього принципу полягає у тому, що ніхто не може бути протиправно позбавлений, права власності.

Конституція України встановлює також обмеження права власності. Використовування власності не повинне завдавати шкоди правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Цивільний кодекс України визначає право власності як врегульовані законом суспільні відносини по володінню, користуванню і розпорядженню майном. Зміст права власності розкривається через правомочність, що належить власнику, — правові можливості скоювати певні дії: володіння (фактичне володіння річчю, сполучене з наміром вважати річ своєю), користування (витягання з речі корисних властивостей), розпорядження (можливість вирішити юридичну і фактичну долю речі: переробити річ, знищити, викинути, передати іншій особі)

Об'єктом права власності можуть виступати різноманітні речі, зокрема:

• споживані (знищуються при першому використовуванні) і неспоживані (не втрачають своєї суті при Багатократному використовуванні;

• родові і індивідуально-визначені;

— рухомі і нерухомі.

Суб'єктами права власності можуть бути фізичні і юридичні особи, Українська держава, територіальні громади. Право власності, крім конституційного права, охороняється нормами цивільного, кримінального, адміністративного і ряду інших галузей права.

Основний цивільно-правовий спосіб захисту права власності — пред'явлення позову. Позов — це обіг в суд за захистом порушеного права. Право власності захищається за допомогою таких позовів:

1. віндікаційний позов. Він направлений на витребування свого майна з чужого незаконного володіння;

2. негаторний позов. Він направлений на усунення перешкод в реалізації правомочності власника. Наприклад, власник не може в повну міру використовувати земельну ділянку, що належить йому, оскільки проїзд до нього загороджений сусідньою будовою. В даному випадку власник ділянки має право пред'явити негаторний позов.

45.Позовна давність.

Позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог:

1) про стягнення неустойки (штрафу, пені);

2) про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації

3)про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (стаття 362 цього Кодексу);

4) у зв'язку з недоліками проданого товару (стаття 681 цього Кодексу);

5) про розірвання договору дарування (стаття 728 цього Кодексу);

6) у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу);

7) про оскарження дій виконавця заповіту (стаття 1293 цього Кодексу).

Позовна давність у п'ять років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.

Позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася-або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила

Перебіг позовної давності зупиняється:

1) якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила);

2) у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, встановлених законом;

3) у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини;

4) якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.

5) вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

6) пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.