Тема 4. Право приватної власності

Практичне заняття. Рекомендована кількість годин - 4 години.

Питання до теми:

1. Співвідношення понять право особистої, право індивідуальної та право приватної власності.

2. Поняття права приватної власності.

3. Об'єкти права приватної власності.

4. Суб'єкти права приватної власності.

5. Підстави виникнення і припинення права приватної власності.

6. Особливості здійснення і захисту права приватної власності фізичними особами та юридичними особами приватного права.

7. Право власності на землю (земельну ділянку).

8. Право власності на житло.

9. Право довірчої власності.

Література:

1. Алданов, Ю.В. Приватизація державного майна як спеціальна підстава набуття права власності : Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.03 / Ю.В. Алданов ; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка . ─ К., 2006 .

2. Вівчаренко О. А. Право власності на землю в Україні. - Івано- Франківськ, 1998.

3. Голубович А. Д. Траст. Доверительные услуги банков и финансовых компаний. - М.: Изд-во АО "Арго", 1994.

4. Дзера О.В. Розвиток права власності громадян в Україні. - К., 1996.

5. Економіко-правові проблеми трансформації відносин власності в Україні: Збірник наукових праць / В.М. Селіванов, В.А. Євтушевський. – К., 1997.

6. Заіка Ю.О., Співак В.М. Право власності. Спадкове право. – К., 2000.

7. Лахно П., Бирюков П. Траст - новый институт российского права // Хозяйство и право – 1995. - № 2.

8. Мандрика, Л.М. Право власності політичних партій в Україні : Автореф. дис. ... канд. юрид .наук: 12.00.03 / Л.М. Мандрика ; Нац. ун-т внутрішніх справ . ─ Х., 2005.

9. Нерсесянц В.С. Концепция гражданской собственности // Советское государство и право. – 1989. - № 10.

10. Пейчев К.П. Правове регулювання відчуження земельних ділянок Монографія / К.П. Пейчев . ─ Х. : ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2007.

11. Право власності в Україні / За ред. О.В. Дзери та Н.С. Кузнєцовової. – К., 2000.

12. Право собственности в Украине / Под ред. Шевченко Я.Н.- К., 1996.

13. Применение гражданского законодательства о собственности и владении: Практические вопросы. – М., 2004.

14. Проблеми вдосконалення правового регулювання права приватної власності / Я.М. Шевченко, М.В. Венецька, І.Н. Кучеренко. – К., 2002.

15. Проценко Т.П. Правовий режим майна селянських (фермерських) господарств України / НАН України, Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького . ─ К., 2000 .

16. Семчик В.І. Право власності за Конституцією України. – К., 1996.

17. Слипченко С. А. Право доверительной собственности. - Харьков, 2000.

18. Слюсаревський М. М. З історії цивілістичної думки: фідуціарні (довірчі) договори, фідуціарна власність у римському праві // Українське право. - 1998., № 1, - С. 101-110.

19. Червоный Ю.С. К вопросу о понятии и содержании права частной собственности граждан Украины // Актуальные проблемы государства и права: Вып.1 : Сборник научных трудов. – 1994. - С.84-91.

20. Червоный Ю.С. Некоторые вопросы регулирования и защиты отношений частной собственности на жилые дома и отдельные квартиры // Актуальные проблемы государства и права: Вып. 2: Сб. науч. тр. - 1995. - С.107-203.

21. Чубуков Г. В., Погребной А. А. Земельная недвижимость: сделки, правовое регулирование. Учебн. пособие. - М.,1997.

22. Шульга М. В. Актуальные проблеми правового регулирования земельных отношений в современных условиях. Дис. докт. юрид. наук. - Харьков, 1998.

23. Яворська О.С. Підстави виникнення права приватної власності громадян за цивільним законодавством. – Львів, 1997.

Задачі

Задача №1.

За договором з районною адміністрацією Георгінова придбала у власність земельну ділянку площею 0,25 гектара для будівництва котеджу. Договором були визначені місце розташування ділянки та її межі. Після завершення будівництва котеджу і реєстрації права власності на нього Георгінова задумала спорудити на своїй ділянці великий ставок для купання, збору води для поливу і розведення риби. Про це вона в усній формі повідомила голові районної адміністрації, що не висловив яких-небудь заперечень.

Оскільки територія, на якій розташована її ділянка, раніше використовувалася як город підсобного господарства будинку відпочинку, на ній сформувався багатий перегноєм ґрунт. Тому Георгінова, перш ніж копати яму для ставка, дуже вигідно продала цей ґрунт дачникам. Потім для ставка було підготовлено з дотриманням правил гідроізоляції ложе, яке заповнили водою.

Через кілька місяців сусіди Георгінової виявили, що на їхніх ділянках почалося заболочування ґрунту і стали гинути плодові дерева. У зв'язку із цим власники сусідніх ділянок Яцков, Гурвіц і Матвійчук звернулися в місцеву адміністрацію із проханням зобов'язати Георгінову ліквідувати споруджений нею ставок. Для підготовки до розгляду їхньої заяви був запрошений експерт-гідролог, який у своєму висновку висловив сумнів у тому, що ставок міг стати причиною заболочування ґрунту на ділянках заявників, і звернув увагу на велику кількість опадів цього року . У зв'язку із цим місцева адміністрація відмовила заявникам у їхньому проханні.

Вважаючи рішення адміністрації неправильним, Яцков, Гурвіц і Матвійчук звернулися в суд з позовом до Георгінової, вимагаючи ліквідації спорудженого нею ставка, а також стягнення з Георгінової заподіяних збитків у розмірі витрат на відновлення ґрунту і відшкодування вартості загиблих плодових дерев і чагарників.

При розгляді судом даної справи Георгінова позов не визнала і заявила, що вона власниця земельної ділянки і вправі використовувати її на власний розсуд, у тому числі мала право будувати на ділянці ставок. Вимогу про відшкодування збитків вона відхилила, оскільки, за її словами, ці збитки вона не заподіювала і вони ніяк не пов'язані з експлуатацією ставка.

Задача №2.

Згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, укладеного з ТОВ «Південна нерухомість», Золотаревська придбала трикімнатну квартиру. Через місяць вона повністю сплатила обумовлену договором суму і в’їхала у квартиру.

За умовами договору продавець зобов'язаний був після сплати покупцем вартості квартири передати Золотаревській текст договору. Але передача цього документа кілька разів відкладалася. У зв'язку із цим Золотаревська не змогла вчасно зареєструвати право власності на квартиру. Реєстрації права власності перешкодили і подальші події: державними виконавцями на квартиру був накладений арешт у зв'язку з неоплаченими боргами ТОВ «Південна нерухомість», а через три місяці були проведені публічні торги у формі аукціону, на яких квартира була продана Міхашонку.

Золотаревська та ТОВ «Південна нерухомість» звернулися до суду з позовом про визнання проведених торгів недійсними, про визнання за Золотаревською права власності на квартиру і про зобов’язання Бюро технічної інвентаризації міста здійснити реєстрацію права власності на квартиру за Золотаревською.

Міхашонок пред'явив зустрічний позов, вимагаючи визнати його власником квартири і виселити із квартири Золотаревську. Свої вимоги він обґрунтував тим, що договір купівлі-продажу квартири, укладений між Золотаревською і ТОВ «Південна нерухомість», недійсний через грубе порушення закону - відсутність його реєстрації у встановленому порядку. Крім того, Міхашонок стверджував, що він, купивши квартиру на аукціоні, є її добросовісним набувачем і тому вона не може бути в нього витребувана.

Задача №3.

Після смерті дружини Короткін і його 23-річна дочка Єва проживали у двокімнатній квартирі в будинку муніципального фонду. Подружжя Короткіних незадовго до смерті дружини приватизувало цю квартиру, причому дочка Єва з її згоди не була зазначена в договорі про приватизацію, оскільки сподівалася отримати житло із соціального фонду, перебуваючи у відповідній черзі.

Єва Короткіна вмовила батька продати квартиру і побудувати власний будинок. Єва звернулася в місцеву адміністрацію із проханням надати їй у власність земельну ділянка для індивідуального житлового будівництва. Оскільки її батько як інвалід ІІ групи мав пільгу, прохання Єви Короткіної було задоволено. Єва зібрала всі необхідні документи і незабаром одержала державний акт про право власності на земельну ділянку.

Будівництво будинку тривало майже рік. Єва оформляла документи на придбання будівельних і інших матеріалів, на оплату роботи підрядників і всі інші фінансові документи. Але гроші на все це надавав батько. Ніяких договорів вони між собою не укладали, все будувалося на родинних відносинах та довірі. Коли будівництво будинку було закінчено, Єва зареєструвала його на своє ім'я.

Незабаром відносини між батьком і дочкою зіпсувалися. Батько виразив невдоволення тим, що Єва виділила йому лише одну кімнату із чотирьох, а коли повідомив її, що збирається одружитися і вселити в будинок дружину, Єва влаштувала скандал і заявила, що ніколи не допустить цього.

Короткін звернувся до суду з позовом про визнання за ним права власності на весь будинок і про визнання недійсним свідоцтва про право власності на будинок, отриманого Євою без його згоди. Свої вимоги Короткін обґрунтував тим, що всі гроші, витрачені на будівництво будинку, надав він, у дочки невелика заробітна плата і у неї ніколи не було жодних заощаджень.

При розгляді справи в суді Єва, не заперечуючи цього, просила суд у позові відмовити. Вона посилалася на те, що рішення місцевої адміністрації про виділення земельної ділянки для будівництва будинку було прийнято за її заявою, а закон визнає право власності на побудований будинок за особою, що є власником земельної ділянки. Крім того, Єва вказувала на те, що документи, пов'язані з будівництвом будинку, у тому числі і про введення його в експлуатацію, реєстрацію права власності на нього, оформлені на її ім'я. Нарешті, Єва Короткіна вважала істотним той факт, що вона була організатором всієї роботи з будівництва будинку, витратила на це багато часу й сил.

Задача №4.

Фізична особа-підприємець Колмаков закупив необхідний йому товар (м'ясо птахів) в одній з областей України і уклав із залізною дорогою договір на його перевезення в Київ. Вантаж (кури, качки, індички) перевозився в трьох рефрижераторних вагонах. На шляху проходження були виявлені технічні неполадки в системі охолодження двох вагонів. У зв'язку із цим на проміжній станції Роздільна були зняті пломби і відкриті вагони. У складеному із цього приводу акті було зафіксовано, що температура в цих вагонах замість обумовлених договором 3- 4 градусів морозу становила плюс 7- 8 градусів і що багато тушок птахів мали характерні ознаки псування. Щоб уникнути псування всього вантажу, начальник відділення залізниці оперативно домовився з директором місцевого м'ясокомбінату про прийняття комбінатом двох вагонів м'яса птаха на переробку за обумовлену винагороду.

Довідавшись про ці дії начальника відділення залізниці від одного зі своїх знайомих, власник вантажу Колмаков звернувся із претензією до адміністрації залізниці, вимагаючи компенсації понесених ним збитків, що виникли через самоуправні дії начальника залізниці. Відповіді на претензію протягом встановленого строку не надійшло і Колмаков звернувся з позовом до суду, вимагаючи стягнення із залізниці повної вартості втраченого вантажу, оскільки він його не одержав з вини залізниці. Крім того, Колмаков вимагав повернути йому гроші, сплачені за перевезення даного вантажу, і відшкодувати понесені збитки у вигляді упущеної вигоди.

Свої позовні вимоги Колмаков обґрунтував тим, що був власником вантажу, переданого залізниці для перевезення, і тільки він мав право розпорядження ним. Залізниця, як стверджував Колмаков, розпорядилася не належним їй майном без повідомлення його про такі дії, що є грубим порушенням його права власності, і тому зобов'язана компенсувати йому, як власникові, всі понесені ним майнові втрати.

Задача №5.

Арзуманян одержав у спадщину після смерті бабусі кілька картин, серед яких виявилася велика за розміром стара картина, що постраждала від якихось несприятливих впливів під час її зберігання. На ній були зображені два персонажі - Христос і Саваоф. Їхні обличчя на картині збереглися непогано, хоча й вимагали реставрації, а середина картини була сильно пошкоджена. Арзуманян, що мав певне уявлення про техніку реставрації, підчистив і покрив лаком обличчя зображених на картині персонажів, а щодо середини вирішив, що її реставрувати неможливо, і тому просто розрізав картину на дві частини, викинув середину, що сильно зіпсувалася, а кожну із двох збережених частин натягнув на нові підрамники, одержавши, таким чином, дві картини. Обидві картини він передав для продажу у комісійний магазин, де їх випадково побачили художники-реставратори, фахівці з живопису Мурачашвілі і Таштанова. Вони визначили, що Арзуманян своїми діями повністю зруйнував задум художника, що зобразив на картині Христа і витаючого над ним у хмарах Саваофа. Після «реставрації» Арзуманяна ця ідея художника зникла, фактично зникла і написана ним картина як єдиний витвір мистецтва.

З ініціативи художників-реставраторів Мурачашвілі і Таштанової Міністерство культури звернулося до суду з вимогою про примусове вилучення в Арзуманяна двох частин картини «Христос і Саваоф» і їх викупі у нього з метою відновлення цієї картини кваліфікованими художниками-реставраторами. Позивачі просили суд терміново накласти арешт на частини картини, щоб не допустити їхнього продажу комісійним магазином.

Під час розгляду справи в суді Арзуманян, заперечуючи проти позову, звернув увагу на те, що примусове вилучення і викуп у нього двох частин картини неможливі, оскільки картина «Христос і Саваоф» не є пам’яткою культурної спадщини, а тому він як власник вправі володіти, користуватися і розпоряджатися нею на свій розсуд.

Задача №6

Алексєєв продав Семковичу телевізор. За домовленістю сторін Семкович повинен був забрати телевізор через два дні. Вночі в квартирі Алексєєва трапилась пожежа в результаті якої згорів зазначений телевізор. Алексєєв відмовився повернути Семковичу отриману за телевізор грошову суму посилаючись на те, що Семкович як власник телевізора несе ризик випадкової загибелі речі.

Семкович звернувся до суду.

Задача №7

Під час проходження археологічної практики студенти другого курсу історичного факультету Одеського національного університету Сіренко та Петров знайшли на розкопках кургану декілька старовинних золотих прикрас. Сіренко запропонував Петрову розділити знахідки між собою і нікому не говорити про це.

Задача №8

В українське посольство в США звернувся американський громадянин Онопенко. Він заявив, що до революції 1917 р. його батькам належав будинок у м. Умань, який був націоналізований Радянською владою. Батькам вдалося виїхати до США, де й народився Онопенко. Після смерті батьків Онопенко був в Україні і пересвідчився, що будинок, який належав його батькам, не зруйнований. Онопенко надав документи, які підтверджують, що будинок дійсно належав його батькам.

Як єдиний спадкоємець Онопенко вимагав повернути йому будинок або виплатити компенсацію.