26 Дюрація

Дюрація фінансового інструмента показує період окупності фінансового інструмента, тобто середню тривалість періоду, протягом якого всі потоки доходів і платежів за ним доходять до інвестора. Вона визначається як відношення приведеної вартості суми всіх очікуваних потоків доходів і платежів до ринкової вартості інструмента. Крім того, дюрація фінансового інструмента відбиває чутливість фінансового інструмента до зміни процентних ставок: чим більша дюрація, тим більш чутлива поточна вартість фінансового інструмента до зміни процентних ставок.

Метод дюрації дозволяє управляти процентним ризиком, вартістю капіталу банку за допомогою середньозважених термінів погашення активів і зобов'язань. При управлінні дюрацією активів і зобов'язань використовується показник нормалізованого дисбалансу (розриву) дюрацій ,

де - дюрація активів; - дюрація зобов'язань; - обсяг активів;

- обсяг зобов'язань.

При реалізації стратегії мінімізації ризику використовується метод імунізації балансу, метою якого є мінімізація процентних ризиків і захист балансу від будь-яких змін процентних ставок протягом зафіксованого періоду. Метод полягає в погодженому управлінні дюраціями активів і зобов'язань, підборі їхнього складу і структури шляхом включення до їхнього складу таких фінансових інструментів, щоб НДД дорівнював 0.

При реалізації стратегії максимізації прибутку використовується управління розривом між дюраціями активів і зобов'язань (НДД більше чи менше 0). Основні правила управління розривом дюрації зводяться до такого:

- при позитивному розриві між дюраціями вартість капіталу зростає при збільшенні процентних ставок і знижується при їх зниженні;

- при негативному розриві вартість капіталу знижується при збільшенні процентних ставок і підвищується при їх зниженні;

27 Оцінка кредитоспроможності позичальника

Українські банки розробляють власні внутрішні положення та методики аналізу кредитоспроможності позичальника, в основу яких, як правило, покла­дено методичні рекомендації НБУ.

В цілому механізм оцінки кредитоспроможності потенційних позичальни­ків — юридичних осіб у сучасних умовах складається з двох основних етапів:

- аналіз фінансового стану потенційного позичальника;

- аналіз якісних показників діяльності підприємства.

Одним із найбільш важливих джерел інформації про стан справ перспектив­ного позичальника є його фінансові звіти. Банки використовують ці матеріали не тільки для визначення обґрунтованості заявки на кредит з погляду потреби суб'єкта в додаткових грошових ресурсах, але й з урахуванням перспектив розвитку позичальника на майбутнє, отримання ним прибутку й ступеня ймовірності неплатежу за позичкою.

Необхідно проаналізувати джерела погашення раніше отриманих позик. Вони можуть погашатися за рахунок прибутку чи інших власних фінансових ре­сурсів, реалізації активів або за рахунок інших позик. Банк як джерело пога­шення, перш за все, розглядає прибуток. Про зростання ділової активності клієнта свідчить збільшення валюти балансу за звітний період. Зменшення валюти балансу чи стабільність її протягом декількох років може свідчити про те, що позичальник або приховує свої доходи, або має намір найближчим часом припи­нити свою діяльність, що значно підвищує ризик неповернення.

Аналіз і оцінка системи економічних показників діяльності підприємства є важливим і обов'язковим етапом аналізу кредитоспроможності потенційного позичальника.

Банки самостійно встановлюють нормативні значення та відповідні бали для кожного показника залежно від його значимості серед інших показ­ників.

Система економічних показників діяльності позичальника-юридичної особи складається з та­ких основних характеристик:

- платоспроможність;

- фінансова стійкість позичальника;

- показники фінансово-економічної діяльності;

- стан грошових потоків позичальника.