Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
экономтеория.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
16.11.2018
Размер:
1.9 Mб
Скачать

4. Міжнародний рух капіталів

Важливою формою міжнародних економічних відносин С переміщення капіталу між країнами, або його вивіз. Це процес вилучення частини капіталу з національного обороту даної країни і застосування його у економічній діяльності інших країн. Як форма світо господарських зв'язків вивіз капіталу сформувався на початку XX століття. Він зумовлений рядом причин. Це, в першу чергу, відносний надлишок капіталу в даній країні, його перенакопичення. За таких умов застосування частини капіталу в національній економіці призводить до зниження його Прибутковості. Тому в пошуках вигіднішого застосування капітал виходить за межі національної економіки і застосовується в тих країнах, де його прибутковість набагато вища.

Важливою причиною міжнародного руху капіталів є загострення проблеми збуту товарів на зовнішніх ринках. Нерідко країни застосовують заходи протекціонізму для обмеження ввозу товарів на національний ринок. Щоб їх подолати, і використовується ввезення капіталу в таку країну, що дає змогу організувати виробництво товарів на території країни, що застосовує протекціоністські заходи, і реалізувати їх на її ринках без обмежень.

Рух капіталів між країнами зумовлюється і прагненням розвинутих країн забезпечити сталі джерела сировини. З цією метою на території країн, багатих на сировинні ресурси, створюються іноземні підприємства з їх видобутку. Причиною міграції капіталів є і незбіг попиту та пропозиції капіталу в різних регіонах світової економіки. Як правило, пропозиція капіталів здійснюється розвинутими країнами, де відчувається його відносний надлишок. У той же час країни, що розвиваються, відчувають гостру нестачу капіталів і пред'являють на них високий попит, що й викликає їх переміщення у такі країни, бо перевищення попиту над пропозицією робить ціну капіталу високою (в даному випадку це прибуток, що його приносить ввезений капітал).

Переміщення капіталу між країнами зумовлюється і різницею в цінах на сировину і робочу силу в різних регіонах світової економіки. Це істотно впливає на рівень витрат виробництва у країнах, де ціни на ці чинники виробництва низькі. Тут продукція виробляється з меншими витратами і є конкурентоспроможною. Це і стимулює застосування іноземного капіталу в таких країнах.

Міжнародному руху капіталів за сучасних умов сприяє ряд чинників. Серед них: 1) зростаючий взаємозв'язок національних економік на основі поглиблення міжнародного поділу праці, що полегшує міграцію капіталу; 2) економічна політика економічно розвинутих країн, спрямована на залучення значних обсягів капіталів для підтримки темпів економічного розвитку; 3) економічна політика країн, що розвиваються, спрямована на створення сприятливих умов для залучення іноземних капіталів; 4) загострення екологічних проблем, що спонукає розвинуті країни переводити екологічно брудні виробництва у слаборозвинуті країни; 5) відмивання «тіньових», або «брудних», капіталів, обсяг яких у зв'язку з розширенням тіньової економіки зростає.

Міжнародний рух капіталу здійснюється в трьох формах: підприємницького (продуктивного) та позикового капіталу та економічної допомоги. Вивіз підприємницького капіталу відбувається за умови інвестування у промислові, сільсько-господарські, транспортні, торгові та інші підприємства за кордоном шляхом нового будівництва або придбання діючих підприємств чи прав власності на них. Такі капіталовкладення поділяються на прямі та портфельні інвестиції. Прямі інвестиції дозволяють експортеру капіталу встановлювати контроль над об'єктом, у який здійснюється інвестування. Портфельні інвестиції такого контролю не забезпечують, і, як правило, вкладаються у цінні папери з метою спекулятивного прибутку. Доход від вивезеного капіталу у цій формі одержують у вигляді позикового відсотка або дивідендів на акції.

Другою формою є рух позикового капіталу. Це надання кредитів урядам або приватним особам інших країн, вкладання коштів на банківські або інші рахунки фінансових організацій за кордоном. Нерідко надання позик зумовлюється придбанням певної продукції, технологій тощо. Такі кредити називають «пов'язаними». Доход виступає у вигляді позикового відсотка.

Формою міжнародного руху капіталу є також; іноземна економічна допомога. Це будь-який капітал, що надається країні, яка не в змозі одержати кошти шляхом звичайних ринкових механізмів. Сюди відносять довгострокові позики під невисокі відсотки, а інколи й безвідсоткові пільгові позики, що можуть бути виплачені у місцевій валюті, причому ці кошти знову надаються у позику. До такої форми міжнародного руху капіталу належить і продаж надлишку продукції розвинутими країнами слаборозвинутим країнам за їх власну валюту. Іноземна допомога виступає й у формі науково-технічної допомоги. Вона здійснюється шляхом надання грантів і субсидій для одержання консультацій та інженерної допомоги, розробки різного роду програм стажування і навчання за кордоном. Ця допомога має на меті створення сприятливих умов для розміщення іноземних інвестицій. Особливого поширення вона набула у другій половині XX століття.

У світовій практиці розрізняють переміщення капіталу і іноземні інвестиції. Переміщення капіталу — це платежі по операціях із зарубіжними партнерами, надання позик на строк не більше як 5 років та придбання іноземних цінних паперів із спекулятивною метою. Іноземні інвестиції— це переміщення капіталу за межі країни, що має на меті встановлювати контроль і участь в управлінні об'єктами у країні, що приймає капітал.

Масштаби міжнародного руху капіталу зростають. Так, на середину 90-х років минулого століття лише прямі зарубіжні інвестиції досягли 2,6 трлн дол. Водночас у русі капіталу відбуваються і суттєві зміни. По-перше, відбувся відхід від однонаправленості переміщення капіталу з розвинутих країн у слаборозвинуті. Якщо у першій половині минулого століття переважна частина вивозу капіталу спрямовувалася із розвинутих країн у слаборозвинуті, то після Другої світової війни зросли обсяги міграції капіталів між розвинутими країнами. Так, у другій половині 90-х років 80 % прямих іноземних інвестицій було спрямовано у ці країни. Та й з тих іноземних інвестицій, що здійснюються у країни, що розвиваються, значна частина направляється у «нові індустріальні країни». З розпадом СРСР і появою так званих постсоціалістичних країн з перехідною економікою частина іноземних інвестицій із розвинутих країн спрямовується туди. Певна частина їх припадає й на Україну. Загальна сума іноземних інвестицій у нашу країну на початок 2002 р. складала 4,4 млрд. дол. США, які надійшли з 110 країн. Найбільшим інвестором були США, інвестиції яких становили 231 млн. дол. Сприятливі можливості для зростання іноземних інвестицій створює нова редакція Закону «Про режим іноземного інвестування», прийнятого у 1996 р. Певні умови для цього створюються і з прийняттям у 1995 р. Закону «Про промислово-фінансові групи».

По-друге, особливістю міжнародного руху капіталів є зміна співвідношення його форм. З одного боку, значно розширився обсяг переміщення капіталів у позиковій формі. Кредити значною мірою надаються або урядом, або під його поручення. Так, наприклад, іноземні кредити Україні у кілька разів перевищують прямі іноземні інвестиції. З іншого боку, відбулися зміни у співвідношенні переміщеного капіталу за формою власності. Якщо у 60-і роки вивіз капіталу у країни, що розвиваються, здійснювався переважно у державній формі, то вже у 70-і роки між ними встановилася рівновага, а в подальшому почав переважати вивіз приватного капіталу.

По-третє, міжнародний рух капіталів після Другої світової війни прискорив процес інтернаціоналізації господарського життя за рахунок взаємопроникнення капіталів різних країн. На основі вивозу підприємницького капіталу склалася розгалужена мережа ТНК, що включає підприємства багатьох країн. Саме ТНК за сучасних умов виступають основним суб'єктом руху капіталів у підприємницькій формі. Це знайшло і своє теоретичне обґрунтування у комплексній моделі експорту капіталу, що називається «електричною парадигмою», одним з основних авторів якої є Дж. Даннінг. Згідно з цією моделлю фірми здійснюють прямі інвестиції за кордоном за наявності певних передумов. По-перше, коли фірма має переваги перед іншими підприємцями у певній зарубіжній країні. По-друге, коли їй вигідніше реалізувати їх саме в тій країні шляхом організації свого виробництва, а не через експорт товарів чи надання певних відомостей. По-третє, виробничі ресурси в іншій країні будуть використані ефективніше, ніж у своїй.

Використовуючи такі умови, ТНК, по суті, запровадили міжнародне виробництво товарів і послуг, яке є випуском продукції материнськими компаніями ТНК та їх зарубіжними філіалами. На початок XXI ст. його обсяг оцінювався у 70 % світового ВВП. По суті, на основі міжнародного руху капіталів утворилася так звана «друга економіка», тобто виробництво товарів та послуг закордонними філіями ТНК. При цьому останні зараз широко використовуються для контролю над своїми зарубіжними філіалами, надання їм довгострокових кредитів і новітніх технологій.

Особливістю міжнародного руху капіталів на сучасному етапі є і посилення його політичної і воєнної спрямованості. Особливо це стосується надання кредитів розвинутими країнами та міжнародними фінансовими організаціями. Нерідко ці акції зумовлюються як політичними, так і воєнними вимогами до позичальника, відмова від яких робить одержання позики неможливим.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]