Тема 4.

Технологія соціальної експертизи

1. Поняття соціальної експертизи.

2. Організаційні моделі соціальної експертизи.

3. Етапи роботи експертів при використанні різних моделей експертизи.

1. Під експертизою слід розуміти дослідження певного пи­тання, що вимагає спеціальних знань, подання мотивованого висновку. Термін "експертиза" походить від латинського екзрегіш - досвідчений.

Головна специфічна риса експертизи полягає в тому, що вона являє собою вивчення завдання, яке погано піддається кількісному аналізові і важко - формалізації, але яке вирішуєть­ся шляхом формування думки спеціаліста, здатного заповнити нестачу інформації з досліджуваного питання, опираючись на свої знання, інтуїцію, досвід вирішення подібних завдань, "здо­ровий глузд", і систематизувати цю інформацію.

Опитування експертів дозволяють вирішувати ряд складних і важливих завдань:

• оцінити різні ситуації і діагностувати "соціальні хвороби", а також виявити сутнісиі характеристики досліджуваних об'єктів;

• створити умови для вибору із декількох варіантів пропо­нованих соціальних моделей, нововведень одного, опти­мального варіанту;

• бути основою у соціальному прогнозуванні, побудові моде­лей майбутнього і пошукові шляхів та засобів їх реалізації.

У соціальній сфері є значна кількість завдань, що нелегко піддаються точним розрахункам (важко формалізованих зав­дань), тому експертні оцінки тут знаходять широке застосуван­ня. Найчастіше вони мають вигляд висновку стосовно того чи іншого нормативного документа чи його проекту (закон і зако­нопроект, програма соціально-економічного розвитку, соціаль­ний проект, що присилається на конкурс, і т.ін.). У сукупності різні види оцінювання рішень чи проектів рішень у соціальнії! сфері являють собою соціальну експертизу.

Отже, експертиза є дослідженням, що здійснюється спеціа­лістами (експертами) і включає діагностику стану соціального об'єкта, встановлення достовірності інформації про нього й ото­чуюче середовище об'єкта, прогнозування його наступних змін і впливу на інші соціальні об'єкти, а також вироблення рекомен­дації! для прийняття управлінських рішень та соціального про­ектування в умовах, коли дослідницьке завдання важко піддається формалізації.

Запропоноване трактування соціальної експертизи зумов­лює такі її функції:

• діагностична - огляд етапу соціального об'єкта в момент дослідження;

• іпформаційно-контрольна функція - дослідження інфор­мації про соціальний об'єкт і його оточення з метою вста­новлення їх достовірності та внесення відповідних корек­тив, якщо інформація містить викривлення;

• прогностична функція - вияв можливих етапів соціально­го об'єкта в коротко, середііьо- і довготривалій перспективі та можливих сценаріїв досягнення об'єктом цих станів;

• проектувальна функція - вироблення рекомендацій для соціального проектування і прийняття управлінсь­ких рішень.

Потреба у проведенні експертизи виникає щоразу, коли рішення нормативного характеру може негативно ми позитив­но позначитися на життєдіяльності людей; при цьому в орга­ну, що приймає рішення:

1)нема ясності:

• стосовно можливих масштабів впливу рішення, іцо прий­мається, на життєдіяльність людей;

• у тому, наскільки різними будуть наслідки реалізації рішення для різних соціальних груп, різних територій, у різних соціокультуриих умовах;

• у тому, яке ресурсне забезпечення необхідне для вирішен­ня певних проблем.

Така ясність не може виникнути через такі причини:

• відсутність загальної думки при прийнятті рішень;

• нестача аргументів "за" і "проти" підготовленого рішення;

• неможливість отримати аргументи іншим, крім експерт­ного, шляхом.

2) є намір:

• прогнозувати наслідки своїх рішень і соціально-проектної діяльності;

• аргументовано протистояти зовнішньому тискові (на­приклад, органам більш високого рівня);

• використовувати у своїх діях авторитет спеціалістів.

3) є декілька рішень, що суперечать один одному, а це потребує наявності зовнішнюю арбітра, щоб вибрати иайкрашцй варіант.

Мета і завдання соціальної експертизи не можуть бути без­межними, в іншому випадку її проведення втратить практич­ний смисл. Соціальним підсумком експертизи має бути вста­новлення відповідності діяльності органів державної влади і інших соціальних інститутів соціальним інтересам громадян і завданням соціальної політики.

Можна сформулювати конкретні завдання, які повинна вирішити експертиза:

• надати аргументований висновок про відповідність нор­мативних правових актів і діяльності органів державної влади, органів місцевого самоуправління положенням соціальної політики;

• виявити ті аспекти документів чи факти діяльності, що можуть мати негативні соціальні наслідки, і оцінити мож­ливі масштаби таких наслідків;

• оцінити проекти нормативних правових актів, соціальні проекти і програми на предмет їх відповідності законним інтересам громадян і надати висновок про доцільність та допустимість їх реалізації;

• внести пропозиції щодо вирішення проблеми, яка виникла. Технологія соціальної експертизи має багато спільного з

технологією діагностики - за змістом і за методикою проведен­ня. Вихідними даними для її реалізації є:

• наявність об'єкта експертно-оціночної діяльності;

• чітке визначення змісту того, що підлягає експертній оцінці;

• інструментарій оціночної діяльності;

• інформація про спеціалістів, які можуть її провести;

• дані про умови проведення експертної оцінки.

У соціальній експертизі бере участь велика кількість суб'єктів експертних оцінок, які в організаційному відношенні знаходяться ніби на двох сходинках.

На першій сходинці суб'єктом є орган державної влади, що формує замовлення на експертизу, чи недержавна структура. Це органи, що приймають рішення.

На другій сходинці в ролі суб'єкта виступає виконавець замовлення на соціальну експертизу.

На орган, що приймає рішення, ні в якому разі не покла­дається спеціальна частина експертної роботи, а до експертів не висуваються вимоги надавати висновок у формі, що зрозуміла неспеціалістам. Для виконання цього завдання необхідно, щоб учасників соціальної експертизи було не два (замовник і вико­навець), а три (замовнії к-організатор- виконавець).

Важливим моментом є підбір експертів, передусім за рівнем їхньої компетентності. На першому етапі відбору як критерій доцільно використовувати дві ознаки: рід занять та стаж діяль­ності за профілем, що нас цікавить. За необхідності потрібно брати до уваги також і рівень, характер освіти, досвід, вік. Важ­ливою якістю експерта є креативпість, тобто здатність вирішу­вати творчі завдання, оскільки сформульована проблема не зав­жди може бути вирішена па основі попереднього досвіду. Значну роль в успіхові експертизи відіграють і такі якості екс­пертів, як аналітичність, широта мислення, самокритичність, конструктивність, прагматичність, наявність здатності до колек­тивної діяльності й, одночасно, стійкості до впливу авторитетів. Перший список може бути досить широким, однак у подальшо­му його доцільно "звузити", оскільки не кожна людина здатна виступати в ролі експерта. Основним серед усіх критеріїв відбо­ру експертів є їхня компетентність, яка визначається на основі аналізу попередньої діяльності експерта, рівня і обсягу його знайомства з передовим вітчизняним і зарубіжним досвідом. Для її визначення застосовуються - з тим чи іншим ступенем точності - методи самооцінки експертів, оцінки результатів минулої діяльності кандидатів у експерти та колективні оцін­ки авторитетності експертів.

Метод самооцінки обумовлює оцінку кожним із кандидатів в експерти власної компетентності (як правило, за 5-бальиою шкалою), включаючи показники, які характеризують ступінь його участі в досліджуваній проблемі. Використовують також різного роду довідники, типу "хто є хто", списки членів професій­них груп і т.іп. Це допомагає визначити, де даний кандидат навчався, якими аспектами професійної діяльності він займав­ся. Критеріями відбору спеціалістів до експертної групи може служити також і кількість опублікованих праць та ін. Якщо кан­дидати в експерти знають один одного, то ефективним може бути метод колективної оцінки кожного із них іншими. Хоча деякі спеціалісти вважають, що колективні оцінки менш точні, ніж самооцінки, все-таки аналіз розходжень між ними дозво­ляє здійснити більш доцільний підбір експертів.

Не менш ефективним виявляється метод "снігової кулі": відібрані на першому етапі експерти називають компетентних спеціалістів, котрі, в свою чергу, включаються в процес відбору; ці ж відібрані експерти рекомендують інших спеціалістів. Цей про­цес завершується стабілізацією сукупності рекомендованих екс­пертів, коли їх список перестає поповнюватися новими прізвища­ми. Після складання попереднього списку проводиться їх оцінка шляхом соціометричної процедури, де критерієм оцінки спеціалі­ста є частота рекомендацій його іншими експертами.

До експертної групи повинні входити спеціалісти, які здатні провести експертизу із врахуванням різних сторін досліджуваної проблеми.Тому до експертної групи бажано залучати спеціалістів, котрі представляють різні наукові напрями.

Але навіть найретельніший підбір експертів не гарантує об'єктивності їхніх оцінок. Недостовірність оцінок може бути зумовлена відмінностями життєвого досвіду, політичних ус­тановок, тиском замовника, якому не всі експерти здатні протистояти.

Для зниження необ'єктивпості оцінок слід вживати таких заходів:

• завжди, якщо є можливість, слід дублювати експертизу, формуючи не одну, а дві експертні групи і більше;

• працювати з різними типами експертів;

• якщо є нсекспертні матеріали (дані досліджень), їх необ­хідно брати до уваги;

• за наявності експертних висновків, підготовлених опози­цією чи іншими незалежними (не обов'язково протидію­чими) суб'єктами суспільного життя, необхідно включи­ти їх в матеріали, що вивчаються.

Порядок замовлення соціальної експертизи передбачає таку послідовність дій органу, що приймає рішення.

1. Визначення контурів проблеми.

2. Встановлення способів дослідження проблеми і визначен­ня необхідності експертизи (не у всіх випадках вона є доцільною).

3. Формування частин замовлення, які відповідають компе­тентності органу. Замовник на цій стадії передає естафету організатору.

4. Вибір моделі експертного дослідження залежно від харак­теру завдання. Організатор (виконавчий орган, посадова особа, фірма і т.ін.) пропонує кандидатуру експерта (склад експертної групи), складає бізнес-план.

5. Якщо замовник не задоволений пропозиціями організа­тора, він проводить діалог з ним до досягнення згоди, змінює організатора чи відмовляється від проведення експертизи (мож­ливо, за фінансовими розрахунками).

6. Після узгодження організаційних питань замовник офор­млює своє рішення про проведення експертизи, встановлюю­чи відповідальність організатора, але не експертів, відпові­дальність яких залежить лише від умов укладених з організатором трудових договорів.

Таким чином, експерт (група експертів) виступає як вико­навець відносно організатора, а не замовника.

2. Важливим гарантом об'єктивності соціальної експертизи є вибраний тип організаційної моделі експортування (схема 4.1).

Організатор може вибрати одну із моделей експертної ро­боти.

Схема 4.2. Структура технологіїекспертію-оцінноїдіяльності (загальна)