Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Semiotics_A.doc
Скачиваний:
5
Добавлен:
16.11.2018
Размер:
901.12 Кб
Скачать

Субстанції символу

Символи кожної групи послуговуються субстанційними ре­сур­сами найрозмаїтішої природи. У ролі символічних означників вико­ристовують зображення і назви кольорів, чисел, форм, напрямів, місця у просторі; речей, атрибутів діяльності; образів природи (те­заурус “значень” рослин і тварин) тощо.

Символічний характер може мати як весь образ, так і його окремі елементи – колір, форма, звук, спосіб розташування у про­сто­рі. Комплексний символічний образ спирається на переносні зна­че­ння кількох своїх складників. Кожна із деталей образу пов’язана із пев­ною символічною мовою – мовою кольорів, форм, жестів. Не­зна­н­ня кодів символічної мови веде до нерозуміння, неповного сприй­няття змісту – архітектури, іконопису, кіне­ма­тографа, реклами [23].

Символіка кольору належить до одного із найархаїчніших пластів образності. Полісемантичність і амбівалентність – най­прик­метніші риси засобів колористичної образності. Різні елементи і варіанти народних традицій, віднесеність знакових форм до різних предметних груп надають кольорам, за визначенням В. Войтовича, “суперечливих значень”. Наприклад, білий – колір чистоти, невинності, радості, разом із тим він пов’язаний із значенням смерті; жовтий – колір сонця, золота і водночас це колір опалого листя, смутку, символ життя в потойбічному світі; зелений – колір незрілості і водночас пробудження природи, надії та радощів; си­ній – колір неба та моря (чесності, доброї слави), а під іншим оглядом – холоду, застиглості [5].

Сучасна семантична палітра колористики вміщає терміно­ло­гіч­ні і емоційні, поетичні і політичні, “побутові” та художні зна­чення. Полісемія мас-медійної символіки пов’язана і з етно­ва­рі­ант­ністю, відмінностями використань назв кольорів у різних куль­турах, і з діахро­ніч­ним виміром існування цих знаків – їх зміною за­леж­но від історичних обставин. Лише індикатори контексту визначають етносмислові асоціації кольору як означника та його належність до побутового, мистецького чи політичного поля семантики: зелений – “гроші”, “екологічний рух”, “іслам”, “ірландська культура”; чер­во­ний – “революція” (зокрема, “влада більшовиків”), “при­страсть”, “за­гро­за”; білий – “мир”, “чистота”, “нейтралітет”; чор­ний – “не­без­пека”, “горе”; “рух чорношкірого населення у США”; ко­рич­не­вий – “фашизм [1]. У Сполучених Штатах після 2001 року сиг­на­ли зеле­ного, оранжевого й червоного кольорів ви­ко­ристовують для оз­на­чення міри терористичної загрози.

Символи кольору скромно працюють на ниві загальномовної метафорики (“рожево-оптимістичне ставлення”, “заощадити на чорний день”) і поширюють свої значення на кодифіковані різновиди мовлення. Загальномовна поляризованість семантики “чорного” й “білого”, “темного” і “світлого” на основі значень “добро” і “зло” впливає на спосіб використання цієї колористичної антитези у політичному дискурсі. Природні для неї ролі стійких означників політичного протистояння, конфлікту законних і нелегітимних методів: “чорний піар”, “чорні списки”; “інтенсивне відбілювання кан­дидата”; “чорне та біле передвиборної війни”; “вдається до тем­ників і “темної”. Контрастна пара “чорне – біле” належить до традиційних способів зображення крайнощів у поглядах і стратегіях: “шлях між доларом і рублем, шлях між “чорним” і “білим”, між “добром” і “злом” (ЛГ, 26.08.04). Колористичні вкраплення, еле­мен­ти подієвого контексту, легко декодуються у ролі означників іде­оло­гічних груп: “...я в Мюнхені виходив з підземки на Марієнплятц і відразу бачив пікетників із транспарантами “Глобалізація = Тероризм”. Це були переважно зе­лені, червоні й анархісти” (Ю. Ан­дру­хович, Д, 15. 02.03).

Важливими (а подеколи й основними) означальними засобами кольори виступають у національних прапорах (французький три­колор, український жовто-блакитний). Значення кольорів укра­їн­ського прапора тісно пов’язані зі становленням ідеї України, історією національно-визвольних змагань. Поєднання жовтого та блакитного, яке почало домінувати на прапорах, гербах і клейнодах із часів козаччини, було прийнято за символ УНР у 1918 році, а 1991 року стало символом відродженої державності [11]. Етикетна сторона, пов’язана із використанням прапорів, становить важливу частину комунікації на найвищому дипломатичному рівні. Незнання порядку розташування смуг українського прапора (блакитний звер­ху – до неба, жовтий – знизу) коментують як неповагу до тих вартос­тей, які прапор репрезентує. Вибір прапора – означник геопо­літичних пріоритетів: “Символізмом євроруху України просяк­нута і обіцянка Олега Рибачука – невдовзі на кожній держустанові буде вивішено два прапори, жовто-блакитний та синьо-зоряний” (УМ, 11.02.05).

Символіка сторони, напрямку охоплює номінативний ресурс “горизонтальних” і “вертикальних” опозицій простору. Загально­мовні значення слів “правий” і “лівий” традиційно у слов’янських культурах були пов’язані із розрізненням добра і зла, законного і асоціального, що закріплено, зокрема, в етимологічному значенні лексеми “правда” та контекстуальних значеннях слова “лівий” (“лі­ві” гроші, операції). Прикметники “правий“ і “лівий“ мають також і спеціалізоване політичне значення: “Крок вправо, крок вліво: на регіональних виборах у Німеччині успіху домоглися праворадикали та комуністи” (ЛГ, 21.09.04). Традиція використовувати ці слова для позначення ідеологічних прихильностей виникла у зв’язку із подіями Французької революції вісімнадцятого сторіччя, коли пред­став­ники революційних партій у французькому Національному зібран­ні займали різні місця: жирондисти – справа, а монтаньяри – зліва [1]. Потім це значення поширилося у багатьох інших мовах. У медійному інтертексті загальномовні і політичні значення можуть перегукуватися між собою: “Якщо суд неправий, то, може, він лівий?” (ДТ, 9.11.02).

Фундаментальні поняття людського розуміння добра і зла організовані також у термінах верху і низу. Верх традиційно вважали символічним місцем перебування Бога і Духу, а низ – пекла і плоті. Створені на основі дихотомічної моделі “верх-низ” образи пози­тивного й негативного Дж. Лакофф і М. Джонсон відносять до групи орієнтаційних метафор. У більшості культур значення про­сторової орієнтації тісно пов’язані з ієрархічним унормуванням люд­ських стосунків і вказівками на етичний характер вартостей: “верх” (“небо”) означає “контроль”, “керівництво”, “зростання”, “доб­ро”, “щастя”, “здоров’я”, а “низ” (“прірва”, “провалля”) – “під­по­рядкованість”, “зменшення”, “гріх”, “лихо”, “хвороба” [10].

Символіка чисел. Віра у магічні властивості й символічний потенціал чисел виявлена у схильності сучасної масової культури посилено експлуатувати цифри із позитивними емоційними конотаціями (“потрійний захист”, “сім золотих правил”, “існує дванадцять можливих проблем зубів та ясен”, “ваше волосся стане кращим на сімдесят відсотків”).

Завдяки різноманітним культурним обставинам: фольклорним інтерпретаціям, релігійним традиціям, історичним міфам – набули магічних властивостей і відтінків сакральності цифри “три”, “п’ять”, “сім”, “дев’ять”, “дванадцять”, “тридцять три”. Трійка означає прин­цип зв’язку, росту і розширення (чоловік-жінка-дитина; минуле-сучасне-майбутнє), у християнській традиції вона асоціюється із трьома іпостасями божественного: Бог-Отець, Бог-Син, Бог-Дух Святий. Культурологи нагадують і про неабиякий зміст квадри­нального символу (чотири сторони світу, чотири пори року, чотири кути у хаті). П’ятірка – символ земної реалізованості, змін і дина­міки, сімка – знак зв’язку із божественним (сім днів тижня, сім нот, сім кольорів веселки).

Для персуазивного ефекту цифра повинна бути достатньо велика (“скиньте 8 кілограмів), кругла – “виграйте 100 тисяч” (а не 103 тисячі), безпечна (12, а не 13). Число є магічним засобом саме собою, бо передає, з одного боку, “точну” інформацію, а з іншого боку – ніби закодовує її, запрошуючи у задзеркалля пошуку значень. На найоб’єктивніший із знаків упродовж людської історії наша­рувалося чимало суб’єктивних конотацій і образів. “Добрі” і “погані” цифри програмують відповідні передбачення, а завдяки асоціації із людськими якостями набувають переконливих “психологічних” профілів: “Сімка” має певний стосунок до світових констант. Наприклад, в 11-річному циклі змін сонячної активності тривалість його першої фази – від максимуму до мінімуму – становить якраз 7 років. До сімки належать люди з яскраво вираженою інди­ві­дуальністю. Але не тільки. Бо переважна більшість власників авто­мобілів під час оформлення номерного знака прагне випросити в автоінспекції номер із “сімкою”. (…) Побоюються парних цифр, які діляться, а, отже, несуть у собі певну подвійність, нестійкість, тимчасовість, непевність. Винятком може бути для декого хіба що “вісімка”, тобто “двійка” у кубі (третього ступеня), а отже цифра, що репрезентує просторову (тривимірну) досконалість і, водночас, є абсолютно симетричною. Верхньою межею будь-якого виміру є “дев’ятка” – найбільше число в ряду, що відображає межу можливого, стелю людських уявлень, прагнень, досягнень” (Є. Го­ли­бард, СлП, 22-28.11.02).

Характер символу залежить від сфери його використання: у точних науках це чистий номінатив, буквальний означник із суто референтною функцією, у мові масової комунікації – інформативно-емотивний елемент, у художній творчості – художній, образний знак, пов’язаний із кодами поетичного, “енергетичного” впливу. Ви­ко­ристовуваний у багатьох політичних, професійних, тематичних, етнокультурних контекстах символ-знак стає поліфункціональним, полісемічним. З іншого боку, різні символічні форми можуть бути використані для трансляції одного і того ж значення. До прикладу, образними відповідниками концепту “спека” на плакатах із ре­кла­мою прохо­лоджувальних напоїв стають зображення і язика-кактуса, і полум’я між рядами зубів, і стручка червоного перцю.

Символічне поле сучасної масової комунікації об’єднує сим­во­ли-універсалії та елементи культурно специфічних симво­лічних сис­тем. Кожна національна система мас-медіа по-своєму (з різною ін­тенсивністю, різними оцінними акцентами) творить свій власний символічний універсум: 1) використовуючи універсальні, за­галь­но­людські символи; 2) абсорбуючи та адаптуючи знакові елементи ін­ших культур; 3) ретранслюючи та семантично модер­нізуючи сим­во­ли власної культури та історії. Усі процеси, що характерні для за­по­зичення слів (семантична зміна, калькування), властиві і для процесу освоєння українською культурою запозичених символічних форм.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]