Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Semiotics_A.doc
Скачиваний:
5
Добавлен:
16.11.2018
Размер:
901.12 Кб
Скачать

Символічне означування культурної території. Механізми і види символів

У риторичній традиції, яка символ розглядала як троп, це поняття було нерозривно пов’язане із ідеєю “вищого” чи “прихованого” сенсу певного образу, окремої матеріальної суб­стан­ції. Для Ч. Пірса символи – це абстракції, матеріальними виразни­ками яких можуть бути будь-які конвенційно прийняті умовні позначення, для Ф. де Соссюра – навпаки, єдина група знаків, у яких форма-означник внутрішньо мотивована. Різниця між знаком і символом, як це розумів де Соссюр, орієнтуючись на риторично-літературознавчу традицію, полягає у тому, що означник символу ніколи не є цілком довільним, навпаки, це “рудимент природного зв’язку між означуваним і означником” [23].

Отож у семіології Ф. де Соссюра, а що більше – у риториці, сти­лістиці й поетиці – поняття символу передбачає існування кон­крет­ної форми, предметного образу, переданого вербальними або графічними засобами. Символ у такому розумінні – це “образ думки” і “згусток значень”.

Принцип “матеріалізації” ідеї і поєднання двох планів, який лежить в основі символу, має глибоке історичне коріння. Для древніх греків символ означав предмет, поділений на дві частини, – і це значення подають сучасні словники іншомовних слів. Як стверджує Ж. Жан, символи – це знаки, за якими впізнавали один одного ті, хто був посвячений у культові таємниці. Або ж дві розділені частини одного предмета могли зберігати у себе люди, поєднані певними зобов’язаннями чи почуттями – господар і гість, кредитор і боржник, два паломники. З’єднавши через якийсь час половинки розділеного предмета, люди згадували про колишні стосунки й зобов’язання [7].

У визначенні Л. Бодена ідея “двоїстості” символу сформульо­вана у семіологічних термінах:

Насправді, що таке символ? Висловлюючись науковою мовою, це — певний означник, що зайняв місце іншого означника і вказує на означуване; це — непрямий, опосередкований зв’язок, який встанов­люють між конкрет­ним, якнайбільш виразним означником і абстрактною реальністю або значенням, із якими воно співвіднесене [7; С. 172].

Механізм опосередковування можна конкретизувати, розгля­нувши роль принципів аналогії та асоціації у формуванні символів.

1) Принцип аналогії охоплює усе багатоманіття метафоричних (порівняльних) форм і об’єднує випадки образних перенесень (тигр у рекламі порохотяга – образ потужності, колібрі у рекламі комп’ю­тера – ідея компактності, легкості та швидкості) і прецедентних формул – номінацій за іменем або назвою конкретної особи чи події із виразною характерологічною, а отже й типологічною функцією (Зоїл – приклад лихої слави, Нерон – типаж жорстокої людини, доля інків – прецедент загибелі цивілізації).

Глибинний зв’язок символіки із метафорикою та міфо­творчістю засвідчений фольклорною спадщиною (історії, легенди, пісні) і побутовою народною традицією (обряди, фольклор, декоративно-ужиткове мистецтво), які багаті на персоніфіковані значення (“лебеді” (“вірність”), “береза” (“ніжність”, “неза­хи­ще­ність”), “лілія” (“чистота”). Заякорені у традиціона­лістському куль­турному шарі образи слугують оберегами най­глибинніших смислів етнічності, духовної єдності групи. Для України такими були і є образи калини, солов’я, верби, тополі, степу [6, 14].

Сучасна політична, виробнича, споживча сфери черпають означники у традиціях писемної універсальної культури. Відбу­вається активна циркуляція літературних образів, зокрема, біблійних (політична Голгофа), міфологічних (політичний Олімп, слуги Феміди), світської літератури (вітчизняні Остапи Бендери), кіно­мистецтва (загибель урядового “Титаніка”).

2) Асоціативність як механізм породження символічних зна­чень виявляється в метонімічному аспекті “віднесення частини до ці­лого”, “репрезентативної суміжності”, або, у когнітивних термі­нах, – взаємоозначування елементів сценарію. Велика група сим­во­лів, які формують концептуальне поле масової комунікації, цілко­вито завдячує своїм існуванням механізмові сценарної метонімії, суть якого полягає у тому, що традиційне співіснування речей та ідей робить їх потенційним матеріалом для перехресного озна­чування. Наприклад, обмін обручками на весіллі закріплює за ними значення самої події, образи ялинки або Діда Мороза символізують новорічні свята, дідух і ягня – символи Різдва. Особа може репрезентувати явище, тип характеру або групу; деталь, предмет репрезентує подію; мікросценарій створює образ соціальної макро­структури, яка стоїть за ним.

Якщо із особою, подією, групою пов’язана якась прісно­пам’ятна соціальна “мораль”, то деталь, стаючи символом “цілого”, несе також дотичну до цього “цілого” ідею. Скажімо, шапка чи простягнута рука жебрака – недвозначні деталі сценарію “жеб­ран­ня” – передають ще більш загальне, хоч і тісно пов’язане із ним значення “бідність”. Символ простягнутої руки може бути вико­ристаний і як ілюстрація матеріалу про життя жебраків, і як графічне образне доповнення до статті про злиденний стан економіки. Символ козака характеризує епоху, світогляд, а у рекламі стає знаком приваб нової марки горішків арахісу. Отож “сценарне” значення – місток до “ідейного”, яке становить властиву суть символу.

У процесі народження символу беруть участь і когнітивні, і соціальні механізми. Символ уплетений у тканину реального життя, своїми основними значеннями він часто тяжіє до ритуалу. Відвідування церкви, участь у виробничих нарадах, вивішування прапора у дні національних свят, інавгурація президента, покладання квітів до пам’ятників у дні ювілеїв – приклади ритуально-симво­лічного життя. Найчастотніший репрезентант, найяскравіший означ­ник серії пов’язаних єдиною логікою подій та ритуалів набуває сим­во­лічного, узагальнювального значення.

Ритуал причетний і до продукування, і до відтворення символу. Іноді важко розрізнити головні причини розвитку значень сим­волу – конвенційність ритуалу, загальноприйнятість аналогії, нав’язливість асоціації. Символ сигніфікативно і хронологічно “бага­тошаровий” і тому часто зберігає сліди багатьох чинників впливу. Метонімія переростає у метафору, а метафора продукує відповідні сценарії. Наприклад, на розвиткові значень символу хреста (“страждання”, “жертовність”, “надія”, “зв’язок між матеріальним і духовним світами”) позначилася не лише пам’ять єдиного сценарію, а й метафоричні (аналогічні) концепції, розвинена система ритуалів, ідентифікаційні конфесійні практики.

Символ – художній, образний знак. Денотат символу встанов­люють через посередництво образного аналога, іміджевої картини. Безперечно, символ наголошує на формі. Вона, як правило, доступна і проста – для полегшення доступу до складнощів і глибин “суті”. Із усіх вербальних означників символ найближче стоїть до іконічного знака, а у випадку візуальних символів і є, власне, іконою.

Залежно від характеру засобів означування – логіко-се­ман­тичних чи графічно-художніх – розрізняють вербальні та візуальні символи. Більшість символів можуть бути репре­зен­то­ва­ними і вер­бально, і візуально. Знаки “троянда” чи “прапор” пере­даватимуть за­кріплений за ними смисл – кохання чи національної гордості – і у сло­весному, і у графічному виразі. Паралельне існу­вання семан­тич­ного і графічного “малюнка” ідеї виконує функції дуб­лювання ін­фор­мації і пристосування до діапазону індивідуальних когнітивних варіацій. Завдяки різноманітному знаковому “меню” не залишаються без поживи “вербальний” та “візуальний” інтелект: різні типи сим­во­лічної комунікації працюють із різними когні­тивними популяціями сприймачів, а при впливі на окрему особу дублювання інформації в іконічному знакові і вербальному символі забезпечує синергічний, а отже, потужніший вплив.

Для поширених, часто використовуваних знаків можна встановити різноманітні рівні іконічної правдоподібності – від фото­зображень і детальних, повних художніх зображень – до малюнків-схем – і до умовних графічних позначень. Наприклад, знаки зодіаку позначають і через “малюнкові”, і через графічно-абстрактні сим­воли; символічну функцію однаково виконуватиме і фотографія лева, і його малюнок. Утім, різниця фото- (відео-) зображень та графіки часто може означати відмінність між “художнім” і “букваль­ним” значеннями.

Використовувана у сучасній масовій культурі символіка по­ді­ляється на декілька предметно-тематичних груп: політична сим­во­ліка; споживча символіка; професійна символіка; культурна сим­во­лі­ка (спортивна, релігійна, мистецька).

Політична символіка у працях на теми політичної свідомості та культури показана як репрезентативна система, у якій виокремлюють ієрархічні рівні різних порядків: загальнонаціональні символи – означники державності (герб, прапор, Конституція); символіка окремих політичних груп (слон – знак республіканців США, осел – традиційне зображення демократичної партії цієї країни); символічні значення і атрибути найвпливовіших політичних фігур [11].

Символи професійної сфери слугують традиційними добре впізнаваними орієнтирами і для самих працівників “цеху”, і для споживачів його продукції. Елемент сценарію має здатність переживати зумовлену зміною технологій і традицій модернізацію виробничого процесу – і у цьому, власне, важлива грань його символічної сутності. На початок двадцять першого сторіччя не втратив свого ідентифікаційного значення символ пера як знак професійної на­леж­ності журналістів, а зображення лелеки із пакунком у дзьобі адекватно прочитується і на візитівці лікаря відповідної спеціа­лі­зації, і як ілюстрація до матеріалу про новітні досягнення репро­дуктивних технологій. Ключові терміни про­фесійної сфери також циркулюють у ролі символічних означ­ників: індекс Доу Джонса – символ ринку цінних паперів, місткість оперативної пам’яті – елемент символічної мови програмістів.

У культурній символіці багато важать сценарії просторової чи інституціональної співпричетності, які через окремий елемент до­зво­ляють сприймати культуру як цілість. Зокрема, елементарні склад­ники традиційних топонімічних фреймів легко розвивають симво­лічну активність і здатність означувати категорії: Кремль – Москва – Росія; Ейфелева вежа – Париж – Франція; Біг Бен – Лондон – Великобританія; статуя Свободи – Нью-Йорк – США.

Знання середнього громадянина про символи різних спільнот є, як правило, довільним, безсистемним, диспропорційним, доволі еклектичним поєднанням образів, що походять з різних пластів культури – класичної (художня література, музична класика, театр), популярної (сучасна масова кінопродукція, популярна музика) та конс’юмеристської (реклама). Діснейленд, Макдональдс, “Маль­бо­ро” і хмарочоси викликають в уяві іноземця образ США і висту­пають ідентифікантами культури не меншою мірою, як символи політичного ряду – статуя Свободи, Білий дім і американський пра­пор. Привабливість культурних символів допомагає зростанню біз­несу, який до них апелює. І навпаки: образ країни культивують через образи товарів, які вона виробляє. Тому легко пояснити ставлення до промоції товарів як засобу промоції іміджу країни. Існують державні програми маркетингових стратегій (на зразок “Росія – щедра душа”), а використання найзначніших торгових символів регламентоване (наприклад, торгова марка, яка містить у своєму складі назву “Україна”, може бути присвоєна лише тим товарам, які мають безсумнівну споживчу і культурну вартість).

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]