Словник

Адекватний – такий, що цілком відповідає прообразу; ситуативно до­реч­ний.

Аксіологічний – пов’язаний із категоріями вартості, оцінки.

Алгоритм – формалізований опис послідовності дій, що ведуть від ви­хідних даних до результату.

Алюзія – натяк; непряма згадка про якусь особу чи подію.

Амбівалентний – двоїстий, неоднозначний, такий, що містить у різ­них своїх частинах протилежні за значенням компоненти.

Апперцепція – залежність логічних і сенсорних форм сприйняття ін­формації від попереднього досвіду і загального запасу знань.

Арго – мовлення соціально замкнутих груп.

Архетипи – закорінені в архаїчних пластах свідомості образи, ідеї та зв’яз­ки, повторювані в індиві­ду­аль­но­му (сни, фантазії) і со­ціо­культурному (“вічні” ідеї, мотиви твор­чос­ті) досвіді.

Атитюд (установка) – зміст та організація уявлень, що схиляє до рішень та поведінки певного типу.

Аудіовізуальний – базований на поєднанні зорового і слухового каналу у передачі інформації.

Біфуркація – точка роздвоєння, поділу вартостей на старі й нові у періоди змін суспільної формації.

Віртуальний – потенційно можливий; такий, що не існує реально, але здатний проявитися за певних умов; симульований за до­по­мо­гою мультимедіа.

Глобалізація – посилення односпрямованості у розвитку різних кра­їн через інтернаціоналізацію економіки, розвиток світових ін­фор­маційних мереж, прийняття універсальних аксіологій, зо­кре­ма побутових норм та стандартів поп-культури.

Дедукція – спосіб умовиводу, що ґрунтується на переході від за­галь­но­го міркування про групу об’єктів до конкретних харак­те­рис­тик індивідуального об’єкта.

Декодування – розшифровування системи умовних закономірностей, згід­но з якими побудований текст.

Денотат – обсяг поняття, сукупність об’єктів, які можуть бути на­зва­ні за допомогою лексичної одиниці.

Дискурс – одиниця фіксації думки; повідомлення; риторично-функ­ціо­нальний тип мовлення; ситуативно, інтенціонально, кон­тек­стуально обумовлений текст.

Діалог – обмін висловлюваннями, при якому кожна наступна репліка чи фраза залежить від попередньої; у ширшому сенсі – струк­ту­ро­творчий принцип комунікації, модель соціальної взаємодії.

Евфемізм – пом’якшена назва явищ, які викликають негативні емо­ції (небажані особи, ситуації, вияви асоціальної поведінки).

Егалітаризм – принцип залучення якнайширших мас до полі­тич­но­го життя, протилежний до елітаризму; визнання грома­дянської рів­ності і однакової моральної цінності усіх людей.

Експресія – інтенсивність вияву емоцій.

Екстраполяція – поширення висновків щодо принципів функ­ці­ону­ва­ння одного явища на сферу розуміння іншого явища.

Еліти – групи людей, що перебувають на вершині соціальної піра­мі­ди (високий престиж, професійно-освітній рівень, доходи) і від­зна­чаються активною участю у формуванні політики, законо- і нор­мотворчій діяльності.

Емоція – психологічний фон поведінки, спосіб вияву почуттів.

Етнічність – характеристика групи, яка вказує на спільні для соці­аль­ного колективу риси і традиції, мову і територію про­жи­ва­н­ня.

Етнографія – вивчення і опис етнічних особливостей; у значенні ко­му­нікативної методології – спосіб вивчення поведінки людей у їх природному середовищі – національному, мовному, профе­сій­но­му, релігійному, соціальному.

Знак – будь-яка матеріальна форма передачі абстрактних значень, гра­фічно-символьна чи предметна репрезентація об’єктів, вла­сти­востей та відношень.

Значення – інформація, об’єктивне знання, носієм якого виступають зна­ки.

Ід – підструктура ірраціональної частини психічного, зміст якої скла­дають символи, образи, мотиваційні імпульси.

Ідентичність – спосіб розуміння власної сутності, співвідносний із на­лежністю до соціальної категорії; усвідомлення подібності до об­разу-моделі; самосвідомість та особливі характеристики куль­тур­ної групи.

Ідеологія – система установок, цінностей та кодів, які мають зв’язок зі змістом та відтворюванням соціальної влади.

Ідіолект – сукупність мовних засобів і стильові особливості, при­та­ма­нні окремому індивідові.

Іконічний знак – візуальний образ, графічна репрезентація, від­тво­ре­ння за принципом зовнішньої подібності.

Імідж – цілеспрямовано створюваний засобами масової інформації об­раз особи, групи, організації чи явища, у якому спосіб ре­пре­зента­ції ха­рактеристик підпорядкований досягненню бажаного впливу.

Імплікація – підтекст.

Імпліцитний – присутній у згорненому, невиявленому вигляді еле­мент глибинної структури.

Інверсія – зміна звичного порядку слів на протилежний; загалом прин­цип оберненого порядку.

Індекс – спосіб вираження змісту через вказівку на причиново-на­слід­ковий зв’язок між аспектами явища.

Індоктринація – метод поширення поглядів, ідей, в основі якого ле­жить масований односторонній вплив, посилання на авто­ри­тет, ви­мога буквального засвоєння при необов’язковості розу­міння.

Індукція – спосіб міркування, що ґрунтується на логічному принципі пе­реходу від часткового до загального, від характеристик факту до висновків про групу подібних фактів.

Інкультурація – освоєння індивідом специфічних знань та інфор­ма­цій­ного простору чужої культури, адаптація до нового соці­аль­но­го середовища.

Інтеріоризація – процес перетворення зовнішньої інформації, запо­зи­чених знань в елемент внутрішнього світу індивіда чи куль­ту­ри.

Інтерпретативна спільнота – сукупність читачів, яких об’єднує спіль­ність засад розуміння (кодів).

Інтерпретація – тлумачення тексту, пояснення його змісту, робота над виявленням сенсів.

Інтроспекція – самозаглиблення, аналіз внутрішніх станів, спо­сте­ре­ження за перебігом власних психічних процесів.

Ірраціональний – недоступний для формально-логічних і праг­ма­тич­них форм розуміння, пов’язаний із інтуїтивно відчуваними ре­аль­ностями.

Кібертеорія – наука про зв’язок сучасних проблем інформатики, ком­п’ютерних технологій і щоденного життя, культури, по­лі­ти­ки, економіки.

Кітч – пародіювання умовностей і шаблонів стилю чи естетично ма­ло­вар­тісне наслідування стилю, механістична копія.

Кліше – постійний за складом компонентів, легко відтворюваний і впіз­наваний мовний вираз.

Когнітивна наука – інтердисциплінарна галузь, яка вивчає природу піз­навальної здатності людини, спираючись на експери­мен­таль­ну базу нейрофізіології, психолінгвістики та аналітичні моделі ком­п’ютерної лінгвістики.

Когнітивні структури – ментальні формації, які контролюють про­це­си сприйняття і трансформації знань, коорди­нують інстанції мо­ви, мислення, пам’яті і дії.

Коди – сукупність правил, згідно з якими побудована інформаційна сис­тема і які необхідні для її розуміння.

Комунікативний критицизм – загальна назва методів дослідження зміс­ту і виразових можливостей засобів масової комунікації; у шир­ших значеннях – “опис”, “аналіз”, “інтерпретація”, “оцінка”.

Комунікація – обмін повідомленнями, передавання інформації від адресанта до адресата.

Конс’юмеризм – орієнтація виробництва, популярної культури та ма­сової свідомості на підтримку вартостей споживання.

Конструктивізм – напрям у соціальному аналізі, який розглядає со­ці­аль­ні реалії як наслідок “винаходження” відповідних доктрин.

Контекст – сукупність значень тексту чи ситуацій, які дозволяють вста­новити значення їх фрагментів, частин або пов’язаних із ни­ми смислових одиниць.

Контент-аналіз – сукупність процедур статистично-кількісного до­слід­ження змісту масової комунікації, аналіз тематичної струк­ту­рованості матеріалів мас-медіа.

Концепт – ідея “речі”, ментальна репрезентація реальних власти­вос­тей об’єкта; мовне вираження психічного образу явища, яке зале­жить від змісту культури і детермінує систему споріднених зна­чень.

Латентний – прихований, зовні непомітний; глибинна сутність, по­тен­ціал розвитку.

Масова комунікація – обмін інформацією у великих групах за до­по­мо­гою технічних засобів.

Медіа – посередник у передачі повідомлень, засіб інформування.

Медіація – стратегія посередництва для залагодження конфлікту між дво­ма групами; передача інформації, культурних вартостей від од­нієї інституції до іншої; дискурсна стратегія презентації про­ти­лежних поглядів, яка показує їх рівноправну, діалогічну участь у творенні об’єктивної картини світу.

Мейнстрим – основний потік культурної продукції, зокрема розва­жаль­ної.

Ментальність – спосіб мислення і світосприймання, властивий осо­бис­тостям чи суспільним групам.

Метамова – концептуальна система, засобами якої описують влас­ти­вості та відношення мов-об’єктів.

Метафора – троп, вид образного перенесення, що пов’язує спосіб розуміння од­но­го явища із характеристиками іншого явища.

Метонімія – зображення об’єкта через вказівку на належність до ви­ду або роду, перенос за суміжністю, внутрішнє зближення по­нять.

Міф – оповідь про важливі події з історії соціальної групи (стосунки із при­родою, оволодіння територіями, інституції, герої, вороги, лі­дери то­що), яка лежить у підґрунті колективного са­мо­ус­ві­дом­ле­ння.

Міфологема – образ чи мотив, який виступає конденсованою фор­му­лою цілісних концепцій (ідеологій) та наративних струк­тур; дис­перс­на форма існування міфу в культурі.

Паблік рилейшнз – зв’язки із громадськістю; система зовнішнього ін­формування у діяльності організації.

Пабліситі – відкритість, публічність, осягнена завдяки активним вис­ту­пам перед громадськістю, популярність, реклама і само­рек­ла­ма у за­собах масової інформації.

Парадигма – теоретична модель; упорядкована за певним прин­ци­пом кон­цептуальна схема; клас функціонально однорідних оди­ниць; сис­тем­ний ряд форм мовної одиниці.

Парадокс – міркування, яке розходиться із очікуваним висновком, чи ситуація, що суперечить звичним логічним схемам і вимагає від­найдення додаткового нестандартного принципу оцінки та ана­лізу суперечностей.

Патерн – “внутрішня” структурна схема явища, яка лежить в основі йо­го відтворюваності і забезпечує стійкість та впізнаваність.

Пейоративний – негативно забарвлений, семантично знижений.

Персуазивність – властивість повідомлень впливати на отримувача ін­формації, змінювати його уявлення чи спонукати до прак­тич­них дій; функція переконування.

Перцепція – сприйняття сенсорних стимулів, відтворення картини зов­ніш­нього світу на основі біологічно детермінованих меха­ніз­мів об­роб­ки інформації.

Популізм – тактика загравання політика із масами, що ґрунтується на примітивних деклараціях, апеляції до елементарних ін­стинк­тів і безвідповідальних обіцянках.

Популярна культура – жанри і дискурси, поставлені у за­леж­ність від “масо­вого” підходу, стандарту; складає струк­тур­ну опо­зицію до елі­тар­ності, рафінованості, камерності смаків.

Прагматика – розділ семіотики, у якому розглянуто стосунки знака і мов­ця; сфера лінгвістичних досліджень, яка вивчає чинники впли­ву ав­тора, адресата і комунікативної ситуації на фор­му­ва­н­ня змісту тексту.

Пресупозиція – глибинний компонент змісту, від істинності якого залежить істинність усього висловлювання.

Примордіалізм – підхід до визначення ідентичності, який визна­чаль­ним вважає роль об’єктивних чинників – спільності поход­ження, те­ри­торії і мови – для формування колективної само­сві­домості.

Проекція – підсвідоме перенесення характерних для людини рис і властивостей на іншу особу.

Пропозиція – твердження; зміст, переданий у висловлюванні.

Реіфікація – “опредметнювання” теоретичних уявлень, надання іде­ям статусу об’єктів.

Реклама – поширення інформації про товари та послуги з метою під­ви­щення їх конкурентоздатності та впливу на вибір ауди­торії че­рез цілеспрямоване формування її смаків.

Референт – реальний об’єкт, до якого апелює мовець, ви­ко­рис­то­ву­ю­чи знак.

Рефлексія – самозаглиблення; здатність людини осмислювати мо­ти­ви своїх вчинків, культурну уґрунтованість власних кон­цеп­цій, зай­мати відсторонену позицію в оцінці діяльності своєї групи і вра­ховувати погляд іншої сторони.

Ригідність – нездатність пристосовуватися до вимог ситуації, чітка про­грама дій, що не передбачає варіантів і модифікацій.

Риторика – теорія і практика публічного мовлення; напрям у лін­гвіс­тиці, що вивчає особливості аргументативних текстів.

Семантика – значення слова, інформаційна наповненість тексту; на­ука про значення мовних одиниць; розділ семіотики, який вив­чає стосунок знаків до означуваних ними об’єктів.

Семіологія – наука, яка вивчає особливості породження і транс­фор­мації значень у тексті і культурі.

Семіотика – спільний для кількох гуманітарних сфер напрям, який вив­чає знак, текст та способи інтерпретації знаково-символічних форм.

Сигніфікат – сукупність ознак, семантичний зміст мовної одиниці.

Сигніфікація – встановлення взаємозалежності між означником і оз­на­чуваним у процесі формування і використання знака.

Символ – знак; умовне позначення ідей та речей.

Симулякр – удавана подібність, підробка, копія, яку подають як ори­гі­нал; серійне продукування фіктивних знаків; елементи гі­пер­ре­аль­ності як протилежність до традиційної репрезентативної куль­тури.

Синергічний – пов’язаний із механізмом спільної односпрямованої дії різних складників, чинників упливу.

Синкретизм – злитість, нерозчленованість елементів одного явища.

Синтагма – спосіб зв’язку різних елементів системи згідно із виз­на­че­ним структурним принципом.

Смисл – передана за допомогою знакового виразу ідея, думка; ці­ліс­ний зміст тексту, який не зводиться до значень окремих склад­ни­ків; внутрішнє наповнення, сутність, цінність.

Соціалізація – процес вироблення індивідуальних навичок со­ці­аль­ної активності, освоєння правил, ролей і цінностей суспільства, здій­снюваний через освітні, релігійні, політичні інституції, сі­м’ю, засоби масової інформації.

Соціолект – система характерних для соціальної групи номіна­тив­них одиниць і виразових засобів мовлення.

Статус – поняття, що характеризує суспільну вагу людини, визна­ча­ється посадою, освітою, оплачуваністю посади, загальним ви­зна­нням її суспільної вартості.

Стереотип – узагальнений образ групи або категорії людей, який породжує відповідне припущення про поведінку і характер на­леж­них до цієї категорії осіб.

Структуралізм – семіологічний напрям, який вивчає повторювані мо­тиви і стійкі формальні структури у текстах.

Сублімація – процес перетворення “сировинної” енергії афективних по­тягів у більш рафіновані форми, що живлять художню твор­чість та соціальну діяльність.

Сугестія – навіювання, вплив на підсвідомість та уяву.

Текст – зв’язна послідовність речень, завершене смислове об’єд­на­ння; у семіологічному підході – знакова єдність.

Толерантність – терпимість, повага до вартостей “чужого”; опано­ва­не емоційне реагування на несприятливі стимули.

Фантазм – образи і сенси уявлюваного світу, які компенсують трав­му втрати чи недоступності об’єкта бажання; сценарій реалізації про­грам підсвідомості.

Функціональність – властивість компонента соціальної структури чи комунікації підтримувати стабільність усієї системи.

Холізм – концепція єдності, цілісності всіх елементів світу як ре­зуль­та­ту його творчої еволюції.

Шлок – комедійні шоу на основі адаптованих спрощених сюжетів, часто на теми насильства і жахів.