4. Матеріальна вiдповiдальнiсть працівників

Матеріальна вiдповiдальнiсть є одним із видів юридичної відповідальності. Її суть зводиться до обов’язку працівника відшкодувати майнову шкоду, заподіяну з його вини підприємству де він працює.

Цей вид відповідальності не слід ототожнювати а майновою відповідальністю, що передбачена цивільним законодавством, оскільки :

- цивільно-правова вiдповiдальнiсть наступає за шкоду, заподіяну особі будь-якою іншою особою, а матеріальна відповідальність покладається лише на працівників, якi заподіяли шкоду власникові, з яким вони перебувають у трудових відносинах;

- цивільно-правова вiдповiдальнiсть, як правило, повна, тобто зумовлює повне відшкодування заподіяних збитків (носить компенсаційний характер), а матеріальна відповідальність, як правило, є обмеженою, тобто обмежується середньомісячним заробітком працівника. Повною вона буває лише у випадках, прямо передбачених законом;

- цивільно-правова вiдповiдальнiсть передбачає відшкодування не тільки прямих дійсних збитків, але й упущеної вигоди (ч. 2 ст.203 ЦКУ), а при матеріальний вiдповiдальностi не одержані власником прибутки стягненню не підлягають (ч. 4 ст. 130 КЗпПУ);

- цивільно-правова відповідальність базується на презумпції винності заповнювача шкоди (ч. 209 та ч. 2 ст. 440 ЦКУ), а при матеріальній вiдповiдальностi діє презумпція невинності працівника і наявність його вини повинен доводити власник (ст. 138 КЗпПУ);

- цивільно-правова відповідальність може наступати i при відсутності вини, а матеріальна — таких винятків не знає;

- при цивільно-правовій вiдповiдальностi її розмір, як правило, не залежить від характеру майна, форми i ступеня вини, способу заподіяння шкоди тощо, а при матеріальний відповідальності всі ці обставини мають істотне значення i при визначенні розміру відшкодування повинні бути враховані (ст. 137 КЗпПУ);

- згідно з цивільним законом шкода, заподіяна у станi крайньої необхідності повинна бути відшкодована особою, яка її заподіяла (ч. 1 СТ. 445 ЦК), а згідно з трудовим законодавством на працівника не може бути покладена вiдповiдальнiсть за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у такому станi (ч. 4 ст. 130 КЗпПУ).

Законом передбачена обмежена, повна i підвищена (кратна) матеріальна відповідальність.

За загальним правилом матеріальна вiдповiдальнiсть є обмеженою, тобто це відповідальність у розмирі прямої дійсної шкоди, але не більше середньомісячного заробітку працівника.

Таку відповідальність несуть:

• працівники — за псування або знищення по недбалості матеріалів, виробів, інструментів, спецодягу тощо;

• керівники підприємств, установ та їх заступники, якщо шкоду заподіяно зайвими грошовими виплатами, незалежною організацією обліку чи зберігання цінностей, простоями, випуском браку тощо (ст. 133 КЗпП);

Повну матеріальну відповідальність працівники несуть лише у випадках, прямо передбачену законом, наприклад:

• коли з працівником було укладено письмовий договір про повну відповідальність працівника;

• коли цінності були одержані працівником за разовими документами: (під звіт, за разовою довiреннiстю тощо);

• коли шкоди завдано злочинними діями працівника;

• коли шкоди завдано працівником у нетверезому станi, не при виконанні трудових обов’язків тощо.

Підвищена матеріальна вiдповiдальнiсть передбачає кратне відшкодування працівником спричинених ним збитків. Така відповідальність, наприклад, передбачена Законом “Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації знищенням ( псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних матеріалів, каміння та валютних цінностей” від 6 червня 1995 року, згідно з яким, залежно від виду цінностей на працівників покладається подвійний або потрійний розмір відшкодування спричинених збитків.