Тема 9. Основи земельного та екологічного права.

Лекція – 2 години

План.

1. Поняття та джерела земельного права України.

2. Право власності на землю.

3. Оренда землі.

4. Охорона земель.

5. Порядок вирішення земельних спорів.

6. Землеустрій в Україні.

Самостійна робота :

План

1. Екологічне право та загальна характеристика екологічного законодавства України .

2. Екологічні права та обов'язки громадян.

3. Права і обов'язки власників природних ресурсів і природо користувачів.

4. Право природокористування та його види.

5. Право загального і спеціального природокористування.

6. Відповідальність за порушення екологічного законодавства.

Ключові поняття теми: земельне право, предмет земельного права, земельні відносини, суб’єкти земельних відносин, об’єкти земельних відносин, категорії земель, правовий режим земель, право власності на землю, оренда землі, право оренди земельної ділянки, охорона земель, моніторинг земель, земельні спори, землеустрій, екологічне право, право природокористування, Червона книга України.

1. Поняття та джерела земельного права України.

Земельне право — це галузь права, що регулює земельні правовідносини з метою забезпечення раціонального використан­ня земель, створення умов для підвищення ефективності цього процесу, охорони прав організацій і громадян як зем­левласників і землекористувачів.

Предметом правового регулювання земельного права є відносини з володіння, користування та розпоря­дження земельними ресурсами, а також їх охорони та раціонального використання. Земельне право — комплексна галузь права України, оскільки її основу складають норми цивільного права, органічно пов’язані з нормами адміністра­тивного й екологічного права.

Методом екологічного права є сукупність засобів та прийомів, через які право впливає на екологічні правовідносини;

Найголовнішими джерелами земельного права є Конституція України, Земельний кодекс України (ЗКУ), який був прийнятий 25 жовтня 2001 р. і набрав чинності 1 січня 2002 р. ЗКУ врегулювує земельні відносини з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави, а також створення умов для раціонального використання й охорони земель, збереження та відтворення родючості ґрунтів, поліпшення природного середовища.

Земельний кодекс України має наступну структуру:

10 розділів, 37 глав, 212 статей.

Розділ І. Загальні положення. Тут визначено повноваження державних органів влади та органів місцево­го самоврядування у галузі земельних відносин.

Розділ ІІ. Землі України. Тут дається склад і цільове призначення земель України відповідно до їх категорій.

Розділ ІІІ. Права на землю. Тут схарактеризовано види прав на землю, набуття та реалізація цих прав.

Розділ ІV. Набуття і реалізація права на землю. Тут визначено набуття і реалізацію права на землю громадянами та юридичними особами через придбання чи продаж земельних ділянок.

Розділ V. Гарантії прав на землю. Тут визначено гарантії та способи захисту прав на земельні ділянки, відпо­відальність за порушення цих прав та порядок вирішення земельних спорів.

Розділ VІ. Охорона земель. Тут визначені завдання, зміст і порядок охорони земель, спрямованої на їх раціональне використання.

Розділ VІІ. Управління в галузі використання і охорони земель. Тут йде мова про порядок встановлення та зміни меж адміністративно-тери­торіальних утворень, землеустрій, контроль за використанням та охороною земель, державний земельний кадастр

Розділ VІІІ. Тут визначені підстави і порядок відповідальності за порушення земельного законодавства .

Розділ X. Прикінцеві положення. Закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Кодексом, діють у частині, що не суперечить цьому Кодексу.

Розділ XІ. Перехідні положення.

Кодекс визначає такі принципи земельного законодавство (ст.5, ЗКУ) :

— поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу та основного засобу виробництва;

— забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави;

— невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом;

— забезпечення раціонального використання та охорони земель;— забезпечення гарантій прав на землю;

— пріоритету вимог екологічної безпеки.Відповідно до ст.2 ЗКУ:

1) Земельні відносини — це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

2) Суб’єктами земельних відносин є фізичні та юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

3) Об’єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, ат­мосферного повітря, регулюються Земельним кодексом, нор­мативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, за умови, якщо вони не суперечать Земельному кодексу України.

Категорія земель – це частина земельного фонду України, яка характеризується основним цільовим призначенням та особливостями правового режиму.

За призначенням землі поділяються на такі основні категорії (Розділ ІІ, гл.5 -13, ЗКУ):

— землі сільськогосподарського призначення, тобто надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснений сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності. До земель сільськогосподарського призначеним належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища) та несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги, землі під господарськими будинками тощо);

— землі житлової та громадської забудови, тобто ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування;

— землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, тобто ділянки суші і водного простору з при­родними комплексами та об'єктами, що мають особливу при­родоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреацій­ну та іншу цінність, яким надано статус території та об'єктів природно-заповідного фонду;

— землі оздоровчого призначення, тобто землі, що мають при­родні лікувальні властивості, які можуть використовувати­ся для профілактики захворювань і лікування людей;

— землі рекреаційного призначення — це землі, призначені для організованого масового відпочинку і туризму та прове­дення спортивних заходів: території будинків відпочинку, турбаз, парків, зелених зон навколо населених пунктів тощо;

— землі історико-культурного призначення — це землі історико-культурних заповідників, архітектурних пам'яток, ме­моріальних кладовищ, історичних садиб, городищ, курганів тощо;

— землі лісового фонду, тобто землі, вкриті лісом або надані для потреб лісового господарства;

— землі водного фонду, тобто землі, зайняті морями, річками, озерами, водоймами, болотами, водогосподарськими спору­дами, а також землі, виділені по берегах водойм під прибе­режні захисні смуги;

— землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, обо­рони та іншого призначення.

Правовий режим земель – це встановлений законом порядок використання та охорони земель, допустимі межі і способи розпорядження ними.

Правовий режим земель можна поділити на:

1) загальний (властивий всьому складу земель України);

2) особливий (властивий окремим категоріям земель);

3) спеціальний або конкретний (властивий конкретним земельним ділянкам).