2. Право власності на землю.

Згідно зі ст.14 Конституції України: земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. Згідно із Земельним кодексом України (ст.78, ЗКУ):

Право власності на землю — це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності ( отже, власність на землю має такі форми: приватну, комунальну і державну, які визнаються рівними).

Згідно із Земельним кодексом України ст.80 суб’єктами права власності на землю є:

а) фізичні та юридичні особи — на землі приватної власності;

б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, — на землі комунальної власності;

в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, — на землі державної власності.

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі (ст.81,п.1, ЗКУ):

а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни та за іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної та комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, раніше наданих їм у користування;

г) прийняття спадщини;

ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної част­ки (паю).

Іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призна­чення, на яких розташовані об’єкти нерухомого майна, що нале­жать їм на праві приватної власності, у разі (ст.81,п.2, ЗКУ):

Іноземні юридичні особи можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення (ст.82,п.2, ЗКУ): у межах населених пунктів у разі придбання об’єктів нерухомого майна та для спорудження об’єктів, пов’язаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні та за межами населених пунктів у разі придбання об’єктів нерухомого майна.

Землі сільськогосподарського призначення, отриманні у спад­щину іноземними громадянами, особами без громадянства, а та­кож іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року (ст.82,п.3, ЗКУ).

Право на земельну ділянку може бути обмежене законом або договором шляхом встановлення (ст.111,п.1, ЗКУ).

Обмеження використання земельної ділянки підлягають державній реєстрації і діють протягом терміну, встановленого законом або договором (ст.111,п.2 , ЗКУ). Згідно із Земельним кодексом України на період до 1 січня 2010 р. громадяни і юридичні особи можуть набувати право власності на землю сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 га. Ця площа може бути збільшена лише у разі успадкування земельних ділянок за законом. Громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України — власники земельних часток (паїв) не вправі до 1 січня 2007 р. продавати або в інший спосіб відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім міни, передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб.

Підставами припинення права власності на земельну ділянку є (ст.140, ЗКУ):

а) добровільна відмова власника від права на неї;

б) смерть її власника за відсутності спадкоємця;

в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника;

г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу креди­тора;

ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхід­ності та для суспільних потреб;

д) конфіскація за рішенням суду.

Земельні ділянки передаються у власність безоплатно або на підставі цивільно-правових угод.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадя­нам провадиться у разі (ст.116,п.3, ЗКУ):

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користу­ванні громадян;

б) одержання земельних ділянок у результаті приватизації дер­жавних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ, організацій;

в) одержання земельних ділянок і земель державної і кому­нальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗКУ.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених Земельним кодексом України, прова­диться один раз з кожного виду використання (ст.116,п.4, ЗКУ).

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах (ст.121,п.1,2, ЗКУ):

а) для ведення фермерського господарства — в розмірі земельної частки (паю), розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;

б) для ведення особистого селянського господарства – не більше 2,0 га;

в) для ведення садівництва — не більше 0,12 га;

г) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах не більше 0,25 га, у селищах — не більше 0,15 га, у містах не більше 0,10 га;

ґ) для індивідуального дачного будівництва — не більше 0,10 га

д) для будівництва індивідуальних гаражів — не більше 0,01 га.

Розмір земельної ділянки, що передається безоплатно громадянину для ведення особистого селянського господарства, може бути збільшено у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) (ст.121,п.2, ЗКУ).